Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

§ 5. Світове господарство як зростаюча суперечлива цілісність

Розвиток світового господарства, пристосування його до змін, пов'язаних з науково-технічним прогресом, зумовили розмаїття структур - соціально-економічної, регіональної та функціональ-ної. Єдність світового господарства досягається через розв'язання суперечностей його різноманітності.

Еволюція світового господарства є невіддільною від інтернаціо-налізації обміну і виробництва. Ці взаємопов'язані економічні про-цеси розгортаються у сфері міжнародних економічних відносин, позначаються на підвищенні ролі різних форм промислової коопе-рації, зростанні господарської та організаційно-економічної взаємо-залежності різних країн і міжнародних економічних організацій.

Інтернаціоналізація обміну і виробництва все більше набуває незворотного характеру, відбиваючи розвиток єдності як національ-них господарств, так і різноманітних структур у світовому госпо-дарстві, сприяючи розв'язанню його суперечностей. Відкритістю економіки визначається суспільний прогрес для всіх держав, а зам-кнутість згубна. У більшості країн процес відтворення практично неможливий без зовнішніх економічних зв'язків.

Перехідний стан, в якому знаходиться світове господарство, най-повніше виявляється у процесі соціалізації, що тією чи іншою мі-рою охопив усі країни. На фоні розгортання цього процесу розви-ваються суперечності світового господарства. Виваженість сучасного наукового підходу полягає у визнанні існування суперечнос-тей і поступовому розв'язуванні їх у процесі взаєморозвитку, а не через знищення однієї із сторін суперечності.

Важливою суперечністю світового господарства є суперечність між країнами розвиненої ринкової економіки та державами пере-хідної від централізовано керованої до ринкової економіки. Зазна-чена суперечність виявляється у різних формах. Наприклад, у той час, коли в розвинених країнах спостерігається новий виток НТП, пов'язаний зі зростанням концентрації капіталу, в країнах перехід-ної економіки відчувається гостра нестача коштів, зокрема на впро-вадження новітніх технологій у виробництво. За подібних умов конкуренція між двома групами країн стає більш жорсткою. Од-ним із серйозних теоретичних і практичних питань залишається подальше поглиблення європейської інтеграції та формування євро-пейського економічного простору. Ця проблема охоплює не тільки власне економічну, а й політичну сферу. Участь країн Східної Європи (в тому числі України) в інтеграційних процесах на континенті по-требує політичної відповідальності та врахування їхніх національ-них інтересів. Проте на сьогодні немає глибокого наукового аналі-зу цих проблем, а також цілісної концепції участі, скажімо Украї-ни, в цих процесах, крім того, нашаровуються складні обставини державотворення.

У світовій практиці відпрацьовується ефективний механізм за-хисту регіональних економічних інтересів при одночасній актив-ній взаємодії з третіми країнами. Це одна з нових тенденцій у розвитку міжнародного поділу праці, яка певним чином впливає на становище країн перехідної економіки в світовому господарському середовищі та вимагає від них пошуку і створення власних меха-нізмів входження у світові ринки. Створення спільних підприємств, у кращому випадку, дасть можливість лише наблизитися до світо-вого рівня, але перевершити його можна тільки завдяки запрова-дженню власних високих технологій. Отже, виникають завдання, розв'язання яких лежить у площині пошуку оптимального співвід-ношення процесів внутрішньої трансформації господарства в краї-нах перехідної економіки з новими тенденціями у зовнішньоеко-номічній діяльності їх та у світовій економіці.

За всеосяжної кризи, що охопила практично всі країни перехід-ної економіки, у сфері спільного підприємництва західні партнери відчувають практичну відсутність серйозних стимулів і реальних умов для великих капіталовкладень в економіку країн Східної Євро-пи. Проте на Заході поступово перемагає конструктивний підхід до подолання цієї форми суперечності. Він полягає у визнанні необ-хідності спільного пошуку ефективних механізмів розв'язання пе-редусім глобальних соціально-економічних проблем.

Суперечність між країнами розвиненої ринкової економіки і краї-нами ринкової економіки, що розвиваються, також є суперечністю світового господарства. Вона особливо помітно виявляється у відно-синах асиметричної, деформованої взаємозалежності транс-національного капіталу та країн ринкової економіки, що розви-ваються. Транснаціональні корпорації (ТНК), діючи в цих країнах, орієнтують і матеріально сприяють переходу їх на інтенсивний тип економічного зростання, але паралельно відтворюють відносини залежності. Кожна країна відповідно до характеру та рівня розвит-ку її економіки або сприяє діяльності іноземного капіталу (Аргенти-на, Мексика, Південна Корея, Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Тай-вань тощо), або уникає економічних відносин з ним (Лівія, Гана, Шрі-Ланка тощо), або юридичне регулює діяльність ТНК (Індія, Бразилія, Єгипет, Нігерія тощо). Безперечно, що у всіх розглянутих випадках виникають нові суперечності. Вони, як правило, полягають у тому, що багато країн ринкової економіки, що розвиваються, во-лодіють незліченними природними багатствами, проте залишають-ся слабкорозвиненими, оскільки не зуміли вчасно визначити як свої порівняльні переваги в конкурентній боротьбі на світовому ринку, так і оптимальні способи (враховуючи залучення іноземних капіта-лів) використання власних ресурсів. У результаті інвестиції в інду-стріальний розвиток дають незначний ефект, породжують пробле-ми соціального характеру. Натомість у країнах Заходу структурна перебудова економіки і впровадження досягнень НТП зменшують залежність розширеного відтворення від країн, що розвиваються.

Усередині величезного масиву країн ринкової економіки, що роз-виваються, також є суперечності. Об'єктивно вони спричинені дією закону нерівномірності розвитку на рівні світового господарства. Внаслідок цього спостерігається процес диференціації між цими краї-нами. Однією з форм вияву процесу диференціації є різний ступінь залучення національних економік до світового поділу праці, що виз-нач ається за часткою експорту в національному доході (експортною квотою). Іншою формою вияву суперечностей між країнами ринко-вої економіки, що розвиваються, є різні темпи структурної перебудо-ви економіки, тобто переходу від трудоємних до капіталоємних і да-лі - до наукоємних галузей. Як правило, різні країни платять різну соціальну ціну за модернізацію своїх внутрішніх структур. У той час, як, наприклад, Тихоокеанський економічний регіон розвивається над-звичайно динамічно, країни, розташовані південніше Сахари, пере-бувають у стані найглибшої кризи через стагнацію та агонію тради-ційних господарських структур і практично неспроможні скориста-тися в масовому масштабі плодами науково-технічного прогресу.

Суперечності між країнами, що переходять до ринкових відно-син, і країнами з розвиненою ринковою системою пов'язані з тим, що ці групи країн мають неоднакові умови для ведення економіч-ної конкуренції. Такі умови склалися внаслідок ослаблення еконо-мічних позицій країн командно-адміністративної системи, що роз-палася, і посилення панівних позицій у світовому господарстві США, Японії, Німеччини, Великобританії, Франції.

Суперечності світового господарства зачіпають усі його струк-тури - соціально-економічну, регіональну, функціональну. Дія цих суперечностей переплітається як на національному, так і на суб-регіональному та глобальному рівнях. Розв'язання зазначених су-перечностей можливе за умови переростання світового господар-ства в єдиний організм, у якому розвиватимуться держави усіх соціально-економічних систем.

Характер розвитку взаємозалежностей і суперечностей, взає-мозв'язків, що утворюються у світовому господарстві, впливає на всі складові частини його. Зміни технічних характеристик і поліп-шення якості продукції, коливання світових цін на сировину і го-тові вироби, нестійкість у валютно-фінансовій сфері, загострення енергосировинної та продовольчої проблем, як і проблем нав-колишнього середовища "та-демілітаризації тощо, - все це тією чи іншою мірою залежно від значення проблеми позначається на кож-ному національному господарстві, на економіці будь-якої групи країн.

До головних закономірностей розвитку сучасного світового госпо-дарства належать: 1) діалектична єдність відокремлених господарств різних країн, які відстоюють свої інтереси, вступають у певні міжна-родні економічні відносини під впливом розвитку тенденції до інтер-націоналізації господарських зв'язків; 2) нерівномірність розвитку країн як причинно-наслідковий зв'язок між зростанням концентрації, мо-нополізації виробництва і загостренням суперечностей; 3) зумовлене новим етапом науково-технічного прогресу поглиблення міжнарод-ного поділу праці, який за речовим змістом є фактором удосконален-ня продуктивних сил, зростання продуктивності суспільної праці, а за суспільною формою - засобом формування міжнародної залежності, нерівноправності країн; 4) головними суб'єктами у системі світових господарських зв'язків є ТНК і ТНБ; 5) посилення впливу держави на світогосподарські зв'язки. За темпами поступу світові господарські зв'язки випереджають розвиток внутрішньогосподарських відносин, темпи створення валового національного продукту.