Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

§ 4. Характеристика сучасної організаційно-економічної структури світового господарства

Організаційно-економічну структуру сучасного світового госпо-дарства визначає поєднання регіональної та функціональної підструктур.

Регіональна підструктура світового господарства представлена

економічними об'єднаннями країн, що грунтуються на територіаль-ному принципі і мають на меті розв'язання широкого кола еконо-мічних проблем. До неї належать міждержавні регіональні загаль-ноекономічні об'єднання та регіональні економічні комісії Орга-нізації Об'єднаних Націй (00Н).

Функціональна підструктура представлена міждержавними еко-номічними організаціями з певних питань функціонування світо-вого господарства. Це спеціалізовані економічні об'єднання 00Н із загальнофункціональних та галузевих напрямів; міждержавні галузеві організації; міжнародні галузеві організації підприємців;

міжнародні кооперативні організації.

У регіональній підструктурі виділяють економічні інтеграційні об'єднання, які діють на основі комплексу спільних економічних інтересів. Життєздатність цих об'єднань забезпечують також геог-рафічна і культурна близькість, природний фактор, спільність на-укових інтересів різних країн району. Економічний та екологічний аспекти сучасного етапу розвитку науки і техніки розширюють сферу взаємних інтересів. Організаційно-економічні умови, міждержавна уніфікація суспільних потреб сприяють створенню перед-умов для спільних дій.

З міждержавних регіональних економічних об'єднань у Європі можна виділити: EC, EFTA, NAE. У ЄС (Європейське Співтовари-ство, з 1 січня 1994 р. - Європейський Союз), до складу якого входять Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксем-бург, Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Іспанія, Португалія, Швеція, Фінляндія і Австрія, переважають доцентрові тенденції. Сьогодні цей Союз трансформується в цілісне господарсько-полі-тичне утворення: здійснюється поступовий перехід від національ-них економічних структур до цілісної євроекономіки.

Досить стійкою щодо протистояння зростанню протекціоністсь-ких тенденцій у міжнародній торгівлі зарекомендувала себе EFTA (Європейська асоціація вільної торгівлі), в якій з 1995 р. залишили-ся Норвегія, Швейцарія, Ісландія. Спільною рисою всіх членів ор-ганізації є висока частка зовнішньої торгівлі в економіці. Звідси й інтерес до ліквідації перешкод у розвитку торгівлі.

Для виконання функцій посередника в експорті в інші країни надлишку продукції скандинавських оптових товариств, а також частини продукції споживчих кооперативів (переважно сільсько-господарських) Данія, Норвегія, Швеція, Фінляндія утворили NАЕ (Скандинавський кооперативний експорт). Ця організація займа-ється також експортом меблів, що виготовляють на кооперативних підприємствах цих країн, у Німеччину, Японію, Великобританію і США.

Важливі організаційно-економічні зрушення відбуваються в Азії, де створені: ASEAN - Асоціація держав Південно-Східної Азії (Індо-незія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней і В'єтнам);

CMAC - Спільний ринок арабських країн - економічна організа-ція групи арабських країн у структурі Ліги арабських держав (Спіль-ний ринок утворюють Єгипет, Йорданія, Ірак, Ємен, Кувейт, Лівія, Мавританія, ОАЕ, Сирія, Сомалі, Судан) з метою протистояння еко-номічному тиску з боку західних країн та їхніх економічних угру-пувань; К.СО - Регіональне співробітництво з метою розвитку (Іран, Пакистан, Туреччина), до якого приєднуються країни Центральної Азії з колишнього СРСР.

Значно більше подібних міждержавних об'єднань на Африкан-ському континенті. OAU - Організація африканської єдност і, в яку входять всі незалежні держави Африки, крім ПАР. У межах цієї організації особливе місце належить Комісії з питань науки, техніки і досліджень. До її компетенції входить широке коло пи-тань економічного розвитку країн континенту. При Комісії функ-ціонує Міжафриканський дослідницький фонд, який розташова-ний у Лагосі (Нігерія).

Досить суперечливою з моменту свого заснування (1965 р.) ста-ла ОСАМ - Спільна Афро-Маврикійська організація, яка спочат-ку своїм завданням ставила сприяння економічному, політичному і соціальному співробітництву країн-учасниць. У 1974 р. вона відмо-вилась від розглядання політичних питань і зосередила увагу на розвитку економічних, технічних та культурних зв'язків. До складу організації входять: Бенін, Кот-д'ївуар, Буркіна-Фасо, Маврикій, Нігер, Руанда, Сейшельські острови, Сенегал, Того, ЦАР.

Практично такі самі завдання вирішує ОМУЗ - Організація з освоєння басейну річки Сенегал. Членами цієї міжнародної інсти-туції є Мавританія, Малі та Сенегал. Країни ОМУ5 координують дослідження і роботи, пов'язані з освоєнням природних ресурсів на своїх територіях, реалізуючи окремі проекти щодо іригації, сіль-ського господарства, тваринництва, гідроелектроенергетики, добув-ної та обробної промисловості, транспорту і зв'язку. Аналогічні функції передбачає ОМОККВ - Організація з експлуатації та роз-витку басейну річки Кагери, куди входять Бурунді, Руанда, Танза-нія, Уганда.

Постійний консультативний комітет Магрібу - МРСС - утво-рюють Алжир, Мавританія, Марокко, Туніс. Країни-учасниці про-водять консультації з економічних питань на урядовому рівні, об-мін технічною інформацією у сферах промисловості, телекомуні-кацій, транспорту, зв'язку, зайнятості та праці, розвитку судно-плавства, туризму.

Серед інших міждержавних загальноекономічних організацій в Африці слід назвати ІІЕАС - Союз держав Центральної Африки (Заїр, Чад, ЦАР); ЦОЕАС - Митний і економічний союз Централь-ної Африки (Габон, Камерун, Конго, ЦАР); ЕСО\УА5 -Економічне співтовариство держав Західної Африки (Бенін, Кот-д'ївуар, Буркі-на-Фасо, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-Бісау, Ліберія, Мавританія, Малі, Нігер, Нігерія, Сенегал, С'єрра-Леоне, Того, Кабо-Верде).

У зв'язку зі зростаючою взаємозалежністю держав та інтерна-ціоналізацією господарського життя різні міждержавні економічні об'єднання почали виникати також в Латинській Америці. Напри-клад, РА (Амазонський пакт), до складу якого входять Болівія, Бра-зилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Перу, Сурінам, Еквадор, було створено з метою спільного вивчення, освоєння, використання і охорони ресурсів Амазонії та прискорення інтеграції економічних структур країн-учасниць. СА - Андська група - об'єднує Болівію, ' Колумбію, Перу, Венесуелу. Вона реалізує програму прискореного економічного зростання шляхом інтеграції економік, узгодження економічної політики, в тому числі щодо іноземного капіталу.

Амазонський пакт, Андська група, а також Ла-Платська група (ОСР), що об'єднує Аргентину, Болівію, Бразилію, Парагвай, Уругвай, є субрегіональними угрупуваннями, які діють у межах ALADI - Латиноамериканської асоціації інтеграції, куди крім названих уже країн входять також Мексика і Чилі. Країни-учасниці Асоціації укладають між собою угоди про преференціальну торгівлю, еконо-мічне взаємодоповнення, співробітництво у сільському господарстві, науці, техніці, розвитку туризму та охороні навколишнього середо-вища. За Договором Монтевідео II (1980 р.) країни Асоціації поділе-но на три групи: більш розвинені (Аргентина, Бразилія, Мексика);

середнього рівня розвитку (Венесуела, Колумбія, Перу, Чилі, Уруг-вай) і менш розвинені (Болівія, Парагвай, Еквадор). Передбачаєть-ся надання преференцій менш розвиненим країнам з боку більш розвинених.

Договір Чагуарамас передбачає політичне та економічне співро-бітництво країн Карибського співтовариства (CARICOM), до скла-ду якого входять Антігуа і Барбуда, Барбадос, Беліз, Гайана, Грена-да, Домініка, Сент-Вінсент, Сент-Люсія, Трінідад і Тобаго, Ямайка, Монтсеррат, Сент-Кристофер і Невіс, Антілья. Надзвичайно ма-ленькі розміри територій спонукають ці країни до узгодження по-зицій з найважливіших міжнародних політичних та економічних питань, спільних виступів на міжнародній арені.

У 1975 р. створено Латиноамериканську економічну систему (SELA), до якої увійшли Аргентина, Барбадос, Болівія, Бразилія, Венесуела, Гаїті, Гайана, Гватемала, Гондурас, Гренада, Домінікан-ська Республіка, Колумбія, Коста-Ріка, Куба, Мексика, Нікарагуа, Парагвай, Перу, Сальвадор, Трінідад і Тобаго, Уругвай, Чилі, Еква-дор, Ямайка і Сурінам. Країни-учасниці відпрацьовують спільні позиції з міжнародних економічних і соціальних питань та щодо третіх країн і організацій, розв'язуючи завдання сприяння вну-трішньорегіональному співробітництву з метою прискорення со-ціально-економічного розвитку.

Торгові палати 45 країн Азії й Африки утворили Афро-азіатську організацію економічного співробітництва (AFRASEC), визначив-ши її основним завданням сприяння прискоренню процесу інду-стріалізації в країнах Азії й Африки, здійсненню обміну в комер-ційній, фінансовій і технічній галузях.

З метою координації політичної діяльності та співробітництва у сфері економіки, транспорту, культури, громадянства, віз 21 дер-жава Арабського Сходу (Афро-азіатський регіон) утворили Лігу арабських держав (LAS).

Ломейська конвенція між 66 країнами Африки, басейнів Кариб-ського моря і Тихого океану (АКТ) та державами ЄС є не тільки юридичною формою регулювання торгово-економічних відносин, а й промислового, фінансового і технічного співробітництва між країнами-учасницями.

Регіональна структура сучасного світового господарства відпові-дає передусім тенденції до об'єднання індивідуальних, монополіс-тичних і національних капіталів. Це зумовлено як логікою розвит-ку рівня продуктивних сил, так і потребами поділу праці, спеціалі-зацією й кооперацією виробництва, його концентрацією і центра-лізацією.

Регіональні економічні комісії OOН (ЕСЕ - Економічна комісія для Європи; ESCAP - Економічна і соціальна комісія для Азії і Тихого океану; ЕСА- Економічна комісія для Африки; ECWA - Економічна комісія для Західної Азії; ECLA - Економічна комісія для Латинської Америки) покликані сприяти економічному розвит-ку і співробітництву країн відповідного регіону, проводити дослі-дження, розробляти рекомендації урядам своїх країн. Маючи роз-винуті інституціональні структури, ці комісії визначають першо-чергові напрями своєї діяльності, виходячи з конкретних обставин непропорційності розвитку економічних основ двох тенденцій - доцентрової та відцентрової.

У регіональній підструктурі світового господарства слід розріз-няти загальне й особливе.

Загальне полягає в тому, що будь-які об'єднання створюються для реалізації спільного інтересу країн-учасниць. Завдяки участі в міжнародному поділі праці країна дістає доступ до засвоєних попе-редніми і сьогоднішнім поколіннями природних ресурсів у різних районах планети, до створених людством продуктивних сил, на-копичених знань і навичок. Доступ, за висловом К. Маркса, до "загальних продуктивних сил суспільного мозку" дає змогу кожній країні, її народу певною мірою, з більшими чи меншими витратами задовольняти свої матеріальні та духовні потреби. Звідси й об'єк-тивна зацікавленість держав у функціонуванні світового господар-ства. Цей спільний економічний інтерес і є цементуючою основою цілісності світового господарства.

Функціонування світового господарства означає подальше поглиблення взаємозалежності його суб'єктів. Розвиток регіональ-ної економічної інтеграції посилює координацію економічної полі-тики, передусім країн розвиненої ринкової економіки. Не завжди ці процеси проходять узгоджено, хоча в цих країнах досягнуто певної суспільної злагоди щодо моделі розвитку. Звідси особливе в регіо-нальних підсисте мах виявляється, по-перше, в специфіці інтересів окремих членів підсистем, по-друге, у неоднакових можливостях різних економічних угруповань у досягненні спільного інтересу.

Отже, міжнародна економічна інтеграція грунтується на розвитку продуктивних сил, міжнародному усуспільненні виробництва че-рез його інтернаціоналізацію та відповідну еволюцію економічних відносин. Розвиток продуктивних сил виявляється в поглибленні міжнародного поділу праці, що зумовлює урізноманітнення зв'яз-ків у виробництві, технологіях, торгівлі, фінансах тощо. Результа-том міжнародного усуспільнення виробництва є інтернаціоналізація господарського життя. Усе це призводить до ускладнення еконо-мічних відносин, а також політичних і правових зв'язків між краї-нами.

Є кілька ступенів розвитку регіональної економічної інтеграції. Найпростішою формою є зона вільного товарообміну, як, напри-клад, EFTA. Для такого початкового ступеня характерне зняття обмежень товарообміну між країнами - учасницями відповідного договору щодо кількісних показників і тарифних бар'єрів. Наступ-ною сходинкою є митний союз, коли такі обмеження встановлю-ються також щодо третіх країн. Важливим ступенем розвитку регіо-нальної економічної інтеграції є створення спільного ринку. При цьому ліквідуються і немитні бар'єри та вводиться вільне перемі-щення товарів, капіталів, робочої сили, валютних ресурсів між краї-нами-учасницями. Вищим ступенем регіональної економічної інте-грації стає економічний союз, класичним прикладом якого є ЄС, де мають вироблятися і втілюватися в життя єдина економічна полі-тика, впроваджуватися валюта тощо, ЄС розвивається у напрямі до специфічного федеративного об'єднання через немалі труднощі та суперечності. Проте, щоб підійти до такого ступеня, члени ЄС пройшли тривалий шлях національного розвитку. Що ж до інте-грації, то її було започатковано в окремих галузях виробництва (у металургії, атомній і вугільній промисловості тощо) невдовзі після другої світової війни. Починаючи з Римського договору 1957 р. вона набула комплексних форм. Знаменною віхою у розвитку не тільки економічної, а й 'політичної інтеграції країн - членів ЄС стала Маастріхтська угода 1991 р. Ряд країн Європи, в тому числі Украї-на, ведуть переговори про асоціацію з ЄС.

Завдання модернізації економіки, засвоєння найновітніших до-сягнень науки і техніки в країнах ринкової економіки, що розвива-ються, можуть бути вирішені через встановлення стабільних і ши-роких контактів з країнами розвиненої ринкової економіки. Це, в свою чергу, можливе за умови виробництва порівняно конкуренто-спроможної продукції, що потребує вдосконалення ринкового ме-ханізму господарювання, створення змішаної економіки, запрова-дження інших елементів соціальне орієнтованої ринкової еконо-міки. Подібні завдання постають і перед країнами перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки. Отже, проблема створення в країнах цих двох соціально-економічних підсистем ме-ханізму економічного саморегулювання багато в чому збігається із завданням адаптації цих країн до сучасних реалій світового госпо-дарства.

Крім того, країни перехідної від централізованої керованої до ринкової економіки паралельно вирішують надзвичайно складну проблему становлення своєї державності, роблять спробу підвести під неї економічний грунт. Вирішення таких проблем уповільнює економічні перетворення, оскільки відтягує і сили, і кошти, потрібні ще й для подолання опору старих структур.

Шляхи входження України до європейського економічного про-стору можуть бути досить різноманітними, проте визначатимуть їх темпи внутрішньої трансформації системи. Ця трансформація, якщо подавати її у дещо спрощеному вигляді, характеризуватиметься акцентом на власні сили та ресурси з урахуванням об'єктивної не-обхідності закладання нових засад співробітництва України з іншими державами колишнього СРСР (зв'язки з ними набули характеру зовнішніх економічних зв'язків) та визначенням економічної стра-гетії, спрямованої на розвиток економічних відносин із Заходом.

Важливе міжнародне значення має також позиція Заходу з на-дання Україні безпосередньої термінової підтримки на шляху до цивілізованої ринкової системи та у розробці міжнародної програ-ми участі країн Заходу в реконструкції держав Східної Європи (в тому числі України). Програму мають контролювати західні краї-ни і міжнародні фінансові інститути, залишаючи, її водночас обов'яз-ково відкритою для ініціативи й участі держав Східної Європи як рівноправних партнерів.

Функціональну підструктуру сучасного світового господарства становлять об'єднання країн (та інших суб'єктів ринкової системи), які діють виходячи з конкретних економічних інтересів (торгових, валютних, галузевих тощо). Діалектичний взаємозв'язок між; регіо-нальною та функціональною підструктурами сучасного світово-го господарства полягає в тому, що вони у своїй сукупності сприя-ють розв'язанню суперечностей між соціально-економічними під-системами світового господарства, а власне функціональна підструк-тура зумовлює розв'язання суперечностей регіональної підструк-тури.

Цілісність соціально-економічних підсистем світового господар-ства сприяє розвитку його регіональної та функціональної підструк-тур. У такому взаємозв'язку криється внутрішнє джерело розвитку сучасного світового господарства.

Регіональна і функціональна підструктури ще раз підтверджу-ють, що в сучасних умовах розвиток кожної країни невіддільний від участі її в широкому обміні матеріальними, науковими, духов-ними цінностями. Економічні зв'язки функціонують як між окре-мими державами різних рівнів розвитку, так і між економічними об'єднаннями їх. Ці зв'язки набувають різноманітних форм: від тор-гового обміну до спеціалізації й кооперування виробництва.

У функціональній підструктурі сучасного світового господарст-ва слід виділити спеціалізовані економічні об'єднання 00Н:

1) ACC - Адміністративний комітет з координації, постійний ор-ган 00Н, який здійснює взаємозв'язок і координує роботу із спе-ціалізованими закладами системи 00Н і Міжнародним агентством з атомної енергії (IAEA); 2) UNPC - Комісія OOН з питань народо-населення, що займається проблемами демографії та демографіч-ної статистики в міжнародному масштабі; 3) СТС - Комісія OOН з транснаціональних корпорацій (ТHК), основні функції якої поляга-ють у всебічному і глибокому аналізі питань, пов'язаних з діяльніс-тю ТНК, з метою вивчення можливості вироблення спільної угоди між зацікавленими сторонами; 4) CDR - Комітет з планування розвитку; 5) CNR - Комітет з природних ресурсів; 6) ESCAP Statis-tical Committee - організація, покликана подавати допомогу краї-нам регіону Азії і Тихого океану в становленні та розвитку націо-нальних статистичних служб, а також розробляти рекомендації з питань статистичної методології та проведення статистичних опи-тувань; 7) ILO - Міжнародна організація праці, головними завдан-нями якої є сприяння поліпшенню умов праці, регламентація робочого часу та набору робочої сили, боротьба з безробіттям, га-рантія зарплати, що забезпечує задовільні умови життя, захист працівників від професійних захворювань та нещасних випадків тощо; 8) PCNIDS - Підготовчий комітет для нової міжнародної стра-тегії розвитку, який складав проекти Міжнародної стратегії розвитку на 1981-1990 рр. і 1991-2000 рр. з метою сприяння соціально-економічному прогресу в країнах ринкової економіки, що розвива-ються, а нині і в країнах, що переходять до ринку, забезпечення їхньої рівноправної й ефективної участі у виробленні та реалізації всіх рішень і постанов у сфері міжнародного економічного співро-бітництва; 9) - Програма розвитку ООН, що є основним каналом надання багатосторонньої технічної та доінвестиційної допомоги (направлення експертів, поставки устаткування, підготовка національних кадрів тощо) країнам ринкової економіки, що розви-ваються, та країнам, що переходять до ринку.

Крім спеціалізованих до функціональної структури належать галузеві економічні об'єднання в рамках OOН, а саме: IAEA - Між-народне агентство з атомної енергії; UNIDO - Організація 00Н з питань промислового розвитку; FAO - Продовольча і сільсько-господарська організація OOН; ICAO - Організація міжнародної цивільної авіації; UNCTAD - Конференція OOН з торгівлі і роз-витку, яка займається всією сукупністю питань сприяння розвитку міжнародної торгівлі на рівноправній і взаємовигідній основі;
IBRD - Міжнародний банк реконструкції і розвитку; IMF - Між-народний валютний фонд; WHO - Всесвітня організація охорони

здоров'я; WIPO - Всесвітня організація інтелектуальної власно-сті та ін.

Міждержавні галузеві організації також входять до функціональ-ної структури сучасного світового господарства. Серед них чільне місце посідають EURATOM - Європейське товариство з атомної енергії; ECSC - Європейське об'єднання вугілля і сталі; OPEC - Організація країн - експортерів нафти; AOAD - Арабська органі-зація сільськогосподарського розвитку; ICO - Міжнародна орга-нізація з кави; ECAC - Європейська конференція цивільної авіа-ції; IOSC "Intelsat" - Міжнародна організація супутникового зв'язку;

GATT - Генеральна угода з тарифів і торгівлі; ADB - Азіатський банк розвитку; ALAB - Арабо-Латиноамериканський банк; EBRD - Європейський банк реконструкції і розвитку.

У функціональній структурі діють також і міжнародні галузеві об'єднання підприємців: SITA - Міжнародне товариство авіацій-ного електрозв'язку; ISMA - Міжнародна асоціація виробників фосфатів; IRU - Міжнародний союз автомобільного транспорту;
IUMI - Міжнародний союз морського страхування та багато інших.