Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

§ 2. Заробітна плата і доходи від кооперативно-колективної і індивідуальної трудової діяльності

Основною формою розподілу доходів для найманих працівників є заробітна плата - ціна, що виплачується за використання праці.

Перехід до ринкової економіки зумовлює появу ринку праці, а отже, купівлю-продаж товару робоча сила. Вихідним положенням при з'ясуванні суті заробітної плати слід брати потреби працівни-ка. З урахуванням досягнутого рівня розвитку продуктивних сил вони можуть бути зведені д6 так званого споживчого кошика, тоб-то до певного набору життєвих засобів. Далі відбувається грошова оцінка життєвих засобів споживчого кошика з урахуванням дея-ких факторів оцінки робочої сили (кваліфікації працівника, умов його праці, співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу). Все це утворює вартість або ціну робочої сили. Потім цю вартість ділять на тривалість робочого дня (при почасовій оплаті) або на кількість виробів, які мають бути вироблені при даному робочому дні (при відрядній оплаті) і одержують так звану ціну праці.

Далі ціну праці зіставляють з мірою праці, тобто з тим обсягом роботи, який повинен бути виконаний працівником. Потім врахо-вують фактичні витрати і результати праці, відповідно до яких вста-новлюють грошову оплату праці (фактичне одержання грошової винагороди). І нарешті, на ринку (тобто у сфері товарного обігу і нематеріальних послуг) працівник перетворює грошову оплату в міру споживання. Остання становить основну частку фонду життє-вих засобів та існує поряд з такими його допоміжними формами, як суспільні фонди споживання, доходи від підсобних господарств, індивідуальної трудової діяльності тощо.

Отже, заробітна плата виражає і вартість товару робоча сила, і оплату за працю, за витрати і результати її, що визнані ринком. Західні економісти вже давно визнали сумісність у змісті заробіт-ної плати вартості робочої сили і забезпечення рівності заробітної плати за однакові витрати праці, які дістали ринкове визнання.

Важливо розрізняти грошову (номінальну) заробітну плату від реальної заробітної плати. Номінальна заробітна плата - це сума грошей, що одержує працівник за годину, день, місяць. Реальна заробітна плата виражається в сумі товарів і послуг, які працівник може придбати на свою грошову заробітну плату. Рух реальної за-робітної плати визначають за такою формулою:

де IРЗП ІГЗП, Іцін - індекси відповідно реальної, грошової (номіналь-ної) заробітної плати, а також цін на товари і послуги.

Зауважимо, що номінальна і реальна заробітна плата не обов'яз-ково змінюється в одному і тому самому напрямі. Наприклад, номі-нальна заробітна плата може підвищитися, а реальна заробітна плата в той же час - знизитися, якщо ціни на товари і послуги зростали швидше, ніж номінальна заробітна плата.

Законодавче встановлюється мінімальна заробітна плата. Вона становить розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану пра-цю, нижче якої не може здійснюватися оплата за виконану праців-ником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

У провідній країні ринкової економіки - США - розмір міні-мальної погодинної заробітної плати законодавче встановлював-ся на такому рівні: 1985 р. - 3,6 дол., 1990 р. - 4,25 і з червня 1997 р. - 5,15 дол. Остання ставка в перерахунку на місячну зай-нятість має становити 824 дол. ...

Законом України "Про оплату праці" (травень 1995 р.) визначені джерела коштів на оплату праці. Для госпрозрахункових підпри-ємств таким джерелом є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одер-жаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

В об'єднаннях громадян оплата праці найманих працівників здій-снюється з коштів, які формуються згідно з їхніми статутами.

Заробітна плата за своїм складом неоднорідна, вона включає різні за функціональним значенням складові частини. Співвідно-шення між ними утворює структуру заробітної плати. У ній слід розрізняти основну і додаткову частини і види винагороди, що вхо-дять до кожної з них.

Заробітна плата має дві форми: відрядну і почасову. У свою чергу, кожна з них має відповідні їм системи.

Відрядну форму заробітної плати в основному застосовують, коли рівень механізації виробництва такий, що результат діяльності знач-ною мірою залежить від інтенсивності праці робітників. Комплекс-на механізація та автоматизація виробництва обумовлюють широ-ке використання почасової' форми заробітної плати. При цьому част-ка простої почасової оплати знижується, а підвищується частка почасової преміальної оплати.

Організація оплати праці в Україні здійснюється на основі:

законодавчих та інших нормативних актів;

генеральної угоди на державному рівні;

галузевих, регіональних угод;

колективних договорів;

трудових договорів.

Згідно з Законом України "Про оплату праці" суб'єктами орга-нізації оплати праці є: органи державної влади та місцевого само-врядування, власники, об'єднання власників або їх представницькі органи, працівники.

В Україні діє тарифна система, яка включає тарифні сітки, та-рифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифну систему оплати праці використовують для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та відповідальності за розрядами тарифних сіток. Вони є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Розмір заробітної плати в різних країнах неоднаковий. Існують на-ціональні відмінності заробітної плати. Вони обумовлені неоднакови-ми розмірами величини вартості робочої сили, яка залежить від обся-гу природних і історично існуючих життєвих потреб, витрат на вихо-вання працівника, продуктивності та інтенсивності праці в країні.

Законом України "Про оплату праці" встановлено, що розмір мінімальної заробітної плати (а від цього залежать всі тарифні ставки і посадові оклади) визначається з урахуванням:

вартості величини мінімального споживчого бюджету з посту-повим зближенням рівнів цих показників в міру стабілізації та роз-витку економіки країни;

загального рівня середньої заробітної плати;

продуктивності праці, рівня зайнятості та інших економічних умов.

У країнах ринкової економіки на величину заробітної плати впли-ває конкуренція, що діє на ринку праці. Співвідношення попиту і пропозиції на робочу силу не є сталим. Воно може бути сприятли-вим для тих, хто її продає. Це відбувається рідко і вибірково, якщо попит на робочу силу перевищує пропозицію на неї. У цьому випадку зарплата може зростати. І навпаки, якщо пропозиція робочої сили на ринку перевищує попит на неї, то виникають несприятливі умови для встановлення більш високого рівня заробітної плати. В цих умовах робітник змушений погоджуватись на меншу заро-бітну плату, на гірші умови праці. Держава і профспілки мають право обмежувати конкуренцію на ринку праці.

В умовах переходу до ринкової економіки складається нова сис-тема оплати праці. Їй властиві такі риси:

підпорядкування завданням інтенсивного типу розвитку еконо-міки. Оплата праці використовується як найважливіший засіб сти-мулювання зростання продуктивності праці, прискорення науко-во-технічного прогресу, поліпшення якості продукції, підвищення ефективності виробництва і зміцнення дисципліни;

забезпечення прямої та жорсткої залежності оплати праці від кінцевих результатів господарської діяльності трудових колективів;

оптимальне поєднання інтересів трудових колективів із загаль-нонаціональними;

усунення зрівнялівки і верхньої межі в оплаті праці, що дає змо-гу послідовніше здійснювати принцип соціальної справедливості;

посилення заінтересова ності працівників у виконанні робіт мен-шою чисельністю працюючих;

створення переваг .в оплаті тим, від кого залежить прискорення темпів науково-технічного прогресу;

чіткість і доступність механізму нарахування заробітної плати, що сприяє розумінню широкими верствами працівників зв'язку оплати праці з результатами виробництва.

Є певні особливості розподілу особистих доходів за трудову діяль-ність у колективних підприємствах. До таких підприємств слід від-нести кооперативи у різних сферах господарювання, які засновані на кооперативній власності, а також підприємства, засновані на спільній праці та власності, що складається з індивідуальних паїв. Члени кооперативу і співвласники колективних підприємств не про-дають свою робочу силу. Їх особисті доходи виникають у резуль-таті реалізації товарів і послуг, що створені колективною працею.

Кооперативна. форма власності надає особистим доходам (або оплаті праці) ряд особливостей.

По-перше, фонд оплати праці визначається загальними зборами кооператорів і створюється за рахунок валового доходу даного ко-оперативу. Особлива увага приділяється економічно обгрунтовано-му співвідношенню між коштами, що спрямовуються на розвиток виробництва і оплату праці.

По-друге, оскільки продукт праці кожного кооперативу знахо-диться у розпорядженні загальних зборів членів кооперативу, а не держави, то розміри оплати за рівну працю в різних кооперативах

неоднакові. Принципу рівної оплати за рівну працю дотримуються тільки в межах окремих кооперативів.

По-третє, оплата праці в кооперативі може здійснюватися як грошима, так і натурою.

По-четверте, кооператив може залучати до роботи за трудовим договором громадян, які не є членами кооперативу, з оплатою їх пра-ці на основі домовленості сторін без обмеження розмірів заробітку.

Для громадян, робота яких в кооперативі не є основною, а являє собою допоміжну трудову діяльність, зберігається заробітна плата за місцем основної роботи або стипендія за місцем навчання у пов-ному розмірі.

Розрізняють доходи від індивідуальної трудової діяльності. Виз-начення таких доходів вимагає чіткого з'ясування суті індивідуаль-ної трудової діяльності. Остання являє собою суспільне корисну діяльність громадян з виробництва товарів і надання платних по-слуг, що не пов'язане з їх трудовими відносинами з державними, кооперативними, іншими громадськими підприємствами, устано-вами, організаціями і громадянами, а також з трудовими відноси-нами у колективних сільськогосподарських підприємствах.

Коло індивідуальної трудової діяльності досить широке. Це пра-цівники, які виробляють різноманітні товари (наприклад, шиють одяг, взуття, виготовляють сувеніри тощо), власники дрібних підприємств без найманих працівників (наприклад, перукарень, майстерень по ремонту телевізорів, побутової техніки тощо), фахівці - юристи, лі-карі, стоматологи, викладачі, які надають громадянам платні послуги.

Проте не вся грошова виручка від індивідуальної трудової діяльно-сті становить грошовий доход. Останній становить залишок після вилу-чення з грошової виручки виробничих витрат (амортизація засобів праці, витрати на сировину, матеріали, електроенергію, транспорт та ін.).

Учасник індивідуальної трудової діяльності після сплати податку повністю розпоряджається своїм доходом.

В умовах дефіциту товарів і послуг можуть виникнути високі доходи за рахунок спекуляції, різних зловживань. У зв'язку з цим, створюючи сприятливі умови для ефективної господарської діяль-ності людей, що зайняті переважно в індивідуальному секторі ви-робництва, слід враховувати і контролювати одержувані доходи, розумно використовувати для цього прогресивний податок.