Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Розділ 25 ЗАЙНЯТІСТЬ І БЕЗРОБІТТЯ. ПРИНЦИПИ ФУНКЦІОНУВАННЯ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ РИНКУ РОБОЧОЇ СИЛИ

§ 1. Умови формування, сутність і тенденції розвитку сукупного працівника

Формування сукупного працівника є закономірністю історично-го розвитку особистого фактора виробництва. В умовах натураль-ного домашнього господарства людина виступала як одиничний робітник, що сам за допомогою примітивних засобів виробляв кін-цевий продукт. Однак з розвитком продуктивних сил, появою про-стого й складного поділу праці виробнича діяльність людини стає часткою сукупної праці у створенні готових виробів, а сама вона перетворюється на елемент сукупного працівника.

Сукупний працівник виникає і функціонує як соціально-еконо-мічна і техніко-організаційна єдність робітників, які органічно вза-ємопов'язані та створюють єдиний виробничий механізм у процесі вироблення кінцевого продукту.

Умовами формування сукупного працівника є: єдина виробнича мета, що грунтується на спільних економічних інтересах і потре-бах; колективна праця, її суспільний поділ та необхідність обміну продуктами індивідуального виробництва.

На стадії первісної спільності людей колективний характер праці був зумовлений низьким рівнем розвитку продуктивних сил і без-силлям людини перед природою. Основою колективних дій тут виступала "природна колективність" - сім'я, плем'я.

Суспільний поділ праці створює якісно нові передумови форму-вання і розвитку сукупного працівника. Цей тривалий процес харак-теризується суперечливою єдністю диференціації й інтеграції, спе-ціалізації й кооперації виробництва, поділом, усуспільненням і оди-ничним розчленуванням суспільної праці та її планомірною комбіна-цією. Важливими його віхами були проста кооперація, мануфактура, фабрика. Виникнення і розвиток великого машинного виробництва технологічно зумовили необхідність планомірного зв'язку, інтеграції робочої сили і праці окремих дільниць кооперації. На зміну частко-вому працівникові, простому носієві певної часткової суспільної функції приходить розвинений індивідуум, для якого різні суспільні функції є способами життєдіяльності, що змінюють один одного.

У зв'язку із суттєвим посиленням суспільного характеру праці почалося формування сучасних параметрів сукупного працівника підприємства, галузі, регіону тощо. Однак слід зауважити, що чим ширші межі сукупного робітника, тим міцність зв'язків окремих його елементів слабкіша. Особливу роль у розвитку цього процесу відіграють науково-технічна революція, діяльність транснаціональ-них корпорацій, формування світового ринку. В сучасних умовах діяльність сукупного працівника поступово виходить на міждер-жавний рівень.

Отже, процес історичного формування і розвитку сукупного працівника невід'ємно пов'язаний із змінами у характері й рівні розвитку засобів виробництва, вдосконаленням організації праці.

За своєю суттю сукупний працівник є носієм рис тієї чи іншої форми поділу праці, характеризує стадію зрілості її кооперування. З одного боку, сукупний працівник - це результат розвитку про-дуктивних сил, а з другого - його соціальна природа, форма і розміри визначаються характером виробничих відносин, формою власності на засоби виробництва, межами того чи іншого госпо-дарства (общини, мануфактури, маєтку, підприємства, монополії, регіону тощо).

Трудовий потенціал - це потенціал робочого часу населен-ня. Йому властива сукупність кількісних і якісних суспільне корис-них характеристик, які визначаються рівнем розвитку того чи ін-шого регіону, його господарськими, історичними, демографіч-ними, етнічними особливостями. Трудовий потенціал - це маса всіляких можливих ресурсів праці, що визначаються чисельністю всіх працездатних людей і тих, які наближаються до цієї кате-горії.

Складовою частиною трудового потенціалу суспільства є насе-лення, зайняте як у виробничій, так і у невиробничій сферах: люди працездатного віку, зайняті домашнім господарством, навчанням, військовою службою; працездатні пенсіонери та деякі інші.

Трудовий потенціал не слід пов'язувати лише з кількістю носіїв робочої сили. Поліпшення якісних характеристик збільшує трудо-вий потенціал у рамках однієї й тієї ж кількості працездатного на-селення. Крім того, трудовий потенціал збільшують і такі процеси, завдяки яким з'являється додатковий потенціальний робочий час, наприклад, робота за сумісництвом, наднормова праця, додаткові зміни роботи.

Трудовий потенціал населення країни як складне поєднання фізичних здібностей, знань, досвіду, духовних і моральних цінно-стей, культурно-національних настанов, звичаїв і традицій містить два основних компоненти:

а) професійно-кваліфікаційну підготовленість населення, що грун-тується на певному загальноосвітньому рівні, включає життєвий господарський досвід, практичні навички;

б) готовність і здатність працівників до продуктивної праці, що визначається їх ціннісними орієнтаціями і трудовою мотивацією.

Отже, трудовий потенціал як соціально-економічне явище функ-ціонує у суперечливій єдності об'єктивних і суб'єктивних чинників.

На відміну від трудового потенціалу до трудових ресурсів нале-жать ті, хто не лише є носієм робочої сили, здатним працювати, а й реалізує цю здатність у суспільному виробництві згідно з чинним законодавством у певних вікових межах.

Сукупний працівник як носій сукупної робочої сили означає складну єдність працюючих, здатну функціонувати тільки як орга-нічна цілісність, в якій окремі робітники організовані та пов'язані один з одним на основі конкретної форми власності та господарю-вання. Комбінована й інтегрована на різних економічних рівнях робоча сила має більші виробничі можливості, ніж сума індивіду-альних працівників. Вона перетворює характеристики, що є недо-ліками часткового робітника, на достоїнства і переваги.

До складу сукупного працівника входять не тільки ті, які безпо-середньо діють на предмет праці, а й ті, що зайняті розумовою працею, беруть участь в управлінні, плануванні й організації сус-пільного виробництва, тобто виконують певну його функцію. Важ-ливою складовою частиною сукупного працівника є наукові пра-цівники. Це зумовлено перетворенням науки на безпосередньо

продуктивну силу суспільства, зростанням її ролі у виробничому процесі.

Таким чином, структура сукупного працівника визначається структурою національної економіки, ступенем розвитку й проник-нення науки у виробництво, процесами комбінування і спеціалі-зації праці тощо.

Сукупний суспільний робітник - це категорія, що безперервно розвивається. Сучасний сукупний працівник характеризується різким поглибленням диференціації й одночасно інтеграції його частин.

Проявами диференціації є поява нових галузей народного господарства, спеціальностей і сфер діяльності. Інтеграція означає взаємне збагачення спеціальностей, виникнення професій, що мають універсальне значення, посилення зв'язків між наукою і виробництвом. Широкий розвиток світових господарських зв'яз-ків як наслідок відкритості ринкових економік також суттєво впливає на інтеграційні процеси в структурі сукупного праців-ника.

Основними тенденціями розвитку сукупного працівника є під-вищення й удосконалення загальноосвітнього і загальнокультурно-го рівня, професійно-кваліфікаційної підготовки, підвищення про-дуктивності праці.

В умовах формування багатоукладної економіки, різноманітності форм власності й господарювання з'являються нові форми зайня-тості виробників, що зумовлюють мобільність, гнучкість, активність сукупного працівника в цілому.

Якщо раніше домінували погляди на явище сукупного працівни-ка за виробничо-технологічним критерієм, то тепер досліджуються сукупності працівників і за іншими критеріями. Наприклад, таке соціально-економічне явище, як середній клас, визначається не стільки сферою зайнятості, скільки рівнем отриманого сукупного доходу, рівнем споживання окремих товарних груп, домінуванням на конкретних часткових ринках. Це означає, що суто виробничі процеси та характеристики все тісніше переплітаються зі спожив-чими, розподільчими.

Інтелектуалізація праці, підвищення ролі інженерної підготов-ки, економічних знань формують творчого працівника. Удоскона-лення здібностей до праці, ефективна реалізація їх поєднуються з розвитком усіх здібностей людини, тобто трудовий процес стає важливим фактором її гармонійного розвитку.