Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

§ 3. Позаринкові форми зв'язку господарських одиниць

Монополія як тип виробничих відносин передбачає свідоме ре-гулювання зв'язків у процесі виробництва й обігу. Однак, якою б великою не була господарська одиниця, за своєю діяльністю та інте-ресами вона залишається відокремленим товаровиробником. Сус-пільний зв'язок між виробниками повинен здійснюватися через ринок. Суперечність, що виникає між прагненням великих корпо-рацій до подолання ринкової форми обміну та їхньою товарно-підприємницькою природою, частково розв'язується налагодженням позаринкових форм обміну. Такі форми охоплюють мікрорівень господарського життя країн з ринковою економікою. Це внутрішньо-фірмове господарство концернів та інших економічних одиниць і різноманітні форми неконкурентних зв'язків між підприємствами.

Внутрішньогосподарські комплекси сучасних монополістичних об'єднань досягають величезних масштабів. Вони мають у своєму складі десятки й сотні різноманітних підприємств, установ, лабора-торій, інших організацій. Американським автомобільним концер-нам, наприклад, тільки на території США належить більше 100 ав-тоскладальних заводів, 225 заводів з виробництва частин, деталей і механізмів, 210 комплектуючих складів і 42 випробувальних польо-вих полігони. Здебільшого виробничі підрозділи великих компаній тісно пов'язані між собою, оскільки вони є комплексами для послі-довної обробки продукту, доведення його до готовності або єди-ною технологічною основою для виробництва різноманітних про-дуктів. Такий внутрішньофірмовий поділ праці опосередковується внутрішнім обігом, що має позаринкову форму: обіг продукції здій-снюється відповідно до планів матеріально-технічного забезпечен-ня підприємств фірми.

Інтенсивність внутрішньофірмових поставок визначає ступінь господарського взаємозв'язку виробничих підрозділів. Обмін про-міжною продукцією між підприємствами концерну пов'язаний з процесами спеціалізації й кооперування і веде до інтеграції вироб-ничих та ринкових процесів, що означає тут підрив товарного виробництва. В німецькому концерні "Маннесман", наприклад, внут-рішньофірмові поставки досягають 1/4 всього обороту, а концерн "Сіменс" поставляє своїм підприємствам 42 відсотки конструктив-них елементів. У цілому в компаніях з річним обсягом продажу понад 1 млрд дол. внутрішньофірмовий оборот становить в середньо-му 32 відсотки загального обсягу реалізованої продукції.

Внутрішньофірмовий господарський оборот здійснюється на ос-нові трансфертних цін, які регулюють економічні відносини між під-розділами господарської одиниці і визначають їхній внесок у загаль-ний результат господарської діяльності. Трансфертне ціноутворення найбільш поширене в концернах, де переваги провідної галузі явні. Трансфертні ціни можуть установлюватися на основі ринкових цін;

повних витрат виробництва; цін, які визначаються за домовленістю між підрозділами компанії; витрат виробництва і надбавок на прибу-ток; змінних витрат виробництва. У певних випадках рівень трансферт-них цін може прямо визначати вище керівництво концерну.

Способом реалізації внутрішньофірмових позаринкових зв'яз-ків є вдосконалення прогнозування. Високий рівень концентрації виробництва і капіталу характерний для індустріальне розвинутих країн, потребує планомірного регулювання виробництва.

Протягом XX ст. у країнах ринкової економіки були значно вдос-коналені способи планування, широко стали використовуватися ме-тоди дослідження операцій, економічні моделі, системний аналіз. Планування зі сфери виробництва і збуту поширилося на науково-дослідні роботи, матеріально-технічне забезпечення, підготовку кад-рів тощо. Новим аспектом внутрішньофірмового планування стало планомірне регулювання операцій у міжнародному масштабі. Великі підприємства почали ширше використовувати принцип безперервності планування, особливо щодо всієї господарської діяльності фірми. Проте довгострокові плани виробництва окремих товарів складаються рід-ко, що пояснюється швидким оновленням асортименту продукції.

Різноманітні форми обмеження конкуренції і відповідні методи регу лювання ринкових відносин охоплюють господарські зв'язки між формально незалежними підприємствами. До найпоширеніших форм позаринкового міжфірмового обміну, особливо на міжгалузевому рівні, належить постачання продукції за контрактами, укладеними зі споживачем. Замовниками-споживачами є великі корпорації, ок-ремі компанії, держава. Суть виробництва на замовлення полягає в тому, що випуск виробів починається тільки тоді, коли відомий їхній споживач. Проте підписання контракту не завжди означає вироб-ництво на гарантований ринок. Зміни в господарській кон'юнктурі можуть змусити замовника відмовитися від співробітництва з фір-мою-виробником. Іноді економічно вигідніше сплатити контрагенту штраф, ніж придбати замовлений продукт. Отже, контрактна систе-

ма не може знищити ринкову форму зв'язку, регулюючу роль рин-ку в суспільному виробництві, проте, підриваючи невідомий вільний ринок і розширюючи позаринкові форми обміну замовлення, вона породжує нове явище - конкуренцію замовлень.

Якщо за ринкової системи вільної конкуренції підприємець орієн-тувався на ринковий попит після виготовлення товарів, то сьогодні його метою стає одержання замовлення, визначення його змісту, вартості й терміну виконання. Виникає ринок замовлень, регулято-ром якого може бути тільки конкуренція, яка впливає на якість про-екту, рівень ціни, визначає ступінь завантаження виробничих по-тужностей. Ризик не продати, що був властивий попереднім формам зв'язку між корпораціями, змінився ризиком залишитися з незаван-таженими виробничими потужностями і програти конкуренту. Конку-ренція замовлень та змагання за одержання замовлення, як і конку-ренція товарів, стимулює виробників удосконалювати виробництво, шукати нові ринки збуту та нових споживачів, знижувати витрати виробництва, ефективно використовувати марку фірми на рекламу.

Традиційною формою обмеження конкуренції є обмежувальна ділова практика (ОДП) - комплекс дискримінаційних заходів щодо установлення й додержання контролю над ринками збуту, тиску на конкурентів і нав'язування їм нерівноправних умов обміну. Сприятливі умови для поставок чи закупівель товарів і послуг ство-рюються за допомогою специфічних засобів тиску на конкурентів, а саме: позбавлення конкурентів доступу до сировини чи ринку;

розподіл ринків; лідерство у цінах; бойкотування конкурентів; бло-кування на торгах; різних форм ОДП у сфері передавання техно-логії, фінансово-кредитних відносин, сфері послуг. Розрізняють інди-відуальні й колективні методи ОДП.

Класичним прикладом використання індивідуальних методів ОДП є маневрування внутрішньофірмовими цінами. В Аргентині, напри-клад, один з філіалів американської "Кола-Коли" при фінансовій підтримці материнської компанії з метою захоплення ринку і ви-тіснення конкурентів реалізовував продукцію за цінами, що були нижчими від витрат виробництва, та здійснював безкоштовні по-ставки в обмін на виключне право збуту своєї продукції. Цей при-клад - один з найтиповіших у практиці боротьби з конкурентами через трансфертні ціни.

До сфери застосування колективних методів ОДП належать між-народні й національні експортні та імпортні картелі, синдикати, консорціуми, банківські холдинги, патентні та видавничі об'єднан-ня тощо.

Нетрадиційними колективними методами ОДП є патентно-ліцен-зійні угоди, угоди про міжфірмове співробітництво і виробниче кооперування, заснування спільних підприємств. Патентно-ліцензійні угоди укладають, як правило, між фірмами-виробниками. Покупцеві ліцензії продавець нав'язує певні умови купівлі техно-логії з метою не задушити конкурента, а узгодити його господар-ську діяльність зі своїми виробничими, науково-технічними й ко-мерційними потребами. Оскільки при цьому встановлюються довго-строкові відносини між продавцем і покупцем, то можна говорити про розширення сфери позаринкових зв'язків. Основними умова-ми надання ліцензій є заборона експорту технології її покупцем;

примусові закупівлі у продавця ліцензії, сировини, матеріалів та обладнання; заборона на внесення змін в одержану технологію;

фіксація цін на реалізацію продукції, що виробляється за ліцен-зією; нав'язування торговельного посередництва продавця ліцензії у разі продажу цієї продукції на внутрішньому ринку.

Особливою формою ліцензійного договору є поширена в останні десятиліття практика франчайзингу. Як різновид ліцензійної угоди він також орієнтує сторони на установлення довгострокових поза-ринкових зв'язків і сприяє подоланню товарного характеру відно-син "виробництво- роздрібна торгівля", "виробництво - оптова торгівля", "оптова торгівля - роздрібна торгівля", франчайзинг передбачає використання торговельної марки, фірмової назви, тех-нічної допомоги, підготовку кадрів, удосконалення управління ви-робництвом в обмін на надання права на продаж товарів і послуг.

Угоди про міжфірмове співробітництво передбачають виконан-ня фірмами спільних науково-технічних і виробничих програм, договірну спеціалізацію і підрядне кооперування, а також створен-ня спільних міжфірмових підприємств. Міжфірмове співробітни-цтво на вищому рівні відтворює внутрішньофірмові зв'язки поза організаційними рамками господарських одиниць. Найрозвинені-шою сьогодні є виробнича кооперація на основі договірної спеціа-лізації. Вона охоплює всі форми підприємницької діяльності в про-мислово розвинутих країнах. Ефективність використання її пов'яза-на з можливістю зниження ступеня диверсифікації власного ви-робництва шляхом передачі його окремих видів субпідрядникам і підвищення внаслідок цього ступеня спеціалізації своїх підприємств.

Міжфірмове співробітництво ускладнює переплетення монопо-лістичних і конкурентно-ринкових основ в економіці. Погоджуючи виробничі й науково-технічні програми партнерів, кооперація, без сумніву, ставить окремі види підприємницької діяльності в специ-фічні конкурентно-ринкові відносини. Водночас вона сприяє під-вищенню конкурентоспроможності господарських одиниць, що об'єднали свої потенціали, а це в масштабах галузі й національної економіки відбивається на посиленні конкурентної боротьби.

Отже, природа капіталу як самозростаючої вартості реалізуєть-ся як у ринкових відносинах, так і в позаринкових.