Главная Политэкономия Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Основи економічної теорії: політекономічний аспект

Розділ 14 СУЧАСНИЙ РИНОК, ЙОГО СТРУКТУРА І ФУНКЦІЇ

§ 1. Ринок як полісистемне утворення

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм - це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок - це один з феноменів, який зумовлює склад-ну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові за-кономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислове розвинутих краї-нах визначається широким арсеналом перевірених часом і госпо-дарською практикою законодавчих і моральних норм, багатопла-новою і компетентною політикою держави щодо розвитку еконо-міки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свобо-дою економічної самодіяльності людини.

Ринок як складне, полісистемне утворення має надзвичайно ба-гату структуру. Його складовими є ринки: товарів, капіталу, фі-нансово-кредитний, валютний, трудових ресурсів, інформації, так званий тіньовий, а також ринкова інфраструктура. Кожний з пе-релічених елементів здатний функціонувати в так званому авто-номному режимі і тому має свою структурну побудову. Всі вони взаємодіють як частини єдиної системи, оскільки органічно пов'язані між собою в становленні та розвитку. Порушення цього взаємозв'яз-ку стає серйозною перешкодою існування повноцінного ринково-го середовища.

Ринкове середовище розмежовується за політико-адміністратив-ними ознаками: ринки окремих областей, територій, регіонів, кра-їн, коаліцій, континентів, світовий ринок. Крім того, в рамках кон-кретного ринкового середовища можуть функціонувати агенти різ-них форм власності та господарювання. Відповідно до цього ринок характеризується за критерієм конкурентоспроможності функціо-нуючих суб'єктів господарювання як монопольний чи олігопольний.

У монопольному ринку має місце диктат виробника, постачаль-ника, продавця. Однак перевиробництво будь-якого виду продукції може продовжувати, а іноді й загострювати конкуренцію за її збут, тобто монополію недостатньо трактувати як антипод ринково-кон-курентного середовища. Крім монополії ворогом останнього є та-кож тотальний дефіцит.

Відправною точкою ринкової структури є ринок товарів. Макро-економічні складові його - це ринки споживчих товарів і послуг, інвестицій і капіталу тощо.

Ринок споживчих товарів і послуг - один з найважливіших ком-понентів товарного ринку. Невід'ємною рисою цивілізованого рин-ку, свідченням його стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку споживчими товарами та послугами.

Питання нормалізації споживчого ринку сьогодні для багатьох регіонів світу, в тому числі й нашої держави, є надзвичайно актуаль-ним. В економіці України проблема збалансованості попиту й про-позиції, споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних підрозділів суспільного виробництва. Колишня командно-адміністративна система відвернула виробництво від потреб люди-ни, підпорядкувала його інтересам воєнно-промислового комплексу. В структурі валового національного продукту приблизно 45 відсот-ків припадало на капітальні вкладення, приріст виробничих ресурсів та військові потреби; для фонду споживання й соціальних потреб призначалося лише 55 відсотків. В цінах світового ринку це співвід-ношення має вигляд 74 : 26. В той же час у країнах з розвинутою ринковою економікою це співвідношення становить 30 : 70.

Ринок інвестицій і капіталу. Включення галузей інвестиційної сфери в систему ринкових відносин оголило дефекти, які протягом десятиліть нагромаджувалися і проявлялися у формі довгобуду, розпорошення капіталовкладень, зростання вартості споруджува-них об'єктів, невідповідності встановлених на них машин, облад-нання, приладів світовому рівню.

Ринкове господарство в його широкому розумінні неможливе поза функціонуванням капіталу. Виключивши його із сфери ви-робничих відносин, країни командно-адміністративної системи при-гнобили виробництво, його рушійні сили.

Управління виробництвом у ринковому господарстві здійсню-ється через капітал. Інакше неможливо перебороти численні лис-баланси, неприйняття підприємствами науково-технічних новинок, їх небажання реінвестувати отриманий прибуток.

Політизація економіки не створює стійких мотивів до ефектив-ного господарювання, не передбачає високої соціальної та мораль-ної культури господарюючих суб'єктів, не сприяє співробітництву з іноземним капіталом. Створення ринку капіталу потребує стиму-лювати передусім не позиковий, а підприємницький іноземний капітал (прямі інвестиції, портфельні інвестиції). Прямі інвестиції перед імпортом позичкового капіталу мають переваги. Вони ство-рюють матеріальну заінтересованість у найбільшій віддачі капіта-лу, у впровадженні передової технології й організації виробництва, орієнтують на світовий ринок, його стандарти тощо.

Ринок праці - посередник між роботодавцями та найманими працівниками. Це форма узгодження попиту на робочу силу з її пропозицією, досягнення в нормальних умовах відносно стабільної рівноваги в цій сфері на основі державної політики, чинного зако-нодавства та саморегулювання.

Світова практика виробила дійові механізми, які дають змогу уникнути екстремальних ситуацій у сфері зайнятості та викорис-тання робочої сили.

Складовими ринку праці є:

працездатне населення, тобто ті, хто за віком і станом здоров'я здатні працювати у різних сферах суспільного виробництва;

зайняте населення, тобто та його частина, яка постійно виконує роботу на підприємствах, в організаціях, закладах за заробітну плату. До цієї групи населення не належать особи, які виконують роботу за допомогою власних засобів праці (рибалки, мисливці, селяни-одноосібники, дрібні ремісники та ін.).

Ринок праці включає також ту частину населення, яка тимчасо-во не працює, але не відкидає надію на це.

Історично склалися два "чистих" варіанти ринку робочої сили і зайнятості. Перший - ринок робочої сили з обмеженим попитом;

другий - з обмеженими ресурсами. Класичний взірець першого - ринок відсталих країн. Ринок робочої сили з обмеженим попитом також завжди має великий резерв робочої сили. Дійовим інстру-ментом ринку робочої сили є біржі праці.

У ході розвитку системи ринків в Україні формуються усі їхні різновиди за сегментами ринку, і вони набувають певної структу-рованості.