Главная Политэкономия Політична економія - Бєляєв О.О.

Політична економія - Бєляєв О.О.

§ 3. Міжнародна економічна інтеграція

Однією з важливих рис повоєнного розвитку світового господарства стало широке утворення тих або інших регіональних союзів держав, націлених на розвиток і стимулювання економічного співробітництва між країнами-учасницями в сфері виробництва, торгівлі, валютних відносин тощо. Економічні процеси, які відбуваються на цій основі і зв’язують, об’єднують господарства відповідних країн, в літературі дістали назву економічної інтеграції (від лат. integer — цілий). Процес економічної інтеграції має в основі об’єктивні фактори:

• зростаючу інтернаціоналізацію господарського життя (діяльності);
• поглиблення міжнародного поділу праці;
• загальносвітовий характер НТР;
• підвищення ступеня (межі) відкритості національних економік.

Зміст міжнародної інтеграції

Економічна інтеграція — це комплексний процес добровільної взаємодії, зближення і переплетіння національних економік суверенних країн. Інакше кажучи, така інтеграція є широким міждержавним об’єднанням, яке функціонує згідно зі спеціальними угодами і має певну організаційну структуру. У рамках такого об’єднання на території країн-учасниць розгортаються визн ачені види господарської діяльності на особливих пільгових умовах порівняно з іншими країнами.

Розвиток міжнародних інтеграційних процесів відбувається як на мікро-, так і макрорівні.

Транснаціональні корпорації

На мікрорівні цей процес здійснюється на основі поглиблення приватнокапіталістичних міждержавних інтеграційних тенденцій. Такі тенденції знаходять своє відображення у динамічному розвитку міжнаціональних виробничих комплексів — транснаціональних корпорацій (ТНК). Цей процес відбувається завдяки взаємодії і взаємопереплетінню капіталів окремих великих підприємств (корпорацій) через створення своїх філій за кордоном на основі системи різних економічних угод між партнерами. На цьому рівні розрізняють горизонтальну та вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція супроводжується злиттям фірм, які виробляють такі самі або однорідні товари з метою отримання додаткового прибутку від їх реалізації, перш за все в країні базування філії. Вертикальна інтеграція передбачає об’єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини до компанії, яка веде кінцеве виробництво). ТНК нині стали основними носіями часткового та одиничного поділу праці. В результаті у міжнародній торгівлі зросла частка внутрішньофірмового обміну. Так, у США у 90-х роках ця частка становила близько 40 %, а у країнах Західної Європи — майже третину всього обсягу зовнішньоторговельних угод.

За даними ЮНКТАД*3, у 90-х роках у світі діяло 39 тис. ТНК та 270 тис. їх філій із загальною сумою активів 2,7 трлн дол. Щорічний обсяг продажу, який вони здійснюють, перевищує 6 трлн дол. Понад третина наймогутніших ТНК припадає на частку США. Як зазначають експерти ЮНКТАД, за останні роки стрімкими темпами відбуваються злиття компаній, особливо в Західній Європі. Це характерно насамперед для таких секторів економіки, як промисловість, фармацевтика та фінансові послуги.

*3: {ЮНКТАД (UNCTAD) — Конференція ООН з торгівлі і розвитку, яка займається сукупністю питань сприяння розвитку міжнародної торгівлі на рівноправній і взаємовигідній основі.}

Транснаціональні відтворювальні структури багато в чому сприяли і сприяють створенню міждержавної економічної інтеграції, тобто формуванню її на макрорівні. Для такої форми інтеграції характерна тісна взаємодія національних економік не лише за географічною ознакою (спільність кордонів), а й на основі глибоких відтворювальних зв’язків на міжнародному рівні.

Цілі та переваги економічної інтеграції

Які ж основні цілі та переваги економічної інтеграції?

По-перше, це використання країнами-учасницями переваг масштабності, що поля-гають у збільшенні розмірів ринку, скороченні витрат і т. п.

По-друге, формування сприятливого зовнішньополітичного середовища, оскільки мета більшості інтеграційних об’єднань — зміцнення співробітництва і взаємопорозуміння між державами-учасницями в політичній, військовій, соціальній, культурній та інших сферах суспільного життя.

По-третє, інтеграційне економічне співробітництво відкриває національним виробникам широкий доступ до різного роду ресурсів: матеріальних, трудових, фінансових і новітніх технологій у масштабах усього інтеграційного об’єднання, що уможливлює значне збільшення випуску продукції з розрахунком на місткіший ринок.

По-четверте, інтеграційна взаємодія країн у регіональних межах створює привілейовані умови для фірм і країн, що входять до даного угруповання, захищаючи їх певною мірою від конкуренції з боку третіх суб’єктів господарювання.

По-п’яте, економічне зближення країн дає змогу їм спільно вирішувати гострі соціальні проблеми щодо стабілізації ситуації на ринку праці та різних форм соціального забезпечення населення.

Регіональна економічна інтеграція

Уже кілька десятиріч у всьому світі має місце стійка тенденція до регіональної міждержавної інтеграції*4. У середині 90-х років, за даними ГАТТ/СОТ, сформувалось понад 30 міжнаціональних інтеграційних угруповань різного типу. Вони істотно різняться як за змістом і характером відносин, що виникають між країнами-учасницями, так і за результатами (наслідками) діяльності.

*4: {Часто у навчальній літературі, коли йдеться про міжнародну інтеграцію, то розуміються лише регіональні форми економічного співробітництва між країнами.}

Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції має Західна Європа. Це пояснюється як політичними та соціально-економічними особливостями розвитку даного регіону у період після Другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли сформувалися три світові економічні центри (Західна Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США і Південно-Східна Азія з пріоритетом Японії).

Історично відправним моментом економічної інтеграції в Європі стало утворення в 1951 р. Європейського об’єднання вугілля і сталі. У 1958 р. шість західноєвропейських держав (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург) створили відповідно до Римського договору 1957 р. Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). З часом це товариство стало першою найбільш розвинутою формою міжнародної інтеграції, перетворилось на могутнє економічне угруповання. За чисельністю населення воно переважає США майже в 1,5 раза і має рівноцінний економічний потенціал. Із розширенням складу ЄЕС відбувалося і поглиблення інтеграційних процесів з переходом від переважно торговельного співробітництва до тісної співпраці в інших сферах господарювання. У 90-х роках це інтеграційне об’єднання стало називатись Європейським Союзом (ЄС).

Нині членами ЄС є 15 країн. Окрім попередньої шістки, це — Австрія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Фінляндія, Швеція. Згідно з підписаним між ними Договором (1992 р.) у цих країнах скасовуються національні кордони на шляхах переміщення громадян (у т. ч. й робочої сили), капіталів, товарів, послуг. З цією метою уніфікуються: громадянський паспорт, система комунікації і транспорту, валюта, податки, система стандартів і митна система. Так, лише внаслідок ліквідації великої кількості митних бар’єрів країни ЄС змогли зекономити, за експертними оцінками, від 15 до 17 млрд дол. Про тісний економічний взаємозв’язок цих країн свідчить і той факт, що на внутрішньоінтеграційну торгівлю припадає близько 60 % загального зовнішньоторговельного обороту ЄС.

Для управління ЄС створено міжнародні представницькі, виконавчі та судові органи, які наділено значним обсягом наддержавних повноважень для прийняття рішень від імені даного союзу в цілому.

Європейський Союз перебуває у досить суперечливих відносинах з іншими двома основними центрами світового господарства — США та Японією. Інтеграція допомагає західноєвропейському капіталу на рівних протистояти своїм основним конкурентам. У свою чергу, країни, що не входять до ЄС, намагаються нейтралізувати переваги цього інтеграційного об’єднання. Вони посилюють свою роль в інших, ширших за складом міжнародних економічних угрупованнях. До них належать, зокрема, (до середини 90-х років) Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ)*5, яка була розроблена та узгоджена у Женеві у 1947 р.; Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яку створено в 1961 р. Ця організація погоджує політику своїх учасників і виконує деякі регулюючі функції щодо міжнародного руху капіталу та надає допомогу країнам, що розвиваються.

*5: {У 1994 р. було підписано угоду про створення Світової організації торгівлі (СОТ), яка розпочала свою діяльність у 1995 р., прийшовши на зміну ГАТТ. Нова організація керується у своїх діях Меморандумом про правила врегулювання спірних питань і рішеннями щодо організації міжнародної торговельної політики. Прийняті свого часу під патронажем ГАТТ угоди та домовленості перейшли у «спадщину» СОТ. Нині СОТ включає понад 100 держав-членів.}

Одночасно відбувалося посилення інтеграційних зв’язків у Північній Америці. В 1990 р. по суті було вирішено питання приєднання Мексики до зони торгівлі, утвореної раніше США і Канадою в рамках Північноамериканської угоди про вільну торгівлю. Це одне з найбільших і найбагатших об’єднань міжнаціональних ринків. Інтеграційні процеси в цьому регіоні досить глибокі. Так, на початку 90-х років у США реалізовувалося близько 4/5 канадського експорту. Для США канадський ринок також є одним з найбільших порівняно з іншими зарубіжними ринками. Життєво важливе значення мають господарські зв’язки зі США і для Мексики. В її експорті частка США становить понад 2/3. Майже стільки мексиканського імпорту, в свою чергу, надходить зі США.

Головними цілями Північноамериканської угоди про свободу торгівлі (НАФТА) є: усунення митних обмежень у взаємній торгівлі; досягнення глибокого рівня інтеграції ринків: товарів, ка-піталів, технологій і трудових ресурсів; забезпечення майже максимальної незалежності від зовнішнього постачання енергоресурсів; підвищення конкурентоспроможності північноамериканського регіону проти західноєвропейського та азіатсько-тихоокеанського економічних центрів. Угода між цими трьома країнами про вільну торгівлю передбачає поступове усунення тарифних і нетарифних обмежень у взаємній торгівлі та заходи, що стимулюють взаємні капіталовкладення.

Поглиблення міждержавної інтеграції характерно і для країн Південно-Східної Азії, арабського регіону, Африки, Південної Америки. Так, Асоціація країн Південно-Східної Азії утворилась ще наприкінці 60-х років у складі Індонезії, Малайзії, Філіппін, Сінгапуру, Таїланду і Брунею. Кількість країн — членів асоціації з часом зростає. У 1992 р. її учасники проголосили за мету створити протягом найближчих 15 років зону регіональної вільної торгівлі через поетапне зниження тарифів у межах цього об’єднання. Нині процеси загальногосподарського зближення згаданих країн та взаємодоповнення їх економік, внутрішньорегіональна торгівля набувають дедалі більшого динамізму. Взагалі цей регіон за останні десятиліття став своєрідним індикатором глобальних змін і мегатенденцій у сучасній системі міжнародної економічної інтеграції.

Вражають і масштаби так званого Східноазіатського інтеграційного масиву, який, окрім десяти країн АСЕАН — Брунею, В’єтнаму, Камбоджі, Лаосу, Індонезії, М’янми, Малайзії, Сінгапуру, Таїланду і Філіппін, включає Японію, Південну Корею і Китай. Їх об’єднують інтенсивні торговельно-економічні зв’язки і співробітництво у сфері інвестицій та технологій. Тут проживає близько 2 млрд осіб, сукупний ВВП становить понад 7 трлн дол., частка у світовому експорті — 29 %, імпорті — 25 %, а інтенсивність обмінних процесів перевищує аналогічний показник Європейського Союзу. Значна частка азіатсько-тихоокеанської торгівлі припадає на торгівлю між місцевими філіями японських, американських, канадських, тайванських і південно-корейських корпорацій. За останні десятиріччя в регіоні істотно зростає економічна роль Китаю.

У той же час моделі північноамериканської та азіатсько-тихоокеанської економічної інтеграції відрізняються від західно-європейської. Якщо у Західній Європі інтегрування просувалося від створення спільного ринку до економічного, валютного та політичного союзу, що супроводжувалося формуванням і зміцненням наднаціональних структур, то у зазначених регіонах ін-теграційні процеси найактивніше охоплюють мікрорівень через діяльність ТНК.

Масштабним за територією та наявним природним і трудовим потенціалом є економічне угруповання, що має назву Латиноамериканської асоціації інтеграції (ЛААІ). Його було створено 1980 р. на базі країн, які до цього об’єднувались у Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі. До ЛААІ входять: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Парагвай, Перу, Уругвай, Чилі, Еквадор. Асоціація передбачає створення гнучкої системи регіональних пільгових мит.

У рамках ЛААІ функціонують три субрегіональні торговельно-економічні організації: Андська і Ла-Платська групи та Амазонський пакт, члени яких об’єднуються в тісніші інтеграційні угруповання. Найбільших інтеграційних результатів досягла Андська група (Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу та Еквадор). Це об’єднання передбачає запровадження єдиних зовнішніх тарифів, деякі обмеження на приплив іноземних інвестицій, сприяння розвитку національних промислових підприємств на основі даного субрегіонального ринку, інтеграцію політики в економічній та соціальній сферах.

Мета створення інтеграційних об’єднань у Латинській Америці полягає у сприянні розвитку регіонального економічного співробітництва й торгівлі, формуванню умов для спільного ринку, розширенню зв’язків з іншими країнами.

Проявляються тенденції та відбуваються інтеграційні процеси в економіці на Африканському континенті. Наприклад, основні зусилля Економічного співтовариства країн Західної Африки (ЕКОВАС) спрямовані на розв’язання тарифних проблем і перетворення його на митний союз.

З початку 90-х років у Центральній та Східній Європі (замість колишньої РЕВ — Ради економічної взаємодопомоги) також зароджуються та формуються різні інтеграційні угру-повання: Центральна європейська ініціатива, СНД, Чорно-морське економічне співробітництво та ін. Але поки що їх інтеграційна економічна діяльність чітко не викристалізу-валась.

До структури сучасного світового господарства також входять міждержавні галузеві організації, тобто відбувається функціонально-галузева інтеграція. Серед таких організацій можна виокремити: Європейське співтовариство з атомної енергії (Євроатом); Організацію країн — експортерів нафти (ОПЕК); Міжнародну організацію праці (МОП) та ін. Крім галузевих міжнародних інтеграційних організацій, діють також міжнародні галузеві об’єднання підприємців, зокрема автомобільного транспорту, морського страхування, виробників фосфатів тощо. В свою чергу, як правило, всі ці спеціалізовані функціональні організації тісно співробітничають з регіональними і міжнародними інтеграційними угрупованнями. Наприклад, Євроатом підтримує контакти з Міжнародним агентством з атомної енергії та безпосередньо організаційно пов’язаний з Європейським об’єднанням вугілля і сталі, а також Європейським Союзом.

Таким чином, розвиток світового господарства, пристосування його до змін, пов’язаних з науково-технічним та соціально-економічним прогресом, зумовили розмаїття інтеграційних структур: міждержавних, соціально-економічних, регіональних, функціонально-галузевих. Нині процеси економічного співробітництва тією чи іншою мірою охопили всі країни світу.

Поглиблення економічних інтеграційних взаємозв’язків між країнами на різних рівнях та в різних формах при всій нерівномірності цього процесу дозволяє їм повніше використовувати національні ресурси для розв’язання внутрішньогосподарських і загальносвітових завдань.