Главная Политэкономия Політична економія - Бєляєв О.О.

Політична економія - Бєляєв О.О.

§ 3. Системна криза соціалізмуі шляхи реформування суспільства

Економічну модель державного соціалізму неправомірно ототожнювати з Марксовою моделлю соціалізму, в якій головними виступають два моменти: по-перше, подолання соціального відчуження трудівників від власності й влади; по-друге, використання всіх досягнень цивілізації для піднесення людини праці, всебічного і гармонійного розвитку особистості всіх членів суспільства. Реалізована на практиці система не змогла вирішити ці завдання. Некоректними є випади проти марксизму, що оголошують все вчення про соціалізм цілковитою утопією, вигадкою і т. ін. Зрештою, багато з передбачень Маркса та Енгельса підтверджуються історичною практикою сучасної цивілізації: наука перетворилась на безпосередню продуктивну силу суспільства; завдяки механізації й автоматизації людина виводиться з безпосереднього процесу виробництва, стає над ним і перетворюється на його організатора, контролера та регулювальника; чітко проявляється тенденція гуманізації та інтелектуалізації праці; все менш помітною є різниця між працівниками фізичної та розумової, аграрної та індустріальної праці; широко застосовується планомірне і свідоме регулювання процесів відтворення як на рівні підприємства, так і народного господарства в цілому; у найбільш розвинутих країнах реальністю є висока соціальна захищеність працюючих (забезпеченість роботою, безкоштовний характер освіти та медичного обслуговування і т. ін.).

Разом з тим цілий ряд положень, висловлених ще у середині ХІХ ст. засновниками марксизму, сьогодні слід визнати романтичними ілюзіями і навіть помилками. Так, не підтвердились надії на світову соціалістичну революцію, немає підстав говорити про відмирання при соціалізмі державності, товарного виробництва і ринку, інституту шлюбу і сімейного виховання дітей, комуна не стала виробничо-споживчою ланкою суспільства і т. д.

Нині зазнає поразки утопічний, ліворадикальний варіант побудови соціалізму. У свій час ранній (державний) соціалізм мав історичне виправдання. Він вивів суспільство з необмеженої економічної стихії, покінчив з кризами, усунув багато пережитків докапіталістичних відносин. Але потенціал цієї моделі досить обмежений, оскільки державний соціалізм забезпечує лише початкові, прості форми соціального захисту трудящих. Так, він може гарантувати загальну зайнятість, відповідну заробітну плату, загальнодоступну освіту та охорону здоров’я, стабільні низькі ціни на товари першої необхідності, окремі зразки злету наукової та інженерної думки. Але забезпечити ефективну зайнятість, насичення ринку потрібними споживачу товарами, якісне медичне обслуговування, масову заінтересованість у впровадженні досягнень НТР, високу якість (за сучасними мірками) рівня життя народу і т. ін. ця модель надати не в змозі.

Якщо говорити про загальну тенденцію країн колишньої системи соціалізму, то вона пов’язана з системною кризою, що охопила більшість з них. Вихід нашого суспільства з історичного глухого кута потребує проведення глибоких перетворень у всіх сферах життя суспільства: у політичній — перехід від монополії на владу однієї партії до системи багатопартійної парламентської демократії; у соціальній — відмова від «собезівської» ролі держави і проведення політики забезпечення кожному рівних стартових можливостей; у духовній — засвоєння кращих досягнень світової культури; в економічній — роздержавлення і приватизація власності, становлення регульованої ринкової економіки, враховуючи подвійну тенденцію розвитку останньої.

Ринкова економіка може руйнівно впливати на суспільні структури (пригадаймо світову кризу 30-х років ХХ ст.) і тоді необхідним буде втручання держави. Надмірне ж одержавлення економіки викликає зворотну реакцію, характерну для перетворення суспільства. Ринок як форма організації економіки, з одного боку, викликає у людині активність (підприємливість), а з іншого — породжує соціальне розшарування населення, безробіття, не завжди керований ріст цін тощо. От чому необхідні культура економіки, культура ринку і відповідна підприємницька культура.

Кардинальні зміни в економічній сфері України спрямовані на:

1) роздержавлення економіки, приватизацію, розвиток підприємництва; пошук і використання резервів і можливостей;

2) формування ринку та його інфраструктури, розвиток господарських зв’язків ринкового типу і становлення нових мотиваційних механізмів розвитку підприємства;

3) демонополізацію економіки та усунення організаційних структур, що склалися в рамках адміністративно-командної системи і перешкоджають розвитку ринку;

4) поступове обмеження державного контролю над цінами, перехід до вільного ціноутворення;

5) здійснення жорсткої кредитно-грошової і фінансової політики, спрямованої на обмеження грошової маси в обігу;

6) створення сильної системи соціальних гарантій і підтримки населення, що полегшує людям адаптацію до умов ринкової економіки;

7) здійснення активної структурно-інвестиційної політики, яка, спираючись переважно на економічні методи, забезпечила б необхідні структурні зрушення в народному господарстві щодо її соціальної переорієнтації.

Таким чином, економічні реформи мають бути налаштовані на людину, на задоволення її потреб, розвиток її особистості.

На початку ХХ ст. боротьбою класових інтересів індустріальна цивілізація була розірвана на дві протилежні системи — соціалізм і капіталізм, що вступили між собою у гостру конфронтацію. Наприкінці ХХ ст. стало ясно, що ця конфронтація, яка стосується буквально всіх сторін життя, марнотратна і просто небезпечна. Виявилось прагнення відновити єдність сучасної цивілізації, подолати суперечності у відносинах між країнами. Економічна модель, що формується під визначальним впливом НТР, акумулює досвід як планового, так і ринкового господарства. Дана система дістала назву економічної моделі змішаної економіки.