Главная Политэкономия Політична економія - Бєляєв О.О.

Політична економія - Бєляєв О.О.

§ 2. Основні риси економічної структуридержавного соціалізму

Вибір тієї майбутньої моделі, що буде характерною для України, передбачає критичний аналіз насамперед економічної системи нашого минулого суспільного життя.

Ознаки економічної моделі державного соціалізму

До ознак, що характеризують колишню модель, належать такі. Це — монополія державної власності, що зумовила всезагальне одержавлення економічної та всіх інших сторін життя суспільства і утвердилась в результаті підміни реального усуспільнення виробництва формальним, пов’язаним зі зміною майнової приналежності засобів виробництва. У СРСР 9 з кожних 10 підприємств перебували у власності держави, яка опосередковувала більшість процесів привласнення.

Суспільство в цілому не може функціонувати як єдиний власник, оскільки у даному разі господарська відповідальність не фіксується за конкретними суб’єктами, а ніби «розпливається» між всіма членами суспільства. За неефективні рішення, як правило, доводиться розплачуватись тим, хто не мав до них безпосереднього відношення. Відбувається відчуження працівників від засобів виробництва: вони стають особами, що працюють за наймом у держави, сама ж власність стає анонімною, «нічийною». Видати декрети про націоналізацію — ще не означає організувати виробництво на нових колективістських засадах, підкорити його потребам працюючих насправді. Трудові колективи та окремі працівники почнуть діяти як дбайливі господарі лише тоді, коли зможуть самостійно виконувати більшість функцій управління і розпорядження закріпленим за ними майном. Роздержавлення економіки і приватизація майна значної частини державних підприємств своїм результатом матиме зміну структури відносин власності — заміну монопольного положення однієї (державної) власності урізноманітненням форм іншої (приватної, групової, державної, змішаної). В ефективній економіці діє ідеологія примату власності громадян, а не держави; роль останньої обмежена інтересами громадян та їх об’єднань.

Величезний вплив на формування моделі державного соціалізму справили існуючі відносини адміністративної залежності, що гальмують розвиток ринку. За цих умов більшість підприємств перебуває у підпорядкуванні вищих органів управління, позбавлені можливості вести самостійне господарювання: формувати виробничі програми, купувати необхідні ресурси, продавати продукцію за ринковими цінами, вільно розпоряджатись доходами і т. ін. Команди і розпорядження, що надходять підприємствам «згори», обов’язкові до виконання; робота колективів оцінюється за ступенем реалізації планів; ринок не справляє суттєвого впливу на структуру виробництва. Управління ґрунтується на силі влади, а не на господарському інтересі товаровиробника, оскільки як інструменти регулювання господарських зв’язків використовуються команди, адміністративні розпорядження.

Супутником командної економіки виступає тіньова економіка, що не зважає на офіційні заборони і діє без правил, прийнятих у цивілізованій ринковій економіці.

Отже, відносини адміністративної залежності, коли вони використовуються для позаекономічного залучення до праці та організації суспільного виробництва, позбавляють економіку здатності до саморозвитку і саморегулювання; вони соціально малоефективні, адже виключають свободу трудової, підприємницької та споживацької діяльності.

Відмінною рисою даної моделі є її надмірна централізація суспільного виробництва, що зумовлює гіпертрофію вертикальних і нерозвинутість горизонтальних зв’язків підприємств і регіонів. У зв’язку з низькою ефективністю виробництва і надмірно великою витратною частиною бюджету держава змушена концентрувати у своїх руках надмірно високу частку виробленого продукту (у СРСР наприкінці 80-х років до 3/4 національного доходу і близько 4/5 валового національного продукту). В результаті підприємства і регіони міцно прив’язувалися до центру, опинялися у становищі прохачів ними ж зароблених коштів і ресурсів. Серед підприємств переважали великі підприємства, якими легше було керувати з центру. Часто «гіганти» не забезпечували високого рівня ефективності виробництва, але це не заважало їм диктувати свої умови на ринку. Споживач був позбавлений можливості визначати долю виробника-монополіста і примушений погоджуватись з тим, що йому пропонується, оплачувати дорогу і часто неякісну продукцію.

На деформації економічної структури соціалізму в СРСР позначилась бюрократія управління, що перешкоджає реалізації самоуправлінських основ. Бюрократизм — це монополізація функцій керівництва економічним і суспільним життям певним, особливо визначеним колом осіб. Бюрократ — це чиновник, який використовує своє службове становище (довірену владу) на шкоду справі, ставить корпоративні інтереси вище за суспільні і державні. Бюрократія — привілейований прошарок, не заінтересований у проведенні радикальних демократичних перетворень у суспільстві. При збереженні спеціалізації у сфері управління бюро кратизм як явище не можна викорінити повністю, але цілком можливо обмежити його негативні сторони за рахунок налагодження дійового контролю «знизу». Розвиток відносин виробничо-господарської демократії не сумісний зі збереженням п’яти видів монополії бюрократичного апарату: на інформацію, ресурси, кадри, прийняття управлінських рішень, на привілеї.

Ознакою деформованої моделі соціалізму стала і жорстка залежність економіки від ідеології та політики, що виникає внаслідок прямого зрощення господарських і політичних структур, коли правляча партія виявляється глибоко «вмонтованою» в економіку і починає діяти як кероване ядро економічної і політичної систем, як вищий ешелон адміністративної влади. При цьому держава втрачає свою відносну незалежність від партії, її апарату: коли керівники державних органів влади і господарських організацій зобов’язані регулярно звітувати перед партійними інстанціями про свою роботу, економічне життя заганяється у жорсткі ідеологічні рамки, ініціатива господарників паралізується страхом втратити зайняте місце. За цих умов офіційна наука і пропаганда забезпечує «шумову завісу» над неефективною господарською системою; суспільна свідомість міфологізується, а поведінка людей починає роздвоюватися — зовнішньо багато з них виявляють лояльність до існуючого ладу, але внутрішньо відмовляють йому в довірі, бо не бачать реальних переваг.

Як неринкова господарська система державний соціалізм розвивається за іншими законами, ніж світове товарно-ринкове господарство, тому для нього характерні замкненість, слаба інтегрованість у світовий ринок, традиційна опора на власні сили. Самоізоляція не гарантує незалежності країни від поставок з-за кордону, але таїть у собі небезпеку відставання у галузі науково-технічного прогресу і добробуту народу. Ось чому без подолання економічної автаркії не можна перейти від адміністративно-командної системи, що повністю дискредитувала себе, до цивілізованої ринкової економіки, в рамках якої тільки й можливий соціально-економічний прогрес.

Таким чином, державний соціалізм — це суспільний устрій, що склався після перемоги ранньої соціалістичної революції в результаті наростання глибоких деформацій в економіці, політиці, соціальній і духовній сферах. Він являє собою систему застиглих адміністративних методів управління економікою з відповідними нормами права, політичними інститутами та ідеологічними установками. «Витратна» господарська система державного соціалізму, пристосована до екстенсивного типу розвитку суспільства, дозволяє мобілізувати в руках держави величезні ресурси і спрямувати їх на вирішення вузького кола проблем надзвичайної важливості (ліквідація техніко-економічної відсталості, обороноздатність, прориви на окремих престижних напрямах НТП і т. ін.), але не в змозі забезпечити ефективний розвиток за нормальних умов. Вона змогла проіснувати тривалий час завдяки паразитуванню на запасах природних ресурсів і традиційному аскетизму нашого народу.