Главная Политэкономия Політична економія - Бєляєв О.О.

Політична економія - Бєляєв О.О.

§ 2. Структура ринку.Механізм саморегулювання ринку

Структура ринку — це організаційна будова, що характеризує співвідношення між його елементами з їх власним порядком, способами зв’язку та закономірностями свого розвитку. Ознаками будь-якої структури є: тісний зв’язок елементів; визначена усталеність цих зв’язків; цілісність, сполучність даних елементів. Сукупність усіх ринків, незалежно від критеріїв, що досить різноманітні, утворює систему ринків.

Принципи класифікації ринку

Можна виділити такі критерії для характеристики структури і системи ринку:

• за об’єктами: ринок товарів і послуг (споживчий ринок); ринок робочої сили; ринок засобів виробництва; ринок цінних паперів, валюти; ринок науково-технічних розробок, патентів; ринок інформації; ринок обігових коштів; ринок окремих товарів або товарних груп (м’яса, одягу, взуття); ринок ліцензій та ін.;
• за суб’єктами: ринок покупців; ринок продавців; ринок державних структур; ринок проміжних продавців-посередників;
• за географічним положенням: місцевий (локальний) ринок; регіональний ринок; національний ринок; світовий ринок;
• за галузями: автомобільний ринок; комп’ютерний ринок і т. д.;
• за характером продажу: оптовий ринок; роздрібний ринок;
• за ступенем зрілості: нерозвинутий ринок; ринок, що формується; розвинутий ринок;
• за ступенем обмеженості конкуренції: вільний ринок; монополістичний ринок; олігополістичний ринок; змішаний ринок;
• за відповідністю чинному законодавству: легальний ринок; нелегальний («чорний») ринок.

Виокремлюють також аукціони, ярмарки, довгострокові контракти, телефонно-телексний ринок, разові угоди, біржову торгівлю тощо.

При всій важливості згаданих критеріїв ринків слід зазначити, що його конституюючими факторами є попит, пропозиція, ціна, конкуренція.

Попит — це виражена в грошовій формі суспільна потреба. Платіжний попит — це платоспроможна потреба. Пропозиція — сукупність представлених до продажу товарів. Ціна — грошовий вираз вартості. Конкуренція — змагання між ринковими суб’єктами. Зв’язки і залежності, що виникають у процесі руху і взаємодії зазначених категорій, разом з відповідними характеристиками реалізуються як закони.

Суть закону попиту полягає в тому, що зниження цін на товари і послуги призводить до підвищення попиту на них, а при рості цін попит зменшується. Реакція попиту на зміну ціни визначає еластичність попиту. Еластичним він буває, коли розмір попиту змінюється на більший процент, ніж ціна; нееластичним — коли платоспроможна потреба покупців не реагує на зміну цін. Крім ціни, на динаміку попиту впливають такі нецінові фактори: зміна смаків та уподобань споживачів, зміна числа покупців, зміна доходів споживачів та їх очікувань щодо цін і доходів та ін.

Сутність закону пропозиції полягає в тому, що підвищення цін за інших рівних умов збільшує пропозицію товарів. Вища ціна призводить до зростання норми прибутку, що створює сприятливі умови для розвитку і вдосконалення виробництва. Зниження цін діє в зворотному напрямі — веде до зменшення пропозиції. Пропозиція еластична, коли вона змінюється більшою мірою, ніж ціна. Пропозиція нееластична, якщо ступінь її зміни (в процентах) менше за рівень зміни ціни. До нецінових факторів, що впливають на динаміку пропозиції, належать зміни: цін на ресурси; податків і субсидій; цін на інші товари; числа виробників; структури пропозиції.

Взаємодія попиту і пропозиції визначає ринкову кон’юнктуру. При цьому виникають такі основні варіанти ринкової ситуації:

1. Попит перевищує пропозицію. Причини: ріст грошових прибутків, виробництво непотрібної продукції, штучне зниження цін. Наслідки: криза недовиробництва, ріст цін, спекуляція. Вихід: стримування зростання доходів, збільшення виробництва, підвищення цін на дефіцит.

2. Пропозиція перевищує попит. Причини: зайве виробництво, штучне підвищення цін, невисока якість товарів, дефіцит грошей та ін. Наслідки: затоварення (криза надвиробництва). Вихід: зниження цін.

3. Рівновага попиту і пропозиції. Це оптимальна ситуація на ринку, те, до чого він постійно прагне. Тут товари і послуги продаються за ціною ринкової рівноваги. Сила, що змушує виробництво і ринок рухатися до рівноваги, є конкуренція. Взаємодія законів попиту, пропозиції, ціни, конкуренції визначає появу і дію механізму ринкового саморегулювання.

Вивчення механізмів функціонування ринку робить необхідним повернення, але вже в новій якості, до теорії граничної корисності. Справа в тому, що фундатори теорії граничної корисності (Є. Бем-Баверк, Ф. фон Візер, К. Менгер) та їх послідовники намагалися використовувати її в розробці законів ринку в цілому, зокрема при дослідженні її впливу на попит, пропозицію і т. д. Основні положення цієї теорії досить повно висвітлені в навчальній літературі. Наприклад, досить вдалу інтерпретацію її дає В. З. Балікоєв*1. Перед тим, як зрозуміти суть теорії граничної корисності, необхідно засвоїти вихідні посилання: по-перше, висока ціна на товар зазвичай перешкоджає придбанню його покупцем, а низька ціна стимулює покупку. По-друге, при тих самих розмірах доходу споживача низькі ціни створюють ефект росту прибутку. Реальні доходи споживача дійсно зростають, і саме це явище називається ефектом доходу. По-третє, при споживанні супутних товарів зниження ціни на один з них стимулюватиме ріст його споживання. Він заміщатиме собою інші, більш дорогі товари в структурі споживання покупця, стаючи привабливішим через відносну дешевину. Це явище називається ефектом заміщення. По-четверте, грошові доходи споживачів, за рідкісним винятком, завжди обмежені. Отже, вони мають стримуючий ефект щодо споживачів. По-п’яте, потреби людей у принципі безмежні. До того ж з багатьох об’єктивних причин вони мають схильність до зростання. Проте окрему потребу в конкретному товарі мож на задовольнити.

*1: {Див.: Общая экономическая теория: Учеб. пособие. — Новосибирск: ЮКЭА, 1998. — С. 159—160.}

Потреби мають свою напругу, яку протягом визначеного проміжку часу необхідно задовольнити. Визначена потреба задовольнятиметься відповідно до спаду корисності кожної наступної (додаткової) одиниці товару. Отже, для споживача остання одиниця означатиме граничну корисність, яка завжди спадає, оскільки потреба насичується, а напруженість її знижується. Це явище відоме як закон спадної корисності. Як уже зазначалося, під корисністю розуміється спроможність товару задовольняти потребу людей. Звідси очевидно: корисність — явище чисто суб’єктивне, а не об’єктивне, що не піддається точному кількісному визначенню.

Цінність продукту визначатиметься, згідно з даною теорією, цінністю останньої його одиниці. Таким чином, корисність того або іншого блага зменшується для споживача залежно від того, яким великим його запасом він володіє. Отже, корисність пов’язана ще й з поняттям рідкості.

Вартість усього товарного запасу можна виміряти, зрозумівши методологію маржиналізму в порівнянні з теорією трудової вартості. Представники останньої виходили з логічного ланцюжка: виробництво — розподіл — обмін — споживання, тобто з тієї принципової позиції, що праця є джерелом будь-якого багатства.

Маржиналісти до економічної дійсності підійшли з іншого, зворотного боку: споживач — потреба — корисність — попит — пропозиція (виробництво). Принципова відмінність цього підходу полягає у формуванні потреб людини, розміщення їх у центрі будь-якого виробництва як головної мети економічної діяльності. Адже заради людини і для її блага здійснюється будь-яке виробництво, тобто людина і є критерієм розвитку економіки.

Разом з тим у теорії граничної корисності однозначного кількісного визначення цінності немає. Проте маржиналісти дійшли до узагальненого висновку: цінність (вартість) блага формується при зустрічі граничних оцінок корисності блага покупцями і продавцями. Отже, ціни на товари формуються на базі попиту і пропозиції.

Об’єктивну класичну економічну теорію із суб’єктивістським маржиналізмом органічно поєднав А. Маршалл у знаменитому, всім добре знайомому «хресті Маршалла». У ньому пропозиція пояснюється з погляду процесу виробництва, а попит — з погляду граничної корисності блага. Сам же зв’язок корисності і ціни добре відстежується в падінні кривої попиту. Очевидно, що при зниженні граничної корисності внаслідок насичення потреби покупець одержуватиме додаткові одиниці даного товару тільки при зниженні ціни на них.

Природно, споживач, розпоряджаючись певним доходом і визначеним набором потреб, намагатиметься так розподілити доходи згідно із задоволенням потреб, щоб отримати з тих товарів, що купуються, максимальну загальну корисність за мінімальних витрат.
Недоліки теорії граничної корисності полягають у такому: вона є теорією суб’єктивістською; виходить з дослідження суб’єктивних оцінок товарів абстрактним споживачем; доводить, що гранична корисність впливає на ціну, а то й визначає її. Насправді ж ціни на товари відомі. Раз товар уже зроблений і виробник зазнав відповідних витрат, що і є головною субстанцією вартості (ціни), а у вартості (ціні) товару вже «сидить» вартість додаткового продукту, то гранична корисність мало що може змінити, тим більше визначити ціну. Гранична корисність не може пояснити ні закону ціноутворення, ні закономірностей розвитку ринку. Отже, маржиналісти жодним чином не можуть пояснити виробництво і збільшення національного багатства, додаткового продукту. За їх словами виходить, що підприємець (продавець) має прибуток, якщо покупець оцінює корисність продукту вище, ніж він обійшовся виробнику. А якщо ні? І де знаходиться те джерело оплати продукту або блага в покупця, навіть у разі високої оцінки корисності товару, якщо попередньо немає виробництва додаткового продукту?

Досягненнями теорії граничної корисності є: можливості впливу споживача у певному (обмеженому) ступені на ціну, а отже, на поведінку виробника у коротко- і довгостроковому періодах. Наприклад, при вирішенні питання про те, до яких пір потрібно буде виробляти той чи інший товар, або скільки потрібно додатково витратити ресурсів, щоб виробити додаткову (граничну) одиницю товару, і т. д. Тут саме теорія граничної корисності виявляється на місці, оскільки досить точно допомагає визначити ступінь і межі ефективності даного виробництва. Очевидно, що вона також дає змогу провести точніший аналіз попиту, рівноваги споживача, а отже, загальної ринкової рівноваги.

Теорія граничної корисності знайшла своє місце в економічній науці і досить широко застосовується в економічних дослідженнях. Перебільшувати її роль не варто, але й принижувати її значення немає необхідності. Не потрібно протиставляти її іншим економічним теоріям, тим паче трудовій теорії вартості. Перша — теорія граничної корисності — аналізує і конкретизує лише окремі сторони ринкової системи і має більш прикладний характер. Остання аналізує економічну систему в цілому, носить фундаментальний і загальний характер. В цілому ж вони доповнюють одна одну.