Главная Политэкономия Політична економія - Бєляєв О.О.

Політична економія - Бєляєв О.О.

§ 3. Критерії історичних етапів економічного розвитку

Універсальною закономірністю прогресу економіки є поступовий перехід від нижчих до вищих ступенів розвитку продуктивних сил. В історії еволюції суспільства вирізняють кілька етапів, які поступово змінювали один одного. Сформувались і відповідні критерії визначення цих етапів. Найтиповіші їх визначення ґрунтуються на таких підходах: формаційному, цивілізаційному, технологічному.

Концепції типізаціїекономічного розвитку суспільства

Формаційна концепція всебічно розглядає розвиток суспільного виробництва і взагалі людського суспільства. Розвиток суспільства повністю базується на розвитку виробництва матеріальних благ. Продуктивні сили — це така ланка, яка визначає весь розвиток, але діє не відокремлено, а в сукупності з виробничими відносинами; це діалектично пов’язані сторони єдиного способу виробництва. Продуктивні сили — динамічніша, революційна сторона. Вони визначають розвиток виробничих відносин. У свою чергу, виробничі відно-сини впливають на продуктивні сили. Оскільки продуктивні сили динамічніші, розвиваються швидше, виникає гострий конфлікт між цими сторонами. Виробничі відносини перетворюються з рушійної сили продуктивних сил на їх гальмо. Розв’язання цього конфлікту потребує заміни застарілих виробничих відносин на прогресивніші, які відповідають рівню та характеру продуктивних сил. Це пояснюється об’єктивною потребою розвитку суспільства, і саме в цьому реалізується зміст соціально-економічного закону — обов’язкової відповідності виробничих відносин рівню та характеру розвитку продуктивних сил. Згідно з дією цього закону відбувається поступова зміна соціально-економічних формацій.

Соціально-економічну формацію, за названою концепцією, становить спосіб виробництва в сукупності з адекватною надбудовою, різноманітними та характерними для неї формами діяльності людей.

В історії розвитку людства вирізняють кілька типів соціально-економічних формацій, які послідовно формувались, а далі так само змінювалися: первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну. Поряд з ними у 20—80-х роках XX ст. у цілому ряді країн, зокрема СРСР, країнах Східної і Центральної Європи існував соціалістичний лад.

У цивілізаційній концепції наголошується на тому, що кожному типу цивілізації притаманний специфічний для умов її розвитку домінуючий об’єкт власності, який у своєму конкретному втіленні найповніше відображає спосіб взаємодії людини з природою, досягнутий рівень суспільно-продуктивної сили її праці і відповідно формаційні особливості привласнення засобів і результатів виробництва.

Для доцивілізаційних етапів розвитку людства таким об’єктом було природне середовище — земля та існуючий на ній тваринний і рослинний світ, які в своїй цілісності органічно зливалися з суб’єктом їх привласнення — первинною людиною. За цих умов члени первісних суспільних утворень — сім’ї, роду, общини — бездумно ставилися до навколишнього середовища як до природної передумови існування.

На етапі аграрної цивілізації домінуючим об’єктом власності також була земля. Проте завдяки розвитку суспільної продуктивності праці вона поступово перетворилася з колективної основи існування людини на знеособлений засіб її виробничої діяльності.

У період розвитку індустріальної цивілізації, зокрема машинного виробництва, вперше в історії домінуючим об’єктом власності стали створені людиною предмети виробничого призначення і насамперед знаряддя праці. Необхідність високої концентрації індустріальних засобів виробництва зумовила прискорення розриву між працею і власністю, відрив робочої сили від об’єктивних умов її продуктивного використання. Зрештою засоби виробництва, відчужені від робочої сили, набрали форми капіталу, що перетворився на основу виробничих відносин індустріального суспільства. Відповідно до цього приватна власність на засоби виробництва стала панівною формою економічної системи капіталізму на базі ринкових відносин.

У постіндустріальній структурі виробництва зароджуються принципово нові процеси у відносинах власності завдяки розвитку сучасної технологічної революції. Насамперед йдеться про те, що домінуючим об’єктом власності стає інформація, яка втілює в собі затрати переважно інтелектуальної робочої сили.

Логіка сучасного економічного розвитку відображає ефективність змішаної багатоукладної економіки ринкового типу, яка функціонує на базі органічного поєднання різних форм власності та використання диференційованих механізмів їх регулювання й управління. Водночас, з одного боку, відбувається демократизація відносин власності, а з іншого, — обмежуються економічний простір і діапазон функціонування класичних форм приватно-капіталістичної власності, що утвердилася і набула всебічного розвитку за умов індустріальної системи.

Технологічний спосіб виробництва — це засоби праці в сукупності з матеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва.

Рубежі між технологічними способами виробництва відокремлюють один від одного великі етапи історії людської цивілізації. Перехід від одного такого способу виробництва до іншого головним чином визначається змінами в характері засобів праці, прогресом науки і техніки. За багато тисяч років розвитку цивілізації знаряддя праці, наука, техніка, технологія пройшли складний і суперечливий шлях, на якому слід виділити такі головні етапи.

Перший етап технологічного способу виробництва бере початок з виникнення первісного ладу, появи найелементарніших знарядь праці. Він охоплює багато тисяч років існування людського суспільства і завершується наприкінці ХVIII — на початку XIX ст., тобто до виникнення машинного виробництва. Технологічний спосіб виробництва на цьому етапі, як правило, базується на ручній праці. З позицій сучасності це — етап занадто повільного екстенсивного економічного зростання, головним фактором якого за витратами енергії була сама людина. Наука і техніка на даному етапі розвивалися окремо одна від одної.

Другий етап нового технологічного способу виробництва почав зароджуватися з кінця ХVIII—початку XIX ст. Характерним для нього було те, що він базувався на машинній праці. Виробничі функції окремого господарника стали закріплюватися за цілими підприємствами. У цей період часу (аж до кінця XIX ст.) виробництво стає дедалі суспільнішим, поглиблюється суспільний поділ праці.

З початку 40-х років XX ст. домінуючою виявляється подетальна і поопераційна форма поодинокого поділу праці, а її матеріальною основою стає комплексна механізація та автоматизація виробництва.

З середини 50-х років починає формуватися новий технологічний спосіб виробництва, що базується на автоматизованій праці. У цей період продуктивні сили переростають масштаби окремих національних держав. Тому подетальна і поопераційна форма поодинокого поділу праці розвивається як у межах окремих національних держав, так і у міжнародному масштабі.

Отже, технологічний спосіб виробництва характеризує етапи розвитку суспільного виробництва з точки зору вдосконалення засобів праці, науки, техніки, технології, енергетичного та інформаційного забезпечення способів організації виробництва.