Главная Политэкономия Політична економія - Бєляєв О.О.

Політична економія - Бєляєв О.О.

Розділ І Загальні засади економічного розвитку

Тема 2 ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ І ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ СУСПІЛЬСТВА. ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ

Дана тема є однією з ключових у курсі. Саме в її межах вивчається об’єкт політичної економії — суспільне виробництво, його основні характеристики (продуктивні сили та економічні відносини) і головні спонукальні сили економічного розвитку — потреби й інтереси.

§ 1. Суспільне виробництво та його основні чинники. Продукт виробництва

Матеріальне виробництво — це основа людського суспільства. Люди продукують матеріальні блага, певним чином діючи та спільно обмінюючись між собою результатами власної діяльності. Щоб створювати економічні блага, люди вступають у відповідні зв’язки і відносини один з одним, що і є суттєвою ознакою виробництва.

Щоб суспільне виробництво стало можливим, необхідна взаємодія кількох чинників: по-перше, це вихідні природні матеріали; по-друге, жива людська праця; по-третє, суспільно-економічні чинники (організація економічної діяльності, політична система, культура, національні традиції і соціально-психологічний стан людей і т. д.).

Економічною основою будь-якого виробництва є суспільний поділ праці та взаємний обмін його результатами. З розвитком такого поділу праці змінювалася і форма обміну, що безпосередньо впливало на розвиток економічних відносин. З першим вагомим суспільним поділом праці виник і перший значний поділ суспільства на класи. Так, з появою рабовласницького ладу на основі подальшого прогресу продуктивних сил набув розвитку другий великий суспільний поділ праці — відокремлення ремесла від землеробства. Третій суспільний поділ праці характеризується виокремленням торгівлі від виробництва і формуванням класу купців.

Елементи процесу виробництва

Праця — це діяльність людини, спрямована на пристосування речовин природи до потреб людей. Вона являє собою затрату робочої сили людини в процесі створення нею економічних благ. Під робочою силою розуміється здатність людини до праці, тобто сукупність фізичних і духовних сил, якими потенційно володіє людина і які вона спроможна задіяти у процесі виробництва для створення відповідних споживчих благ. Праця, таким чином, є не що інше, як витрата фізичної, нервової, розумової енергії людини з продуктивною метою.

Перед тим, як стати до праці, робітник ставить перед собою цілком визначену мету, уявно розробляє план своїх дій, контролює за допомогою мозку дію своїх органів — рук, ніг, порівнює плоди праці із заздалегідь сконструйованим у голові ідеальним варіантом майбутнього продукту. Така властивість людської праці складає виняткове надбання людини.

Інша визначальна особливість праці полягає в тому, що людина створює і вживає для виробництва продуктів певні знаряддя праці. Говорячи про цю особливість, К. Маркс наводить слова Б. Франкліна про те, що людина є «твариною, яка робить знаряддя праці». Таким чином, праця — це свідома, цілеспрямована діяльність людей з приводу створення матеріальних благ і послуг. Праця, як і саме виробництво, має суспільний характер і може виступати в різних соціально-економічних формах, що різняться як за змістом, так і за характером.

Зміст праці розкриває взаємодію людини з природою, визначає сукупність якісно визначених трудових функцій і видів діяльності. За змістом розрізняють просту, складну, ручну, машинну (індустріальну), фізичну і розумову працю. Суспільну форму праці, її суспільний смисл виражає категорія «характер праці». За останньою розрізняють приватну і суспільну; вільну, примусову, необхідну і додаткову, живу і матеріалізовану; абстрактну і конкретну працю. Ступінь ефективності людської праці встановлюється за її продуктивністю та інтенсивністю.

Якщо взяти до уваги, що праця є визначальним чинником суспільного виробництва, то для повної характеристики його в історичному аспекті потрібно використовувати всі відомі економічні закони, що характеризують сам зміст виробництва. Але обмеження проблеми лише працею як процесом споживання робочої сили, а отже, його соціально-економічними характеристиками недоцільне за сучасних умов. Варто виокремити певні економічні закони, що безпосередньо регулюють процес праці. Це, зокрема, закон поділу праці, закон усуспільнення праці, переміни праці і т. п.

Суспільне виробництво за своїм матеріальним змістом є процес перетворення первинної природної речовини на необхідний людині продукт. Сили, за допомогою яких створюються матеріальні блага і послуги і збільшується суспільне багатство, називають продуктивними силами. Вони — органічна сполука особистого і речовинного чинників. Під особистим чинником розуміють насамперед працю людини, тобто процес споживання його робочої сили.

Робоча сила — це сукупність фізичних і духовних можливостей людини. Робоча сила завжди застосовувалася у визначеній суспільній формі і встановленій суспільній комбінації, що складає сукупну робочу силу суспільства.

Речовинний чинник суспільного виробництва охоплює два моменти процесу праці: предмети праці та засоби праці. В сукупності вони становлять засоби виробництва. Якісне вдосконалення засобів праці — найвищий показник технічного прогресу в розвитку людства в цілому, оскільки економічні епохи можна розрізняти не тільки за тим, що виробляється, а, у першу чергу, за допомогою яких знарядь праці.

Речі або їх комплекс, за допомогою котрих людина впливає на природу, — це засоби праці. Фізичні, хімічні, біологічні властивості таких речей використовуються для створення необхідних людині продуктів. Засоби праці поділяються на ряд видів. Вирішальне місце серед них належить механічним засобам праці, або власне знаряддям праці, — інструментам, машинам. Цей вид засобів праці Маркс образно назвав «кістковою і мускульною» системою виробництва. Їх ефективність найбільшою мірою визначає і характеризує ступінь оволодіння людьми стихійними силами природи, ступінь їх підкорення для виробництва матеріальних благ. Розвиток знарядь праці — першорядний показник технічного прогресу, і тому виступає мірилом розвитку самої робочої сили. Отже, головна відмітна ознака кожної історичної епохи виробництва полягає насамперед у тому, наскільки розвинуті знаряддя праці.

До засобів праці належать виробничі споруди, а також залізничні, шосейні дороги, канали і т. п. Земля теж є засобом праці. У цій ролі вона виступає насамперед як місце, на якому відбувається будь-який процес виробництва, і як джерело природних властивостей, використовуваних, наприклад, у землеробстві для вирощування різноманітних культурних рослин. У даному разі земля функціонує як «приручена» природна сила.

До засобів праці належать й інші застосовувані природні сили, які поставлені на службу виробництву, наприклад пар, електрика, хімічні, ядерні реакції і т. п. У сучасному виробництві використання цих сил дістало значного поширення.

Предмети праці —це матеріали, що можуть бути опосередковані людською працею. Їх можна поділити на два види. Перший — це речовини, які вперше виокремлюються працею від природи, що перетворює їх на продукт, наприклад вугілля, руда, нафта. Другий вид — предмети праці, які були вже опосередковані працею людей. Такі предмети праці називаються сировиною, або сирим матеріалом, наприклад залізна руда (агломерат), вугілля (кокс) у доменному виробництві, метал на машинобудівному заводі, пряжа в ткацькому виробництві тощо. Отже, джерелом продукту є не тільки жива праця, а й природа.

Засоби і предмети праці, взяті разом, складають засоби виробництва. Без них процес праці неможливий. Але й без праці людини засоби виробництва «мертві» і нічого створити не можуть. Праця є тим елементом, що «оживляє» засоби виробництва, змушує їх функціонувати і сприяти здійсненню цілей людини. Впливаючи за допомогою праці на природу і змінюючи її, людина змінює в той же час і саму себе, розвиває свої фізичні і духовні можливості.

Продуктивні сили суспільства

Розглянуті вище елементи процесу виробництва — робоча сила, засоби виробництва — складають основні компоненти продуктивних сил.

На рівень розвитку продуктивних сил впливають численні чинники, серед яких варто назвати насамперед такі: освітній і кваліфікаційний рівень і ступінь майстерності працівника; дисципліна праці на всіх рівнях виробничої і технологічної ієрархії; наукова організація праці; дотримання режиму економії ; рівень суспільної комбінації виробничого процесу; якість і кількість засобів виробництва; характер природних умов; рівень розвитку науки і техніки та ступінь їх технологічного застосування.

Розвиток продуктивних сил, як і кожне економічне явище, регулюється економічними законами. За сучасних умов важливу роль тут відіграють організаційно-технологічні чинники виробництва. До них належать: а) організація виробництва як система внутрішніх виробничих зв’язків, що забезпечує єдність і впорядкованість усього процесу виробництва; б) технологія виробництва, що являє собою конкретні засоби використання предметів праці та визначений порядок виробничих процесів. Знання сучасних технологій — ключ до ефективного виробництва. Характерною рисою нових (або «високих») технологій є їх націленість на широке застосування у виробництві комп’ютерів, тобто того інформаційного фактора, який у сучасному виробництві відіграє значну роль. В міру розвитку НТР потік інформації дедалі збільшується. Це дозволяє вченим говорити про так звану «інформаційну революцію» і перехід розвинутих країн від «індустріальних» до «інформаційних» суспільств.

Продукт виробництва

Результатом виробництва є його продукт або економічне благо. Людина за допомогою засобів праці впливає на предмети і сили природи і пристосовує їх до задоволення тих або інших власних потреб.

Суспільний продукт може бути представлений у формах. Перелічимо лише деякі з них.

Валовий суспільний продукт являє собою сукупність усіх спожитих вартостей, створених у суспільстві в цілому. Він містить витрати всієї сукупної суспільної праці у всіх ланках суспільного виробництва. До складу суспільного продукту входять різноманітні матеріальні і нематеріальні блага і послуги. Вони створюються в різних сферах і галузях суспільного виробництва.

Важливою формою суспільного продукту є кінцевий продукт. Ця частина не містить елементів повторного рахунку і відповідно до економічного змісту служить важливим джерелом відтворення суспільного виробництва. До розміру кінцевого продукту народного господарства досить наближений так званий валовий національний продукт, який розраховується за методологією ООН, що буде розглянуто в наступних темах.

Якщо цілком «очистити» сукупний суспільний продукт від матеріалізованої праці минулих років, одержимо чистий продукт. Він відповідно менший за кінцевий продукт. З огляду на натурально-речовинну форму чистий продукт — це суспільний продукт, за винятком тієї його частини, що спрямовується на відшкодування витрачених при його виготовленні засобів виробництва. Отже, чистий продукт складається в основному з предметів споживання, призначених переважно для задоволення особистих потреб, а також із засобів виробництва, використовуваних для подальшого розширення цього ж виробництва. Чистий продукт правомірно характеризувати як результат знову докладеної в даному році «живої» праці.

У політичній економії та сучасній обліково-статистичній практиці чистий продукт називають національним доходом.

Важливе значення з точки зору політекономічного аналізу має розподіл чистого продукту на необхідний і додатковий. Перший з них — це та частина чистого продукту, що потрібна для нормального відтворення робочої сили. Додатковий продукт — функція від необхідного. Це — перевищення результату праці людини над тим, що необхідно для підтримки її існування. Додатковий продукт виник на певному щаблі розвитку людського суспільства, при досягненні відповідного рівня продуктивності праці, коли людина одержала можливість своєю працею створювати благ більше, ніж це було потрібно для простого відтворення її життя.