Главная Культурология Культурологія - Гриценко Т.Б.

Культурологія - Гриценко Т.Б.

9. КУЛЬТУРА ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

9.1. Основні тенденції розвитку культури в ХХ ст.

Розвиток зарубіжної та вітчизняної культури у ХХ – на початку ХХІ століття відбувається у складних, часто суперечливих обставинах, коли соціальні, політичні, військові, екологічні катаклізми впливають на людську особистість, змінюють її ціннісні орієнтири, трансформують соціокультурний розвиток.

На рубежі ХІХ–ХХ ст. у світі завершується перехід до капіталістичного способу виробництва, створюються могутні монополії, провідні західні держави розподіляють світ на сфери впливу, колонізуючи відсталі в економічному відношенні країни. Науково-технічна революція, започаткована у ХІХ ст., істотно вплинула на розвиток виробничих сил, сприяла індустріалізації, урбанізації, піднесенню загального освітнього рівня населення.

На фоні загального економічного зростання на початку ХХ ст. у світі наростають економічні і політичні протиріччя, що, зрештою, призводять до Першої світової війни та соціальних революцій. Перша світова війна (1914–1918 рр.) мала катастрофічні наслідки для людської цивілізації, оскільки знищила традиційні уявлення про гуманістичні ідеали, створила сприятливі обставини для Жовтневої революції 1917 р. в Росії, що на довгі десятиліття поділила світ на два ворожих табори.

У 20-х рр. провідні західні держави на певний час вступають у період економічного зростання, створюється Ліга націй (1919) – міжнародна організація, що ставила на меті обмеження озброєнь, боротьбу за мир і безпеку народів. У цей час на Заході зростав рівень життя населення, поліпшувалися умови праці і соціального захисту робітників, зменшувалася кількість масових виступів. На жаль, період соціально-економічної стабільності виявився нестійким. Деяким державам (США, Франція) вдалося подолати кризові явища демократичними засобами. Проте в ряді країн до влади приходять радикально настроєні політики. Фашистська диктатура встановлюється в Італії (Б.Муссоліні, 20-ті рр.), у Німеччині до влади приходять нацисти на чолі з А.Гітлером, в Іспанії розпочинається громадянська війна.

У ХХ ст. в ряді країн встановлюються тоталітарні режими. Тоталітаризм (фр. totalite – сукупність, повнота, від лат. totus – увесь, цілий) – форма державного правління, що характеризується повним (тотальним) контролем суспільства, ліквідацією демократичних свобод (СРСР, фашистська Німеччина, згодом Китай). Сфера культури за таких умов також є підконтрольною державному впливу. За умов відсутності свободи творчості митці змушені дотримуватись певних регламентованих приписів, обмежень, а мистецтво в цілому має обґрунтовувати ідеї, що проголошуються владою. Тоталітарна держава бореться з усіма мистецькими напрямами та діячами культури, які не підтримують офіційного курсу, не дотримуються державної ідеології. Проголошується цілковите підпорядкування інтересів і свободи особистості інтересам держави. Формується тоталітарна свідомість, коли людина, не маючи змоги брати участь у громадському житті, вірить, що правляча партія та її лідер повністю виражає її інтереси, стає пасивною, з пригніченою психікою, безпринципною.

Друга світова війна (1939–1945), жорсткіша і кровопролитніша за попередню, вплинула на світогляд мільйонів людей. „Багатомільйонні людські жертви, втрата незліченних матеріальних і культурних цінностей підірвали віру в гармонію світовлаштування, спонукали до перегляду попередніх уявлень про призначення і критерії культури, духовності”*47.

*47: {Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник /С.М.Клапчук, В.Ф.Остафійчук, Ю.А.Горбань та ін.–К.: Знання.-Прес, 2004.-С.242.}

У ХХ ст. руйнуються колоніальні імперії, які мали численні володіння в Азії, Африці, Латинській Америці. Позбулися своїх заморських територій Великобританія, Франція, Іспанія, Португалія, Голландія, Італія тощо, натомість на політичній карті світу з`явилися нові молоді незалежні держави. У кінці століття зазнала краху світова соціалістична система і розпалася одна з найбільших тоталітарних держав – Радянський Союз.

Новітній час в історії людства – це період, коли наукові відкриття та технічні досягнення не лише поліпшували якість життя, а призводили до глобальних екологічних катастроф, сприяли створенню зброї масового знищення, причому науковці не передбачали трагічних наслідків застосування своїх відкриттів у майбутньому. Нобелівські лауреати П.Кюрі, М.Склодовська-Кюрі, Е.Резерфорд, Н.Бор, досліджуючи питання радіоактивності та відкриваючи нові хімічні елементи, не знали, що колись їхні наукові здобутки перетворяться на жахи Хіросіми і Нагасакі чи Чорнобильську катастрофу.

Глобальними техногенними катастрофами з тяжкими наслідками для навколишнього середовища людство розплачується також за надмірну урбанізацію.

На рубежі ХХ–ХХІ ст. людство зустрілося з проблемами, від вирішення яких залежить доля цивілізації. Ці проблеми прийнято називати глобальними (фр. global – загальний, всесвітній, від лат. globus – куля) – загальними, поширеними на всю планету. До першорядних з них сьогодні належать подолання екологічної кризи, пов’язаної з катастрофічними наслідками людської діяльності; відвернення війни із застосуванням зброї масового знищення, створення без`ядерного ненасильницького світу; подолання голоду, злиднів, неграмотності; пошуки нових джерел сировини, що забезпечили б наступний розвиток економіки.

На зміст західної культури впливали наукові відкриття та технічні здобутки в різних галузях: освоєння космосу, розвиток комп’ютерних технологій, систем комунікації, появи нових синтетичних матеріалів, досягнення в галузі біології (клонування, генна інженерія). Завдяки таким глобальним змінам сучасне суспільство називають „постіндустріальним”, „інформаційним” тощо.

Західна культура, особливо образотворче мистецтво, розвивалася у двох напрямах:

– дальший розвиток реалізму класичного мистецтва, удосконалення і пошук нових форм виразності у межах цього художнього напряму;

– пошуки принципово нових засобів художньої виразності, що привели до появи культури модернізму.