Главная Культурология Культурологія - Гриценко Т.Б.

Культурологія - Гриценко Т.Б.

Музика

Висока хвиля суспільного руху ознаменувалася характерними змінами в усіх видах мистецтва, яке через епоху бароко й “старого” класицизму прийшло спочатку до ряду нових “проміжних” течій, а потім до революційного класицизму ХVІІІ ст. Найбільш чутливою до змін виявилася музика, засвоївши драматизм тематики, бурхливі пристрасті, динамічний розвиток думки, різні контрасти. У результаті народжуються великі циклічні форми, опери, ораторії. У вокальну та інструментальну твочість проникає народна пісня, масові жанри активно впливають на симфонічні й оперні твори.

Передкласична доба (так її називають, оскільки вона передує віденській класиці) охоплює майже століття – від кінця ХVІІ до кінця ХVІІІ століть. Це період бурхливого розквіту всіх музичних жанрів у великих європейських країнах, музична культура яких набуває дедалі виразніших національних рис.

Найвидатнішими представниками передкласичної італійської музики були Джованні Баттісту Перголезе (1710–1736), який написав 14 опер, багато вокально-інструментальних і камерних творів; Джованні Паізієлло (1740–1816) – автор ”Сивільського цирульника” та Доменіко Чімароза (1749–1801) – автор “Таємного шлюбу”.

Італійська передкласична музика дала багатий ужинок і в галузі інструментальної, камерної та оркестрової музики – Антоніо Вівальді (1678–1741), Джузеппе Тартіні (1692–1770). Італія дала світові Доменіко Скарлатті (1685–1757) – геніального клавесиніста ХVІІІ ст.

Найвидатніший представник передкласичної французької музики – Жан-Філіпп Рамо (1683–1764).

Перш ніж музика прийшла до узагальнюючого стилю віденських класиків в особі Гайдна, Моцарта і Бетховена, у ХVІІІ ст. виникло кілька так чи інакше пов’язаних із Просвітництвом “молодих” стилів, що формували смаки суспільства. Їхня спільна мета – стильове полегшення, відмова від релігійної тематики, складних концепцій, декоративної пишності. Раннім представником цієї школи, просвітницького класицизму ХVІІІ ст., з його громадським пафосом, героїкою, ідейно насиченими образами, був Хрістоф Віллібальд Глюк (1714–1787). Автор оперної реформи, підготовленої ідеями естетики Просвітництва. Вона, на його думку, повинна торкнутися, головним чином, опер-серіа, які необхідно позбавити надмірностей і пишнот вокальної віртуозності, встановивши при цьому співвідношення між драматичною дією і музикою, зливши гармонійно воєдино слово, музику й жест. Його мистецтво близько стоїть до трактування в живописі античних сюжетів і характерів напередодні Великої французької революції.

Багата обсягом, різноманітна жанрами творчість видатного композитора-новатора Йозефа Франца Гайдна (1732–1809), одного з основоположників віденської класичної школи. Велике історичне значення митця не тільки в тому, що він удосконалив і утвердив класичний тип симфонії і квартетів, а в тому, що він був і засновником класичної інструментальної музики, родоначальником сучасного оркестру. П.І.Чайковський сказав, що якби не було Гайдна, то не було б ні Моцарта, ні Бетховена, він обезсмертив себе удосконаленням чудової, ідеально розумної форми сонати і симфонії.

Наступний геніальний представник культури епохи Просвітництва – Вольфганг Амадей Моцарт (1756–1791). Творчість Моцарта – вершина європейської музики ХVІІІ століття. Важко навіть підібрати відповідні слова, щоб ними передати подив, захоплення, схиляння поколінь перед творчим подвигом цього феноменального музичного творця.

Твори великого новатора сповнені глибокого філософського та ідейно-емоційного змісту. Його музичні образи формуються в широкому діапазоні,– від інтимних або трагічних, скорботно-патетичних, сповнених лірико-філософських роздумів частин до наповнених по вінця життєдайним і радісним торжеством фіналів; від патетичного благоговіння до незламної волі в боротьбі, до героїки й титанічної могутності у переборенні страждань.

Багата творчість Людвіга ван Бетховена (1770–1827) дуже різноманітна за жанрами і тематикою. Це опери, дев’ять симфоній, тридцять дві сонати для фортепіано, сімнадцять струнних квартетів, п’ять фортепіанних концертів, десять сонат для скрипки й фортепіано, концерти для скрипки з оркестром, двадцять три збірники варіацій для фортепіано, численних пісень, арій, пісенних обробок, ораторій тощо.

У сфері музичної культури остаточно запанувала опера, яка стає справжнім синтезом мистецтв (музика, костюми, декорації, бутафорія тощо). Поряд з оперою розвиваються й інші великі вокально-інструментальні форми – кантата, інструментальний та сольний концерт.

Творча спадщина трьох геніальних представників віденської класики постійно засвідчує свою непорушну життєздатність.

Отже, європейська культура ХVІІ– ХVІІІ ст., яка розвивалася на засадах раціоналізму та просвітництва, виробила нові методи, засоби наукового пізнання та освоєння навколишнього середовища, сформувала світогляд, вільний від феодальних забобонів, ідейно підготувала революційні зрушення в Західній Європі, що найповніше виразилося в ідеалах Французької революції, виробила нові засоби художньо-мистецького відображення навколишнього світу.