Главная Экономика Книги Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г.

Стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації - Лук’яненко Д.Г.

2.6. Розширення Євросоюзу в контексті економічних інтересів україни

Д. Г. лук’яненко

С. В. Лахно

В. В. Приходько

Європейський Союз (ЄС) на початку ХХІ століття вступив у новий етап безпрецедентного поглиблення інтеграції (завершення формування економічного союзу і наближення до реалізації союзу політичного) та розширення її масштабів. Євроінтеграція стає реальністю для багатьох країн Центральної і Східої Європи. Євроцентризм є найбільш привабливим і практично безальтернативним інтеграційним процесом і для України. Це вже не тільки пріоритет офіційної зовнішньої політики, але й позиція національної політичної і бізнесової еліти, переконання більшості українських громадян.

Поетапне приєднання до ЄС 12 нових країн об’єктивно супроводжуватиметься суттєвими змінами в його структурі, внутрішніх і зовнішніх механізмах діяльності, що матиме значний вплив на світову політику й економіку і, насамперед, на умови розвитку країн — сусідів розширеного Євросоюзу.

У стратегічному плані Україна розглядає розширення ЄС як важливий фактор подальшої загальноєвропейської інтеграції, коли з’являються нові, більш широкі можливості всебічного співробітництва. У тактичному плані цей процес матиме для України як позитивні, так і негативні наслідки практично у всіх сферах життєдіяльності — політичній, економічній, гуманітарній, соціальній.

З об’єктивних і суб’єктивних причин усім компонентам взаємодії «Україна—ЄС» на сьогодні притаманний високий рівень невизначеності, що ускладнює і робить багатоваріантними прогнози конкретних параметрів впливу розширення Євросоюзу на Україну.

У політичній сфері після розширення ЄС, коли Україна безпосередньо межуватиме з ним на кордонах майже 1400 км, виникне якісно нова геополітична ситуація, розвиток якої стосовно України буде характеризуватися:

• посиленням впливу ЄС на Україну для забезпечення миру і стабільності на своїх кордонах через сприяння зміцненню демократичних інституцій, забезпеченню прав людини і свободи ЗМІ, посиленню боротьби з організованою злочинністю та корупцією; запобіганню внутрішнім конфліктам; вирішенню прикордонних проблем; активізації ролі України у сфері євробезпеки (миротворчість, ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, охорона стратегічних транспортних коридорів тощо);
• можливістю щодо сприяння просуванню українських інтересів в ЄС його новими країнами-членами, котрі отримають відповідні квоти у керівних організаціях Союзу і певні важелі впливу на процедури прийняття рішень;
• змогою використовувати напрацьовані новими країнами — членами ЄС інтеграційні механізми і процедури; важливе значення матиме консультаційна, методична, технічна допомога цих країн, їх посередництво у політичній, економічній і гуманітарній сферах; хоча, за аналогією з Австрією, коли вона як член ЄС втрачає «транзитивну» бізнесово-консультаційну роль у малих країнах Центральної Європи, після реального розширення ЄС у 2004 (2005) році в такій ситуації можуть опинитись і Польща, Угорщина, Чехія, інші країни;
• ослаблення негативної дії на Україну «східного» фактора євроінтеграції України, оскільки вочевидь буде поглиблюватися співпраця ЄС з Росією. Росія взагалі може випередити Україну у цьому процесі як із причин глобального характеру, так і з суб’єктивних причин (євроінтеграція України без «згоди» Росії останньою не розглядається навіть теоретично, а Євросоюз у взаємовідносинах з Україною завжди враховував російський фактор);
• зміцненням європейських орієнтацій населення України, яке на сьогодні дає стримано-позитивну оцінку планам розширення ЄС.

З іншого боку, за песимістичного для України розвитку ситуації розширення ЄС може призвести у середньостроковій перспективі до появи нової лінії розподілу в Європі, яка залишить Україну на узбіччі європейських інтеграційних процесів.

Певний час Україна досить активно, а іноді й вдало «експлуатувала» свою геополітичну роль у новітній європейській і навіть світовій історії як буфера між Заходом і Росією (з її азійським шлейфом). Багато в чому це не тільки виглядало ймовірним, але таким і було (розуміння США і політичним керівництвом НАТО України як важливого і реального стратегічного партнера в Європі, підписання Україною — першою серед країн СНД — угоди «Партнерство заради миру», «Хартії про особливе партнерство» тощо).

Однак на сьогодні, після безпрецедентних подій глобального масштабу в США, система звичних політичних взаємовідносин «Захід—Схід» неймовірними за звичайних умов темпами трансформується в якісно оновлені взаємовідносини «Північ—Південь». При цьому найбільш знаковою є позиція саме Росії, котра майже безапеляційно на боці Півночі. І практично все — економіку, екологію, культуру — затьмарили проблеми глобальної безпеки, захисту цивілізованих країн від страхітливих загроз міжнародного тероризму.

Україна тут не є самостійним гравцем, але може стати очевидним заручником. Більше того, новим геополітичним буфером може стати Росія, оскільки межі євроатлантичної безпеки реально змістились на її центрально-азійські кордони.

Довгострокову перспективу визначатимуть, на наш погляд, потужні фактори глобальної конкуренції у світогосподарській тріаді (ЄС, Американський ринок, Азійсько-Тихоокеанське інтеграційне угруповання), котрі вочевидь стимулюватимуть розширення географії інтеграційних об’єднань.

Стосовно євроінтеграції фактор глобалізації має нині суперечливі ознаки. З одного боку, процес розширення ЄС, за думкою багатьох західних аналітиків, характеризує європейську відповідь викликам глобалізації. З іншого — наявні плани розширення ЄС свідчать про відсутність дійсно глобальних європейських амбіцій. Це, по суті, внутрішньоконтинентальна гра як у порівнянні з глобальною експансією США, так і азійськими інтеграційними проектами і реаліями.

Може, як ніколи раніше, Західна Європа підійшла до необхідності не просто кількісного, а якісного розширення ЄС не тільки в суто прагматичному, але й у історичному розумінні глобальної перспективи феномену євроінтеграції. Ймовірна корекція етапів розширення ЄС за масштабами і швидкістю інтеграції може посилити сприятливі для України політичні фактори впливу і нівелювати несприятливі.

Наслідки розширення ЄС для України в економічній сфері зумовлюються, по-перше, поточним станом та наявною перспективою взаємовідносин з країнами—членами Євросоюзу та країнами-кандидатами, по-друге, внутрішніми структурними трансформаціями в розширеному ЄС та новою його зовнішньоекономічною стратегією у східному напрямі, по-третє, здатністю економіки України до справді ринкових інституційних і структурних перетворень.

Загалом Європейський Союз (з оглядом на його майбутнє розширення) стане потужним ринком для 500 млн. споживачів. Враховуючи їхню високу платоспроможність, швидкі темпи економічного розвитку країн ЄС, культуру виробництва, споживання та розрахунки, цей ринок має для України значні перспективи. Теоретично можна скористатися з переваг масштабів виробництва, підвищувати ефективність інвестиційного та інноваційного процесів тощо. Однак великий ринок не тільки дасть нові шанси, але й породить нові ризики.

Слід також ураховувати, що поповнення ЄС десятьма центрально- і східноєвропейськими країнами збільшить чисельність його населення на 27,9% (+ 100 млн чол.), а сукупний валовий продукт — лише на 4,3%, що може призвести до зниження середнього рівня ВВП на душу населення приблизно на 20%.

Можливі впливи розширення ЄС на торговельно-економічні позиції України доцільно оцінити через аналіз нижченаведених факторів.

А. Відносини Євросоюзу і країн-кандидатів

Аналіз свідчить, що ЄС динамічно торгує з країнами, які не входять до нього: протягом 1990—2000 рр. середньорічні темпи зростання цієї торгівлі перевищували відповідний показник зростання експорту та імпорту в цілому (табл. 1).

Таблиця 1

ТОРГІВЛЯ ТОВАРАМИ ЄС, СЕРЕДНЬОРІЧНІ ТЕМПИ ПРИРОСТУ ПРОТЯГОМ 1990—2000 рр.

Іншими словами, членство в Євросоюзі протягом останніх років не створювало істотних перешкод для розвитку торговельно-економічних зв’язків з іншими країнами. Отже, немає достатніх підстав вважати, що саме по собі входження окремих країн до складу ЄС має однозначно призвести до згортання їх торговельно-економічних відносин з Україною.

Слід також відзначити, що країни-кандидати вже зараз є другим за обсягами торговельним партнером Європейського Союзу після США, тоді як на ЄС припадає більше 65 % зовнішньої торгівлі цих країн (табл. 2).

Таблиця 2

ТОРГОВЕЛЬНІ ПОТОКИ (ІМПОРТ ТА ЕКСПОРТ) МІЖ ЄС І ЙОГО ОСНОВНИМИ ТОРГОВЕЛЬНИМИ ПАРТНЕРАМИ в 2000 р., ? млрд.

При цьому серед країн-кандидатів найбільшими торговельними партнерами ЄС є держави — сусіди України: Польща (? 56,7 млрд) та Туреччина (? 47,2 млрд). Це означає, що переорієнтація країн-кандидатів на розвиток торговельно-економічних зв’язків саме з країнами—членами ЄС переважною мірою вже відбулася і досягла параметрів, які є характерними для членів регіональних інтеграційних угруповань. За цих умов немає достатніх підстав вважати, що входження до ЄС приведе до радикальної зміни пропорцій у географічній структурі експорту та імпорту нових членів ЄС.

Слід також зазначити, що підготовка до вступу в ЄС країн-кандидатів вже зумовила суттєві зміни їх регулятивного середовища згідно зі стандартами Євросоюзу і, таким чином, Україна вже частково зазнала впливу розширення ЄС.

Водночас на поточний момент країни-кандидати мають суттєвий дефіцит у торгівлі з ЄС: (у 2000 р. — в розмірі ? 33,3 млрд). Отже, за умови їх вступу до складу ЄС можна очікувати прискореного зростання їх експорту до інших країн-членів для забезпечення стабільності своїх платіжних балансів.

У структурному аспекті торгівля між ЄС і країнами-кандидатами характеризується високою питомою вагою промислових товарів — близько 90%; причому на продукцію машинобудування припадає 44,2%, тоді як на сировинні товари — лише 5,7% торгівлі. Вже зараз чітко виявилися порівняльні (конкурентні) переваги*2 країн-кандидатів, що вказують на напрями, за якими відбувається входження їхніх економік у єдиний ринок ЄС (табл. 3).

*2: {Порівняльна (конкурентна) перевага країни вимірюється за допомогою так званого індексу «внеску товару (товарної групи) в торговельний баланс країни». Індекс розраховується як співвідношення між фактичним сальдо торгівлі відповідним товаром (товарною групою) та його теоретичним значенням, яке б існувало за відсутності порівняльної переваги будь-якої з країн. Чим більша величина індексу, тим більшу порівняльну перевагу має країна. В таблиці наведені країни з найвищими показниками для відповідних товарів, а також товарні групи без деталізації за конкретними товарами — з тим щоб охарактеризувати сам факт наявності порівняльної (конкурентної) переваги в загальному вигляді. На практиці відповідні країни спеціалізуються на випуску лише окремих конкретних товарів, що належать до названих категорій.}

Таблиця 3

ПОРІВНЯЛЬНІ (КОНКУРЕНТНІ) ПЕРЕВАГИ КРАЇН—КАНДИДАТІВ У ТОРГІВЛІ З ЄС

Враховуючи, що структура експорту України характеризується невеликою часткою продукції машинобудування та високою питомою вагою товарів із низьким рівнем промислової переробки, можна зробити висновок про його несумісність зі структурними пріоритетами розвитку ринку ЄС. Після вступу до ЄС нових країн-членів ця структурна несумісність може закріпитися і навіть посилитися. Мінімізація такої загрози актуалізує курс на розвиток виробництва продукції, конкурентоспроможної не тільки з огляду на ціни, але й, насамперед, технології. Тобто це не проблема розширення ЄС, а додатковий стимул інноваційного розвитку. Разом із тим є низка важливих ринкових сегментів, де українські виробники конкурують із країнами-кандидатами (електричне обладнання, енергетичні машини й обладнання, одяг та аксесуари, меблі та, особливо, чорна металургія). За умови значного розширення експорту нових членів ЄС до інших країн ЄС можна очікувати загострення конкуренції цього експорту з відповідним експортом українських підприємств.

Б. Відносини України і країн-кандидатів

Як свідчать статистичні дані (табл. 4), найбільшими торговельними партнерами України серед країн-кандидатів є Туреччина (загальний обсяг торгівлі за 9 місяців 2001 р. становив $ 752,9 млн.), Польща ($ 669,1 млн), Угорщина ($ 462,1 млн) і Словаччина ($ 290,4 млн). Практично з усіма країнами-кандидатами, за винятком Словенії, Україна має позитивне сальдо торгівлі товарами. Серед імпортерів українських товарів перше місце посідає за той же період Туреччина ($ 665,2 млн), за нею ідуть Польща ($ 356,0 млн) і Угорщина ($ 337,1 млн).

Таблиця 4

ОБСЯГИ ТОРГІВЛІ ТОВАРАМИ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА КРАЇНАМИ-КАНДИДАТАМИ, $ МЛН

Показово, що протягом останніх років країни-кандидати були другим за значенням (після країн СНД) експортним ринком для України, а ЄС займав третє місце. В цілому за обсягами товарних потоків торгівлі країни-кандидати посідають третє місце в зовнішній торгівлі України (табл. 5).

Таблиця 5

ГЕОГРАФІЧНА СТРУКТУРА ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ ТОВАРАМИ

Розширений ЄС стане нарівні з СНД головним ринком українського експорту, хоча імпортна залежність України від СНД (насамперед, Росії) буде досить тривалою через поставку енергоносіїв.

Структура експорту України у країни-кандидати аналогічна його загальній структурі, хоча є певна покраїнова специфіка.

Країни-кандидати в цілому є, перш за все, важливим ринком збуту мінеральних продуктів, продукції хімічної і пов’язаних із нею галузей промисловості, недорогоцінних металів і виробів із них загалом та передусім чорних металів і виробів із них, а також певною мірою — деревини (Словаччина, Словенія, Угорщина). Лише країни Балтії і Кіпр імпортували в 2000 р. відносно великі обсяги машин та обладнання, хоча ще в 1999 р. частка відповідних товарів в імпорті зазначених країн коливалася в межах 2,1—11,0 %. Слід звернути увагу на відсутність в українському експорті помітних обсягів сільськогосподарської продукції і продуктів харчування, за винятком поставок продукції рослинного походження на Кіпр і до Литви. Однак реалізація сільськогосподарського експортного потенціалу України уможливлюється завдяки лібералізаційним заходам торгівлі ЄС із третіми країнами та в межах ГАТТ/СОТ. Таким чином, маючи незначні впливи розширення ЄС на сільськогосподарську галузь, Україна може скористатися перевагами сусідства з його новими членами для розробки ефективної аграрної експортної політики, котра відповідала би нормам і стандартам Євросоюзу.

Загалом, можливі експортні втрати України стосуються переважно продукції чорної металургії першочергово у торгівлі з Туреччиною та Болгарією. Можна передбачити посилення спроб із боку ЄС обмежити доступ України на ринки чорних металів з ініціативи нових країн-членів (більш жорсткі квоти, антидемпінгові та спеціальні розслідування, «добровільні» обмеження експорту тощо).

За окремими експертними оцінками, поширення на нових членів ЄС чинної Угоди між урядом України та ЄС про торгівлю деякими сталеливарними виробами може призвести до щорічних втрат Україною близько $ 60 млн.

В. Поширення спільного торговельного режиму ЄС на нові країни-члени

Розширення ЄС приведе до ефекту чистого розширення торгівлі з країнами-нечленами — оскільки експортно-імпортні операції країн-кандидатів з нинішніми членами Євросоюзу вже здійснюються на засадах вільної торгівлі, а спільний зовнішній митний тариф, до якого приєднаються нові члени Союзу, є в середньому нижчим, ніж існуючі сьогодні національні митні рівні (табл. 6).

Разом із тим у ряді випадків матиме місце збільшення рівня тарифного захисту. Особливо це стосується країн Балтії, з якими Україна має угоди про вільну торгівлю, що повинні втратити чинність після приєднання цих країн до ЄС. Отже, матиме місце погіршення торговельного режиму у відносинах з цими країнами — внаслідок переходу від вільної торгівлі до режиму найбільшого сприяння згідно з Угодою про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС, до якої мають приєднатися країни-кандидати. За експертними оцінками, скорочення українського експорту до країн регіону може коливатися в межах 15—20%. Разом із тим, оскільки з угод про вільну торгівлю з Латвією та Естонією вилучені сільськогосподарські продукти та продовольство, то вплив розширення на цей ринок для українських постачальників в короткостроковій перспективі буде обмеженим, а в довгостроковій — визначатиметься в контексті Спільної сільськогосподарської політики ЄС, що має тенденцію до лібералізації.

Таблиця 6

МИТНІ ТАРИФИ ЄС ТА ОКРЕМИХ КРАЇН-КАНДИДАТІВ, %

Митні процедури в торгівлі між Україною і новими членами ЄС регулюватимуться Митним кодексом ЄС, що набув чинності 1 січня 1994 р. Але в ході підготовки до вступу країни-кандидати вже значною мірою перейшли на митні процедури ЄС, тому можна вважати, що українські експортери адаптовані до нових правил митного оформлення.

Приведення національних зовнішньоторговельних режимів у відповідність до Спільної торговельної політики ЄС вимагатиме і приєднання до Генеральної системи преференцій Євросоюзу, що означатиме появу нових можливостей виходу України на ринки нових країн-членів. Разом із тим останніми роками українські експортери користувалися пільгами за зазначеною системою лише на 50 % (оскільки основні експортні товари України підпадають під вилучення з цієї системи, або обсяги пільг не виправдовують затрат на їх отримання). Це означає, що ситуація для українських експортерів потенційно може ускладнитися — через користування країнами, що розвиваються, більшими можливостями в рамках згаданої Генеральної системи преференцій ЄС.

Водночас можна очікувати поліпшення доступу на ринок ЄС внаслідок імплементації Європейським Союзом відповідних зобов’язань, що випливають із домовленостей Уругвайського раунду багатосторонніх торговельних переговорів у рамках ГАТТ і наступних домовленостей у рамках СОТ.

Стратегія створення єдиного внутрішнього ринку ЄС доповнюється його стратегією доступу на зовнішні ринки, реалізація якої розпочалася в 1996 р. Одним із завдань цієї стратегії є поліпшення середовища, в якому діють європейські компанії. Очевидно, що розширення ЄС супроводжуватиметься його активізацією у напрямі просування своїх виробників на ринки третіх країн у цілому та України зокрема. А це означатиме посилення тиску в плані відкриття українського ринку.

З моменту розширення ЄС зобов’язання України, що випливають з Угоди про партнерство та співробітництво, будуть торкатися й нових країн-кандидатів. Йдеться, зокрема, про питання торгівлі товарами та положення, що впливають на підприємницьку діяльність та інвестиції; умови праці; умови, що впливають на створення та діяльність компаній; транскордонні послуги між Співтовариством і Україною; поточні платежі та капітал; конкуренцію; захист інтелектуальної власності та співробітництво в галузі законодавства. А отже виникне необхідність у переведенні регулювання всієї системи взаємовідносин з новими членами ЄС на засади, визначені рамками співробітництва України з ЄС.

Дуже чутливою сферою у цьому аспекті залишатиметься стандартизація. Очевидно, що, за інших рівних умов, перспективи проникнення України на ринки ЄС (включаючи нових членів Союзу) переважно визначатимуться технічним рівнем і якістю її товарів. У цьому контексті запровадження новими країнами-членами європейських норм і процедур технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного, екологічного характеру, а також правил захисту прав споживачів може істотно обмежити можливості українського експорту — враховуючи відставання за технологічним рівнем і рівнем якості в ряді галузей економіки, що характеризуються найбільшим динамізмом міжнародної торгівлі. Невідповідність у цілому ряді секторів українських стандартів і норм європейським стандартам, невизнання українських сертифікаційних процедур у ЄС вже зараз є суттєвим бар’єром на шляху співробітництва з Євросоюзом, а з його розширенням перетвориться на масштабну проблему. Водночас слід зауважити, що в 2001 р. в Україні почали створюватися законодавчі передумови для вирішення цього питання: прийняті закони України «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності», «Про акредитацію органів з оцінки відповідності», що містять положення, узгоджені з нормами ГАТТ/СОТ.

Розширення ЄС буде чинником суперечливого впливу на українську транспортну галузь. Очевидно, що зміна вимог до технічного стану транспортних засобів у країнах-кандидатах потенційно може призвести до скорочення присутності на ринку ЄС вітчизняних перевізників, транспортні засоби яких не відповідають стандартам і технічним нормам Євросоюзу. Тому актуальною для України є активізація зусиль для запровадження відповідних стандартів ЄС, досягнення домовленостей про взаємне визнання відповідних технічних вимог і норм. Однак, з іншого боку, розширення ЄС на Схід зробить більш реальним і залучення України до реалізації спільних європейських проектів розвитку транспортної інфраструктури.

Чинники, які можуть призвести до негативних наслідків для України при розширенні ЄС у сфері транспорту:

• візовий режим, який буде запроваджено в державах — кандидатах на вступ до ЄС, ускладнить організацію регулярного транспортного сполучення між Україною та цими країнами та спричинить зменшення обсягів пасажирських перевезень;
• зміна вимог щодо правил митного оформлення вантажів становитиме додаткові технічні ускладнення для здійснення перевезень між Україною та відповідними країнами.

У зв’язку із введенням візового режиму та нових правил оформлення вантажів можуть значно зменшитися пасажирські та вантажні перевезення (за оцінками експертів, більше ніж на 50 %). Це викличе небажані економічні та соціальні наслідки як уздовж транспортних артерій, так і у західних регіонах України, зокрема в місцях перетину кордону, зміна вимог до технічного стану транспортних засобів в державах — кандидатах на вступ до ЄС спричинить усунення з ринку транспортних послуг ряду вітчизняних перевізників, транспортні засоби яких не відповідають стандартам і технічним нормам ЄС:

• виникне потреба в погодженні з країнами-кандидатами нових технологічних схем пропуску через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та підписання відповідних угод;
• враховуючи, що продукція, яка виробляється в Україні та інших країнах СНД, для яких Україна є транзитною державою, може стати неконкурентоспроможною на розширеному європейському ринку, це призведе до зменшення обсягів експортних і транзитних вантажів.

З метою мінімізації негативних наслідків у транспортній сфері через розширення ЄС Україна розраховує на

• розширення спільної транспортної системи шляхом розвитку інфраструктурних мереж (національна мережа міжнародних транспортних коридорів, пункти пропуску через державний кордон);
• технічну допомогу у гармонізації законодавства України у сфері транспорту до законодавства ЄС;
• фінансову допомогу у розвитку всіх видів транспорту, включаючи інтермодальні перевезення;
• фінансову допомогу у технологічному забезпеченні з метою поліпшення прикордонних транспортних потоків.

Оскільки нові члени ЄС повинні будуть взяти на себе зобов’язання щодо чинних у ЄС соціальних стандартів і норм захисту довкілля, то Україна може навіть посилити свої конкурентні переваги в секторах, особливо чутливих до конкуренції за ціновими параметрами товарів — адже в нових членах Євросоюзу зросте вартість виробництва. Це створить, за інших рівних умов, стимули до перенесення певних, більш простих, виробництв на територію України. Але навряд чи такий розвиток можна віднести до сприятливих з точки зору довгострокової стратегії України, хоча він і привів би до можливого розширення торгівлі з ЄС.

Необхідною передумовою лібералізації торгівлі та збільшення її масштабів між Україною та ЄС є членство України в СОТ. Лише за рахунок скасування кількісних обмежень та зменшення тарифів експорт продукції чорної металургії до країн ЄС можливо збільшити на 150—180 млн дол. США, текстильної та швейної продукції — на 30 млн дол. США.

Внаслідок інтеграції країн Центральної Європи та Балтії до ЄС та ізоляції України за умови її неприєднання до СОТ вартісні показники зменшення українського експорту товарів становитимуть 700—900 млн дол. США.

За умови якнайшвидшого вступу України до СОТ відкриються можливості для укладання угод про вільну торгівлю з країнами Центральної та Східної Європи, в тому числі з тими, що є асоційованими членами ЄС, а також продовження їх дії при набутті асоційованими членами повноправного членства в ЄС. Важливим є також поява можливості апеляцій до ЄС для отримання відповідних компенсацій в разі припинення дії угод про вільну торгівлю з колишніми асоційованими членами, що є нормальною практикою, передбаченою правилами СОТ. Доречно зазначити, що внаслідок вступу країн Балтії до ЄС і скасування при цьому режиму вільної торгівлі з Україною можливе зменшення обсягів експорту українських товарів становитиме від 16 до 30 млн дол. США.

Вимоги ЄС щодо укладання угод вільної торгівлі країнами-претендентами та наявності зобов’язань вільної торгівлі стосовно країн, які не входять до ЄС, зафіксовані в протоколах переговорів з країнами-претендентами. В них зазначено, що після вступу країни до ЄС всі угоди вільної торгівлі з країнами, які не входять до Союзу, мають бути скасовані. Останнє було підтверджено і виступом керівника 1-го управління МЗС Естонії Яаною Яновескі на семінарі Інституту «Схід—Захід», який відбувся 12 січня 2001 р. в Будапешті. Зокрема вона зазначила, що стосовно угоди про вільну торгівлю між Естонією та Україною буде діяти саме така позиція.

Позиції угорської та словенської сторін із зазначеного питання полягають у тому, що підписання угоди з Україною можливе при наявності угоди про асоційоване членство України з ЄС та членства країни в СОТ. Загалом, політика правової гармонізації законодавства обох країн з нормативною базою ЄС вимагає від них узгодження з Європейським Союзом усіх питань, пов’язаних з підписанням двосторонніх угод, що, як ми бачимо, суттєво впливає на можливості розвитку торгово-економічних відносин України на європейському ринку. У цьому контексті важливим є отримання дієвої підтримки з боку ЄС у справі вступу України до СОТ на прийнятних для неї умовах. У зв’язку з розширенням ЄС для України гостро актуалізується питання про надання Україні статусу країни з ринковою економікою у повному обсязі (а не лише в рамках антидемпінгових розслідувань) відповідно до рішення Ради ЄС, прийнятого в жовтні 2000 р.

З метою мінімізації негативних наслідків у торговельно-економічній сфері, пов’язаних з розширенням ЄС, Україна розраховує на

• розвиток системи зовнішньоекономічних відносин з ЄС шляхом укладення Угоди про зону вільної торгівлі на тимчасово асиметричній основі, що приведе, зокрема, до полегшення доступу українських експортерів на ринки країн ЄС при збереженні тимчасових обмежень імпорту окремих товарів і послуг в Україну відповідно до положень про захисні заходи ГАТТ/СОТ;
• запровадження у документах, що обумовлюють вступ в ЄС країн Балтії, тимчасових вилучень з єдиного митного режиму ЄС відносно України за умови використання такого преференційного режиму імпорту виключно в межах митної території (з гарантіями проти реекспорту в інші країни—члени ЄС);
• збереження рівня традиційних товарних потоків між Україною та ЄС після розширення ЄС шляхом збільшення квот на «чутливі» товари українського експорту до країн — кандидатів на вступ до ЄС;
• поширення в повному обсязі на Україну системи преференцій, яка діє в рамках ЄС, з отриманням обсягу пільг, аналогічних тим, які були надані країнам, що розвиваються, згідно з Ломейськими угодами;
• реалізацію домовленостей, досягнутих між Україною та ЄС щодо продовження та надання додаткової технічної допомоги з боку ЄС у рамках Програми ТACIS з питань гармонізації українського технічного законодавства з європейським;
• проведення переговорів щодо взаємного визнання результатів сертифікаційних процедур ЄС та України, принаймні в окремих пріоритетних галузях.

В інвестиційній сфері співробітництво України і ЄС має позитивну динаміку стосовно імпорту капіталу (рис. 1).

Рис. 1. Динаміка обсягів прямих інвестицій з країн—членів ЄС в Україну

Загалом ЄС зберігає за собою позицію провідного інвестора в економіку України, проте його частка досить стабільно зменшується: з 45,6 % від загального обсягу прямих інвестицій на початку 1995 р. до 36,6 % — на початок січня 2001 р.

Серед країн-членів ЄС основними іноземними інвесторами є Нідерланди, Сполучене Королівство, Німеччина, Австрія (табл. 7).

Таблиця 7

ПРЯМІ ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ В УКРАЇНУ З КРАЇН-ЧЛЕНІВ ЄС ЗА 1994-2001 рр., млн дол. США

Офіційний експорт капіталу з України в ЄС становить менше 3 млн дол. США (3% його загального обсягу), що практично унеможливлює закріплення українських компаній на європейському ринку.

Взаємне інвестування між Україною і країнами-кандидатами є незначним, оскільки всі вони виступають, насамперед, реципієнтами іноземних інвестицій з розвинених країн. Лише Кіпр досить активно інвестує Україну, використовуючи при цьому механізми офшорних зон.

Можна очікувати, що перерозподіл видів діяльності внаслідок розширення ЄС сприятиме створенню нових інвестиційних можливостей на його східному кордоні, оскільки виробничі затрати в нових країнах-членах будуть вочевидь зростати. Україна могла би стати субпідрядчиком багатьох європейських компаній, а при збільшенні обсягів прямих інвестицій — безпосереднім виробником конкурентоспроможних товарів.

Однак більш вірогідним є посилення тенденції до збільшення прямого інвестування західноєвропейськими фірмами нових країн—членів ЄС. Надія на те, що у процесі розширення ЄС з’являться нові крупні країни—інвестори української економіки, може розглядатись, на наш погляд, лише як перспективна.

Україна і країни—кандидати в ЄС були і тривалий час залишаться конкурентами на європейському ринку капіталів. Стосовно прямих іноземних інвестицій Україна цю конкуренцію безнадійно програє. Показовою є і практика співробітництва, наприклад, з Євройським банком реконструкції і розвитку: Уїна, залишаючись за економічним потенціалом, територією і населенням другою найбільшою раїною операцій ЄБРР, за фактичн фінансування з боку Банку посідає лише п’яте місце. Набуття членства в ЄС рядом країн ЦСЄ, безперечно, посилить їх у заганні за залучення коштів міжнародни фінансових інституцій.

Як позитивну, можна відзначити тенденцію зменшення обсягів непогашеної заборгованості за кредитами ЄС як в абсолютному, так і відносному виразі (табл. 8).

Таблиця 8

ОБСЯГИ ЗАБОРГОВАНОСТІ УКРАЇНИ ЗА КРЕДИТАМИ, НАДАНИМИ ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ ТА КРАЇНАМИ—ЧЛЕНАМИ ЄС У 1994—2000 рр., млн дол. США

Однак це аж ніяк не гарантує загального поліпшення умов співробітництва у фінансово-інвестиційній сфері, оскільки відкриття західноєвропейських ринків уже не пов’язується із державним фінансуванням «нових» країн Європи.

Практичною формою державноїпмки України були б урядові рішення про розширення кредитних ліній для підтримки українського експорту до країн ЄС, збільшення обсягів гарантій для компаній ЄС, які ведуть операції в Україні.

За умов урядової підтримки з боку країн—членів ЄС можна добитися швидкого розвитку співробітництва в металургії, будівництві, машинобудуванні, нафт переробці, агропромисловому комплексі. З боку європейських компаній існує інтерес до співпраці на основі окремих досягнен укрансько сторони (космічна тхніка, лтак АН-70, цтво), але до реальних роктв справа не доходть, оскільки ці компанії орієнтовані ряами майже виключно на ЄС. Вкрай необхідні більш високі контакти предстаників текстильнх ндстрій України та ЄС.

Вступ до ЄС країн-кандидатів, з якими Україна здійснює співробітництво в галузі озброєнь, може призвести до певних затрат. Слід очікувати суттєвого зменшення обсягів торгівлі товарами і послугами військово-технічного призначення внаслідок розповсюдження на нові країни-члени політичних преференцій, їх переорієнтації на імпорт відповідної продукції з ринку ЄС. В українських експортерів виникнуть додаткові технічні, екологічні, сертифікаційні, візові та інші бар’єри.

Слід зазначити, що між Україною та ЄС у сфері військово-технічного співробітництва досі не укладено жодної угоди. Відносини у галузі озброєнь Україна здійснює лише з трьома країнами—членами ЄС на підставі двосторонніх угод (Франція, Німеччина, Греція).

З метою мінімізації негативних наслідків розширення ЄС Україна розраховує на започаткування переговорів із ЄС про співробітництво у військово-технічній сфері, зокрема у галузі озброєнь, в ході яких мають бути визначені цілі, сфери та обсяги, правові засади й механізми здійснення такого співробітництва, маючи на меті надання Україні режиму найбільшого сприяння у торгівлі товарами військового та подвійного призначення, окремими зразками військової техніки та озброєння і здійсненні комплексу послуг щодо їх подальшої модернізації та ремонту.

Крім того, перспективними напрямками військового співробітництва між Україною та ЄС повинні залишатися залучення України до миротворчих операцій та військових навчань, які проводитимуться під егідою ЄС; співробітництво у галузі авіаперевезень, зокрема шляхом надання Україною послуг військово-транспортної авіації; співробітництво у ракетно-космічній галузі; участь у спільних розробках високотехнологічної військової продукції.

Розширення ЄС буде супроводжуватися впровадженням візового режиму сусідніми країнами-кандидатами, зміцненням прикордонного контролю, посиленням боротьби з нелегальною міграцією, що суттєво вплине на міграційні потоки. Це безпосередньо торкається інтересів мільйонів громадян України, адже лише в першому півріччі 2001 р. країни-кандидати відвідали понад 3 млн. українців.

Серйозною проблемою України є трудова міграція населення за кордон. Нинішня соціально-економічна ситуація в Україні не дає підстав у короткостроковій перспективі прогнозувати кардинальні зміни на внутрішньому ринку праці та скорочення чисельності громадян, які з економічних причин не працюють або шукають роботу за кордоном. Лише в Португалії зараз працюють близько 80 тис. зареєстрованих трудових мігрантів з України. За оперативними даними Закарпатської обласної державної адміністрації, у 2000 р. роботу за кордоном шукали 120 тис. закарпатців.

Отже, особливої уваги заслуговує проблема регулювання трудової міграції і забезпечення соціального захисту громадян України, оскільки запровадження в країнах-кандидатах європейського порядку регулювання цієї сфери неодмінно призведе до обмеження можливостей працевлаштування громадянами України. Україна вже уклала угоди із зазначених питань з рядом країн (Латвія, Польща, Словаччина, Чехія), а з окремими країнами-кандидатами ведуться відповідні переговори. Очевидно, що розширення ЄС ставить на порядок денний питання про досягнення домовленостей з ЄС про збереження в тій чи іншій формі цих угод.

Левову частку потоку трудових ресурсів України на Захід складає нелегальна трудова міграція, котра є зараз фактором напруги в стосунках України з країнами ЄС та країнами-кандидатами.

За інформацією Міністерства закордонних справ України, в 2000 р. число нелегальних українських іммігрантів у країнах-кандидатах значно перевищувало число легальних. Так, у Чехії 17,5 тис. громадян України мали офіційний дозвіл на працю, а нелегально працювали до 100 тис.; близько 50 тис. нелегалів працювали у Словаччині; 10 тис. — в Угорщині; 60—100 тис., за різними оцінками, — у Польщі.

Проблема нелегальної трудової міграції з України має і несприятливий психологічний вимір. Демпінг на ринках праці європейських країн не сприяє покращанню ставлення до українських громадян у цих країнах, відчутними стають протести місцевих профспілок.

Посилення боротьби з нелегальною міграцією в країнах ЄС зумовить повернення працівників-нелегалів до України, що посилить навантаження на внутрішній ринок праці.

Винятково заборонні заходи з боку країн ЄС та країн-кандидатів не вирішать проблеми викорінення на їх територіях нелегального працевлаштування українських громадян.

Більше того, інтенсифікація трудової міграції «Схід—Захід» після розширення Євросоюзу (імміграція робочої сили із Польщі, Угорщини, Чехії в західноєвропейські країни оцінюється експертами майже у 150 000 чол.) акамулюватиме ці процеси у відношенні нових країн-членів.

Для подолання нелегальної трудової міграції необхідні як зусилля України (безумовно, вони мають бути переважними), так і взаємодія ЄС і країн-кандидатів з Україною у комплексному вирішенні проблеми — від допомоги у створенні робочих місць в Україні до легалізації трудових міграційних потоків шляхом збільшення відповідних квот. У середньостроковій перспективі необхідне укладання угод України з ЄС щодо трудової міграції і соціального захисту українських працівників за кордоном.

Територія України, з огляду на її географічне розташування та недосконалість охорони східних кордонів, є одним із основних транзитних шляхів нелегальної міграції з країн СНД, Південно-Східної Азії, Близького і Середнього Сходу до Європи. Протягом 1991—2000 рр. лише Прикордонними військами України були затримані понад 81 тис. нелегальних мігрантів.

З метою протидії поширенню нелегальної міграції Україна прийняла низку документів. Зокрема, в січні 2001 р. Указом Президента України затверджена Програма боротьби з незаконною міграцією на 2001—2004 рр., у липні 2001 р. набув чинності Закон України «Про імміграцію». Останнім часом, завдяки заходам зі зміцнення східних кордонів України, спільним акціям з російською стороною («Рубеж-2001»), вдалося посилити боротьбу з нелегальною міграцією. Протягом 2000—2001 рр. на північно-східному кордоні України прикордонники виставили близько 100 додаткових підрозділів.

Водночас протидію нелегальній міграції в Україні не можна вважати ефективною.

Посилення боротьби з нелегалами в сусідніх країнах-кандидатах, встановлення на кордонах розширеного ЄС антиміграційних бар’єрів у вигляді жорсткого прикордонного та візового режимів може значною мірою перекласти тягар цієї транснаціональної проблеми на Україну, що, в свою чергу, призведе до ускладнення внутрішньої ситуації в Україні. Реальною є небезпека перетворення України з транзитної держави на шляху нелегальних мігрантів на Захід на країну—накопичувач нелегалів. За даними Національного центрального бюро Інтерполу в Україні, число мігрантів, як легальних, так і нелегальних, вже наближається до мільйона осіб. Посилиться небезпека (особливо в контексті терактів у США) «імпорту» тероризму та наркобізнесу, зокрема з регіонів, охоплених військовими конфліктами. Підвищиться навантаження на український ринок праці, погіршиться соціально-економічна ситуація, збільшиться відплив коштів у тіньову економіку. Погіршиться криміногенна ситуація в країні. Так, лише в першій половині 2000 р. проти 2500 нелегалів були висунуті звинувачення у вчиненні правопорушень і злочинів.

Протидія нелегальній міграції в країни ЄС потребує не встановлення бар’єрів на західному кордоні України, а впорядкування, власне, всіх кордонів на схід від Європи та передусім — східних і північних кордонів України, через які, як зазначалося вище, потрапляє до України основний транзитний потік нелегалів. Необхідним є поглиблення співпраці ЄС та України, вироблення ними спільних механізмів, інструментів, інституцій такої співпраці. Необхідним є також розширення технічної та іншої допомоги Україні для посилення матеріально-технічного забезпечення її східних і північних кордонів, фінансування депортації нелегальних мігрантів. Слід прискорити затвердження та реалізацію широкомасштабного Спільного плану дій України та ЄС у галузі юстиції і внутрішніх справ, а також активізувати співробітництво в рамках програми ТАСІS.

Впровадження віз сусідніми країнами-кандидатами на вступ до ЄС може призвести (і в окремих випадках уже призводить) до скорочення масштабів обміну України з цими державами, зокрема, у сферах туризму та бізнес-контактів (табл. 9).

Зазначимо, що скорочення вдвічі поїздок українських громадян до Словаччини, а також зменшення в’їзного потоку із Словаччини до України (з 1104 тис. чол. у 1999 р. до 70,6 тис. чол. у 2000 р.) є наслідком введення взаємних візових режимів. Польща й Угорщина поки що утримуються від запровадження віз. Однак протягом ближчих років візовий режим буде впроваджено. Це може створити досить серйозну проблему, оскільки масштаби поїздок громадян України до цих прикордонних держав є значними: в 2000 р. Польщу відвідали понад 4,4 млн українських громадян. Таке припущення підтверджують і результати соціологічного опитування УЦЕПД. Запровадження віз країнами—кандидатами на вступ до ЄС змусить 14,1 % українських громадян утриматися від поїздки до цих країн.

Таблиця 9

ВИЇЗД ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ДО КРАЇН-КАНДИДАТІВ НА ВСТУП ДО ЄС

У ситуації з Україною впровадження віз (нормальної міжнародної практики) поєднується з негативними факторами внутрішнього характеру: низьким рівнем життя громадян, що змушує їх, зокрема, до демпінгу на ринку праці, участі в кримінальному бізнесі тощо; недостатньою правовою культурою, загальною неготовністю великого числа громадян до належної поведінки за кордоном, поваги та дотримання норм і правил, прийнятих у європейських країнах. Ці обставини, не в останню чергу, зумовлюють прагнення країн ЄС і країн-кандидатів відгородитися від України бар’єром віз і жорстких процедур прикордонного контролю.

Необхідною передумовою мінімізації негативного впливу впровадження візового режиму та посилення правил контролю стосовно українських громадян є, перш за все, покращення внутрішньої соціально-економічної ситуації в Україні, що, однак, не виключає необхідності здійснення комплексу адаптаційних заходів до впровадження візового режиму стосовно України: розширення мережі консульських установ, спрощення процедур оформлення документів, встановлення оптимальної вартості віз тощо.

У культурно-гуманітарній сфері основною загрозою приєднання до ЄС західних сусідів України є можливість появи нових усталених розподільчих ліній в Європі. Цілком реальною може бути ситуація, коли по лінії західних кордонів України значною мірою може пролягти й розподіл між тими європейцями, хто в переважній більшості отримує інформацію і навчається на кирилиці, а також сповідує православ’я, і тими, хто відповідно використовує латиницю й належить до іншого віросповідання.

У галузі науки й освіти утворення нових розподільчих ліній в умовах зростання відкритості національної системи освіти, поширення інформації про вищі навчальні заклади європейських країн та посилення конкуренції з боку навчальних закладів та фірм країн — членів ЄС може призвести до прискорення відтоку за кордон наукового та інтелектуального потенціалу України.

З метою мінімізації негативних наслідків розширення ЄС Україна розраховує на

• залучення до європейських транснаціональних цивільних структур, сприяння розширенню зв’язків між навчальними закладами, громадськими та неурядовими організаціями, міжрегіонального діалогу та туризму, підтримку в Україні таких форм освіти та міжнародного спілкування, які б повністю базувалися на цінностях широкого загальноєвропейського громадянського суспільства;
• продовження співпраці з ЄС в рамках трансєвропейських програм ТЕМПУС і TACIS і на двосторонній основі з країнами — членами ЄС та їх навчальними закладами;
• розвиток співпраці в напряму підготовки та перепідготовки кадрів державних службовців центральних і місцевих органів виконавчої влади з європейської інтеграції.

Слід звернути увагу і на негативні наслідки для Європейського Союзу від скорочення торгівлі України з новими членами ЄС. Вони будуть зумовлені, зокрема, тим, що країни ЄС будуть заміщувати імпорт з України продукцією нових країн-членів у ряді випадків лише через те, що остання стане дешевшою завдяки скасуванню мита, поступаючись перед відповідною українською продукцією якістю (наприклад, у галузі металургії, харчової промисловості); крім того, через обмеження конкуренції на ринку ЄС внаслідок застосування кількісних обмежень імпорту. Нарешті, певний ефект гальмування економічного зростання в Україні у зв’язку з частковою втратою зовнішніх ринків збуту може призвести до зниження в Україні попиту на продукцію фірм країн — членів ЄС.

Очевидно, що знаходження оптимальних шляхів нейтралізації можливих негативних наслідків розширення ЄС на Схід потребує проведення переговорів України та Європейського Союзу з цього питання. Такі переговори мають розглядатися в контексті реалізації обома Сторонами чинної Угоди про партнерство і співробітництво.

Показовою є громадська думка стосовно гуманітарних аспектів розширення ЄС, коли 22,6% опитаних передбачають послаблення відповідних контактів.

У історико-цивілізаційному контексті неможливо науково обґрунтувати український європейський вибір і, тим паче, оцінити бажання чи небажання і провідних західноєвропейських країн бачити Україну у «спільному європейському домі» без об’єктивного визначення з одним принципово важливим питанням: вона повертається до Європи, відновлює свою європейську ідентичність? Чи з’являється в ній?

З огляду на історичні реалії, у Європі, репрезентованій на сьогодні країнами—членами Євросоюзу, Україна з’явилася, насамперед, як не зовсім зрозумілий і багато в чому екзотичний продукт розпаду СРСР. Адже, попри політичне визнання України як держави суверенної, її визнають європейською країною лише у географічному контексті.

З поповненням ЄС центрально- і, особливо, східноєвропейськими країнами має суттєво послабитись синдром української «меншовартості», а за умов успішних внутрішніх реформ прийде розуміння самобутньої цінності України для Європи, а значить і для її інтеграційної конкурентоспроможності.

В умовах реального розширення Євросоюзу Україні потрібен, з одного боку, прагматизм та реалізм постановки цілей інтеграційної політики дво- і багатостороннього співробітництва, а з іншого — розуміння того, що організаційні форми не є сталими, сформованими раз і назавжди структурами, а еволюціонізуючими в процесі осмислення ретроспектив та перспектив євроінтеграції.

На кожному з наступних етапів розширення ЄС Україна може або досягати прогресуючих успіхів у системі європейської інтеграції, або зазнавати втрат. Для того щоб розширення Євросоюзу справляло прогресуючий позитивний вплив на Україну, необхідною є, перш за все, консолідація внутрішніх зусиль для забезпечення умов стабільного демократичного розвитку українського суспільства, становлення конкурентоспроможної національної економіки — основи взаємовигідного співробітництва і партнерства.

Література

• Моргос Петр. Как повлияет на Украину расширение ЕС? // День. — 2001. — 31 марта.
• Юданов Ю. Австрия и Евросоюз: Противостояние // МЭиМО. — 2001. — № 2.
• Розширення ЄС і Україна. Аналітична доповідь УЦЕПД // Національна безпека і оборона. — 2001. — № 11.
• Портников В. Украина или Европа? // Мировые дискуссии. — 2001.
• БИКИ. — 2001. — № 53.
• БИКИ. — 2001. — № 81.
• БИКИ. — 2001. — № 91 (8287).