Главная Культурология Культурологія - Гриценко Т.Б.

Культурологія - Гриценко Т.Б.

Іконопис

Візантійському мистецтву характерні не тільки висока техніка, витончена й одноманітна майстерність, панування канону, абстрактна духовність образів, але і таємнича людяність. Це найбільше проявлялося в іконописі. У композиції ікони головне місце займає людина, її фігура, обличчя. Чудовими зразками іконопису є ікона Григорія Чудотворця (ХІІ ст.), що зберігається в Ермітажі м. Санкт-Петербурга, та ікона Володимирської Богоматері, яка ще у ХІІ ст. була привезена в Київську Русь із Візантії. Сьогодні вона зберігається у Москві в Державній Третьяковській галереї. Незважаючи на ідеалістичний характер цього образу, Володимирська Богоматір справляє враження глибокої людяності та емоційності. Вона стала зразком для іконописців пізніших часів. Пам’яток живопису періоду раннього Середньовіччя збереглось надзвичайно мало. Це ікони VІ ст., написані восковими фарбами, такі, як «Христос Пантократор» (зберігається на Синаї), «Богоматір з немовлям» (Музей імені В. і Б. Ханенків у Києві). Майстрам Константинопольської художньої школи, окрім пафосу духовності, характерна вишукана старанність, ювелірність, відчувається дуже прихильне ставлення до «святого ремесла».

Варто відмітити, що на процес розвитку живопису, особливо іконопису, негативно вплинуло іконоборство та павлікіанство (VІІІ – ІХ ст.). Павлікіани виступали проти соціальної нерівності, вимагали відміни церковної ієрархії та іконовшанування. Рух іконоборців був спрямований проти ікон, зображення Бога та святих у людських образах як пережитку ідолопоклонства. Вважалося, що неможливо зобразити божество у матеріальній формі, що образ людини не міг передати духовну природу Христа і святих. У Візантії та її провінціях спеціальним едиктом були заборонені ікони та будь-які антропоморфні зображення божества. Також заборонена була кругла скульптура, яка розглядалася як мистецтво, прославлення тілесної, а не духовної краси. Її замінило мистецтво плоского рельєфу. Боротьба іконоборців була спрямована на захист суворо спірітуалістичного мистецтва. Період іконоборства тривав сто років. За цей час було знищено багато ікон та пам’яток нерелігійного мистецтва.

У ІХ ст. іконовшанування було поновлено. Разом з тим утвердилась ідея відтворення в іконі «божественного прообразу», «архетипу». Стиль візантійського мистецтва ставав більш суворим та канонічним. Саме у Візантії були вироблені іконографічні схеми, від яких не дозволялося відступати при зображенні релігійних, священних сюжетів. В іконі головна увага зверталась на образ (лик), щоб відтворити у ньому «безтілесне уявне споглядання». Художник повинен був зобразити не тільки тіло, а і душу, внаслідок чого обличчя набуло оригінальної трактовки. Очі уважні, великих розмірів, губи тонкі, ніби безтілесні, нечуттєві, ніс у вигляді вертикальної, або легко вигнутої лінії, лоб підкреслено високий. Ці схеми перейшли пізніше до давньоруського живопису та частково до західного середньовічного мистецтва.*13 Візантійській іконі характерний глибокий психологізм, утвердження переваги духу над матерією, у ній найповніше втілена духовна символіка.

*13: {Лазарев В.Н. История Византийской живописи. – М.: Искусство, 1986. – С. 20. }

Духовне життя перебувало під суворим наглядом держави, будь-яка опозиційна думка та ліберальна богословська течія заборонялася. А щось нове приймалось лише з дозволу двору та церкви. Особистість художника знаходилась на другому плані, поряд із замовником, а на творах та в документах його ім’я взагалі не писалось.

У Х–ХІІ ст. у Візантії набуло особливого розквіту прикладне мистецтво – чеканка, техніка перегородчастої емалі, різьблення по слоновій кістці, обробка напівдорогоцінного каміння, художня рельєфна кераміка, гравюра, художня обробка срібла та золота.

Оригінальним видом візантійського прикладного мистецтва ХІ ст. є книжкова мініатюра (художнє оздоблення книги). Фігурні зображення виконувались прямо в текстах, на полях, а сам текст, ініціали та орнаментальні заставки вільно розміщувалися на листку пергамента. Усе разом мало вигляд єдиного художнього цілого. Цінними пам’ятками візантійської книжкової мініатюри є: знаменитий ватиканський Згорток Ісуса Навіна, виконаний для урочистого підношення візантійському імператору на честь його перемоги над варварами, Парижський Псалтир, Біблія королеви Христини Шведської (бібліотека Ватикана), книга пророка Ісаії (бібліотека Ватикана), книга Соломона (Королівська бібліотека в Копенгагені), Євангеліє у монастирі св. Катерини на Синаї, Євангеліє у Національній бібліотеці у Парижі