Главная Экономика Капітал банку: питання теорії і практики - Алексеєнко М.Д.

Капітал банку: питання теорії і практики - Алексеєнко М.Д.

2.2. Призначення та механізм формування статутного капіталу банку

На сьогодні в економічній літературі немає єдиного, позбавленого розбіжностей і вад визначення поняття «статутний капітал». Так, зокрема, у посібнику «Бухгалтерський облік і прийняття рішень в банках» статутний капітал трактується як «кошти, що внесені акціонерами банку шляхом придбання його акцій» [132, с. 128]. За іншим визначенням [215, с. 408] статутний капітал — це «сукупність вкладів (у грошовому виразі) учасників (власників) у майно підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами». І те, і те визначення мають вади. По-перше, не можна пов’язувати поняття «статутний капітал» лише з такою організаційно-правовою формою діяльності, як акціонерна. Банки, зокрема, можуть створюватися й у формі товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. По-друге, з позицій бухгалтерського обліку статутний капітал є пасивним рахунком, а тому відбиває джерела утворення господарських засобів і коштів, а не майно, передане учасниками підприємству та обліковуване на активних рахунках. Отже, неприпустимо ототожнювати поняття «статутний капітал підприємства» з поняттям «майно підприємства». По-третє, мінімальний розмір статутного капіталу визначається засновницькими документами з урахуванням вимог чинного законодавства України.

Не вдаючись до аналізу інших поглядів на поняття «статутний капітал», наведемо визначення, яке, на нашу думку, найповніше відбиває суттєві риси статутного капіталу та забезпечує чіткість розгляду порядку його формування: статутний капітал являє собою вартість вкладів учасників (засновників, акціонерів) банку, внесених з метою формування його активів для початку чи подальшої банківської діяльності, а також гарантування інтересів вкладників і кредиторів банку.

Виходячи з такого визначення, а також функцій, які виконує власний банківський капітал і які притаманні й найважливішій його складовій — статутному капіталу, видається за доцільне системно підійти до розгляду механізму формування статутного капіталу (рис. 2.4).

Рис. 2.4. Системний підхід до формування статутного капіталу банку

Процес формування статутного капіталу створюваного банку має низку законодавчо не врегульованих особливостей та проблемних питань.

Здійснювати банківські операції, не маючи певних гарантій, які саме й забезпечуються необхідним розміром статутного капіталу, не можна. Тому актуальним є питання щодо мінімального рівня статутного капіталу банку. Зазначимо, що згідно з міжнародною практикою та чинним законодавством України вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу встановлюються тільки на момент реєстрації банку, тобто для новостворюваних банків. Основним же показником оцінки діяльності банку є його власний капітал. У першу чергу це викликано тим, що, якщо взяти за основу тільки статутний капітал, то спрямування всіх зароблених банком коштів на його збільшення може позбавити банк можливості формувати в достатньому розмірі резерви на покриття ризиків від здійснення активних операцій, створювати інші цільові фонди і резерви, необхідні для забезпечення його нормального функціонування. Невиплата дивідендів власникам банку негативно впливає на його імідж, можливості банку залучати нових акціонерів (учасників) і кредиторів.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 31) встановлює мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації, який залежить від організаційно-правової форми та територіального охоплення діяльності банку: для місцевих ко-оперативних банків це 1 млн євро; для банків, що здійснюють свою діяльність на території однієї області, — 3 млн євро, а на території всієї України — 5 млн євро. Крім того, НБУ надано право встановлювати для окремих банків, залежно від їх функціональної спеціалізації, диференційований мінімальний статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче наведених мінімальних розмірів. Зауважимо, що до прийняття цього Закону диференціація мінімального розміру статутного капіталу здійснювалася за ознакою резидентності банку з урахуванням розміру частки іноземного капіталу в статутному капіталі банку. Тепер іноземні та вітчизняні банки зрівнено в питанні розміру статутного капіталу, що з погляду залучення іноземного капіталу в банківську систему України можна оцінити позитивно. Разом з тим, збільшення розміру мінімального статутного капіталу сприятиме тенденції укрупнення банків з національним капіталом. Це пов’язано, зокрема, з таким. Законом України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що вимоги до статутного капіталу банків, створених до набрання цим Законом чинності, регулюються ст. 32, яка передбачає, що капітал банку не може бути меншим статутного капіталу, необхідного для заснування банку. Більше того, в ст. 35 Закону зазначено, що капітал банку не може бути менше суми мінімального розміру статутного капіталу, визначеного ст. 31. Отже, вимоги цієї статті до банків, створених до набрання цим Законом чинності, поширюються на розмір загального капіталу. Однак такі банки повинні протягом двох років після набрання Законом чинності привести розмір капіталу у відповідність до його вимог.

Процес формування статутного капіталу залежить від організаційно-правової форми банку. Згідно з чинним законодавством банки можуть створюватись у формі: акціонерного товариства (відкритого чи закритого типу), товариства з обмеженою відповідальністю, кооперативного банку. Якщо банк створюється у формі акціонерного товариства відкритого типу, то його акції пропонуються широкому колу інвесторів, здійснюється публічне розміщення акцій на умовах їх вільного подальшого обігу. Акції, як правило, є предметом угод купівлі-продажу на біржовому та позабіржовому ринках. Якщо банк створюється у формі закритого акціонерного товариства, то він здійснює закрите розміщення акцій серед обмеженого кола засновників. Такі акції не можуть вільно відчужуватися третім особам без згоди керівних органів акціонерного товариства, визначених його статутом.

Згідно з чинним законодавством термін відкритої підписки на акції не може перевищувати шести місяців. Якщо до закінчення цього строку не вдалося покрити підпискою 60 % акцій, акціонерний банк уважається незаснованим. До дня установчих зборів засновники, що підписалися на акції, повинні оплатити не менше 30 % (для закритих акціонерних товариств — 50 %) номінальної вартості акцій, але не менше розміру, передбаченого ст. 31 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Акціонери у строки, встановлені установчими зборами, але не пізніше одного року після реєстрації акціонерного банку, повинні оплатити повну вартість акцій. Привілейовані акції можуть бути випущені на суму, що не перевищує 10 % статутного капіталу банку. Банкам забороняється випуск акцій на пред’явника.

Пайові банки формують свій статутний капітал за рахунок вкладів (внесків) учасників, при цьому за кожним з них зберігається право власності на його частку в капіталі. До моменту реєстрації пайового банку кожен з учасників зобов’язаний внести не менше 30 % вкладу, а повністю внесення вкладу повинно відбутися не пізніше одного року після реєстрації пайового банку.

Зазначимо, що Законом України «Про банки і банківську діяльність» не визначено специфіку діяльності кооперативних банків. Зокрема, не визначено відмінність місцевих кооперативних банків від звичайних обласних комерційних банків (за винятком розміру статутного капіталу і кількості учасників). Потребує законодавчого врегулювання й питання щодо переліку чи обмежень здійснюваних операцій і послуг, а також визначення кола клієнтів, що обслуговуються кооперативними банками.

Убачається доцільним і законодавче врегулювання підстав, на яких НБУ має право встановлювати для окремих спеціалізованих банків диференційований мінімальний статутний капітал. Зауважимо, що Законом не визначено саме поняття «спеціалізований банк», коло операцій і послуг таких банків. У ньому не дається й визначення «активів одного типу», які суттєво впливають на віднесення банку до спеціалізованого: банк набуває такого статусу в разі, якщо понад 50 % його активів є активами одного типу. Таке нечітке формулювання може призвести до того, що банк, основною діяльністю якого є кредитування, та загальний обсяг кредитів якого становить понад 50 % суми активів, буде визнаний спеціалізованим банком. Тоді такий банк підпадає під дію ст. 48 Закону, якою передбачено, що спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 % капіталу банку. В Інструкції «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні» НБУ це обмеження взагалі пов’язане з регулятивним капіталом, чим ще більше звужено можливості банків: банки будуть змушені обмежити залучення вкладів фізичних осіб, що негативно вплине на ресурсну базу банків, не сприятиме залученню до банківської системи коштів, які знаходяться у позабанківському обігу. Слід урахувати також наведене у Законі трактування банківського кредиту: це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що процедура створення банків у формі акціонерних товариств складніша за процедуру створення товариств з обмеженою відповідальністю, проте умови подальшого функціонування акціонерного товариства є сприятливішими, оскільки не залежать від особистих відносин між засновниками. Тому коли у формуванні статутного капіталу бере участь відносно велика кількість осіб, безумовно привабливішою формою є акціонерне товариство.

Коли ж з метою здійснення банківської діяльності свої кошти об’єднує невелика кількість осіб, — більш ефективне використання форми товариства з обмеженою відповідальністю. Відносна простота створення і подальшого функціонування такого товариства інколи може мати суттєві переваги порівняно з акціонерним товариством. Тому до вибору організаційно-правової форми банку слід підходити виважено, враховуючи її переваги і вади кожної, особливості створюваного банку, його спеціалізацію. Створення спеціалізованих банків може сприяти вирішенню питання інвестицій через поєднання державних ресурсів з ринковими методами управління, пошуками об’єктів кредитування, залучення коштів не лише традиційними методами (вклади, депозитні сертифікати тощо), а й з допомогою емісії цільових облігацій, використання інших фінансових інструментів. Розвиток спеціалізованих банків сприятиме поєднанню у часі залучення банківських ресурсів з їх розміщенням, що потрібно за визначення розміру інвестиційних витрат.

Оскільки банківська діяльність пов’язана переважно з операціями з високоліквідними активами, то виникає питання щодо форми інвестування у статутний капітал. Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Ці внески резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти — в іноземній вільно конвертованій валюті (ВКВ) або у гривнях. Фактично це означає, що резидентам заборонено розрахуватися, зокрема за акції банку, вільно конвертованою валютою навіть за умови її наявності на законних підставах. Такі учасники банку повинні продати ВКВ на валютному ринку, а отримані гривні спрямувати на формування або збільшення статутного капіталу. Зазначений підхід ставить резидентів і нерезидентів у нерівні умови, причому нерезиденти мають можливість вибору того, в якій валюті (гривнях чи ВКВ) їм вигідніше здійснити внески до статутного капіталу банку. Тому логічною є пропозиція щодо надання резидентам можливості (за умови наявності дозволу НБУ) здійснювати внески до статутного капіталу також у ВКВ.

Мінімальний розмір статутного капіталу банку визначається в євро. Водночас згідно з валютним законодавством України гривня виступає єдиним законним засобом платежу. У разі курсових коливань створюються додаткові перешкоди в плануванні банками своєї діяльності, зокрема у формуванні банківського капіталу, здійсненні інвестиційних операцій, а також у відносинах банку з регулювальними та наглядовими органами. Так, у разі девальвації національної валюти може скластися ситуація, коли власний капітал банку знеціниться і стане меншим за мінімальний розмір статутного капіталу, оскільки останній визначено в євро. Отже, з незалежних від банку обставин ним буде допущено порушення ст. 32 Закону України «Про банки і банківську діяльність», що може потягнути за собою застосування до банку заходів впливу аж до відкликання ліцензії за відсутності фактичної вини з боку банку.

Прив’язка мінімального розміру статутного капіталу до євро слугує основою для пропозиції щодо деномінування його в іноземній валюті. На наш погляд, з такою пропозицією погодитися не можна. Зростання валютного курсу призведе до необхідності переоцінки власного капіталу, оскільки банківська звітність і фінансовий облік (зокрема синтетичний) складається (ведеться) у гривнях. Статутний капітал (як і весь власний капітал) обліковується на пасивних рахунках. Позаяк збільшення статутного капіталу за кредитом має відбуватися одночасно з дебетуванням іншого рахунка — пасивного або активного. Дебетувати пасивний рахунок в даному разі неможливо, оскільки відбувається збільшення пасиву балансу. Активні рахунки призначені для обліку розміщення коштів і господарських засобів, включаючи витрати банку. Дебетувати рахунки витрат неможливо, оскільки це зменшує, а не збільшує розмір власного капіталу.

Потребує законодавчого врегулювання питання щодо джерел формування статутного капіталу. Відповідно до Законів України «Про господарські товариства» і «Про цінні папери і фондову біржу» він формується за рахунок власних коштів учасників банку, тобто коштів, що знаходяться у їх розпорядженні після сплати податків і процентів за банківський кредит. Забороняється використовувати для формування статутного капіталу бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит і під заставу. Однак у Законі України «Про банки і банківську діяльність» (ст. 32) зазначається, що статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел; прописується й заборона використовувати для його формування бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення. Разом з тим, у Законі не визначено поняття «непідтверджені джерела». Така невизначеність може призвести до використання для формування статутного капіталу банку не призначених для цього коштів учасників.

Однією з найгостріших у розвитку банківської системи є проблема захисту власного та статутного капіталів від знецінення. З даних табл. 2.4 видно, що, незважаючи на номінальне зростання обсягів власного та статутного капіталу банків, спостерігається реальне їх зниження в окремих звітних періодах за рахунок девальвації гривні. Так, під час загострення фінансової кризи 1998 р. українські банки втратили майже третину власного капіталу. І хоча у другому півріччі 1999 р. удалося відновити тенденцію зростання реального власного капіталу банківської системи, його обсяг у доларовому еквіваленті в результаті девальвації гривні впродовж 1998—1999 рр. зменшився майже наполовину, а статутний капітал — більш як на 20 %. Вплив інфляції на статутний капітал банківської системи України характеризують дані, наведені у табл. 2.5. Як бачимо, фактично сплачений статутний капітал банків за аналізований період збільшився з 42 тис. грн. до 4576 млн грн. Однак у цінах 1992 р. зростання статутного капіталу становило 21,4 %.

Таблиця 2.4

ДИНАМІКА ОБСЯГІВ КАПІТАЛУ І СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ БАНКІВ УКРАЇНИ *

* Розраховано за: Бюлетень НБУ. — 2002. — № 2. — С. 139.

Таблиця 2.5

ДИНАМІКА ОБСЯГІВ СТАТУТНОГО КАПІТАЛУ ДІЮЧИХ БАНКІВ УКРАЇНИ З УРАХУВАННЯМ РІВНЯ ІНФЛЯЦІЇ*

* Складено за: Бюлетень НБУ. — 2001. — № 2. — С. 131, 132; 2002. — № 2. — С. 52, 139.

Знецінення власного і статутного капіталів вплинуло на те, що банки з метою їх захисту почали вкладати свої ресурси в активи, які зазнають найменшого інфляційного впливу. До таких активів належить, зокрема, вільно конвертована валюта і нерухомість. Оскільки зберігання банківського капіталу у ВКВ законодавством суттєво обмежено, то частина банків спрямовувала його з метою захисту від інфляції на придбання, будівництво або реконструкцію офісних приміщень. Йдеться фактично про намагання банків розмістити значну частку свого капіталу в активи у вигляді основних засобів, передусім будівель і приміщень. Дійшло до того, що банки розміщували у нерухомість не лише власні, а й залучені кошти. Реакцією НБУ на це стало врахування в алгоритмі розрахунку нормативного капіталу перевищення основних засобів над невідкоригованою на основні засоби сумою власного капіталу. Фактично це означає встановлення НБУ спеціального обмеження, спрямованого на підтримку необхідного розміру високоліквідних активів банку, а також формування ним основних засобів за рахунок відповідних джерел.

В економічній літературі дискутується питання доцільності формування статутного капіталу в негрошовій формі. До такої пропозиції одні науковці і практики ставляться позитивно, інші — негативно. Зауважимо, що в Україні до 1994 р. дозволялося формувати статутний капітал як у грошовій, так і у негрошовій формі. В Росії встановлено норматив, який обмежує максимальну частку негрошової форми статутного капіталу створюваної кредитної організації розміром 20 % статутного капіталу. Крім того, учасники (акціонери) кредитної організації можуть збільшувати статутний капітал як частково, так і повністю матеріальними активами у вигляді банківської будівлі (приміщення), в якому знаходиться (знаходитиметься) кредитна організація, за винятком незавершеного будівництва. За умови наявності дозволу Ради директорів Банку Росії учасники (акціонери) можуть формувати статутний капітал іншими належними їм активами, що не є грошовими коштами або банківськими будівлями (приміщеннями). Максимальний розмір і склад таких активів визначаються Радою директорів Банку Росії [117, с. 3].

Як показує російська практика, формування статутного капіталу у негрошовій формі створює низку проблем. Зокрема, це пов’язано з положенням про те, що частка статутного капіталу акціонерного банку, сформована шляхом капіталізації приросту вартості майна за переоцінки, не враховується у розрахунку основного капіталу. Слід враховувати також обґрунтованість процедури оцінювання майна, зокрема завищення (заниження) вартості майна, яке спрямовується на формування статутного капіталу.

Ці та інші зауваги, досвід українських банків дають змогу зробити висновок про недоцільність (на даному етапі розвитку банківської системи) формування статутного капіталу у негрошовій формі. Проте, на наш погляд, варто дозволити банкам формувати статутні капітали шляхом оплати акцій (паїв) дорогоцінними металами.

У банківській літературі для характеристики захищеності власного капіталу використовується коефіцієнт його захищеності, розраховуваний за формулою

де ОЗ — основні засоби;

ВК — власний капітал банку.

Однак таке однобічне використання капітальних ресурсів може призвести до погіршання ліквідності та платоспроможності банку. Приклади з банківської практики свідчать, що перед тими банками, які захоплювалися придбанням основних засобів, будівництвом власних офісів тощо, поставали серйозні проблеми. Власний капітал окремих банків дорівнює або значно менший від такого виду активів, як основні фонди (табл. 2.6).

Таблиця 2.6

СПІВВІДНОШЕННЯ МІЖ РОЗМІРОМ ОСНОВНИХ ФОНДІВ І СУМОЮ БАЛАНСОВОГО ВЛАСНОГО КАПІТАЛУ*

*1: {У складі основних засобів ураховано нематеріальні активи.}

* Складено за: Вісник НБУ. — 1999. — № 3. — С. 23—30; 2000. — № 3. — С. 23—26, 31—34; 2001. — № 3. — С. 8—11, 16—19; 2002. — № 3. — С. 9—20.

Як видно з наведених даних, співвідношення між розміром основних фондів і сумою балансового власного капіталу банків не зросло як у цілому по банках, так і по групі малих банків. Найсуттєвіше зростання у групи найбільших і великих банків, причому у найбільших банків воно відбулося в основному за рахунок Ощадбанку, Укрексімбанку та банку «Україна» (у 2001 р. його ліквідовано).

Слід ураховувати чинні законодавчі обмеження. Зокрема, банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 % капіталу банку. Це обмеження не поширюється на: приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських функцій; майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави; майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужене банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.

Відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність», щоб зберегти від знецінення статутний капітал банківської системи, банки зобов’язані за підсумками року на основі фінансової звітності коригувати його розмір на індекс девальвації чи ревальвації гривні за рахунок і в межах валових доходів або валових витрат банку за методикою НБУ.

Із цієї законодавчої норми не зрозуміло, навіщо і яким чином здійснювати коригування статутного капіталу на індекс ревальвації гривні. Таке коригування призведе до зменшення статутного капіталу в гривні, а отже, з незалежних від банку обставин ним буде порушено чинне законодавство, що може потягнути за собою застосування до банку заходів впливу з боку регулювальних і наглядових органів. Окрім того, викликає сумнів доцільність зменшення розміру статутного капіталу таким чином, не зрозуміло й те, як практично це здійснити, зокрема, коли акції визначеної номінальної вартості придбані акціонерами банку. І нарешті, в умовах значної девальвації гривні завдання захисту власного капіталу і статутного капіталу від знецінення навряд чи буде вирішене. Це пояснюється тим, що нерозподілений і поточний прибутки входять до складу власного капіталу банку. Коригування за рахунок валових витрат (за відсутності достатнього обсягу валових доходів) не приведе до номінального збільшення власного капіталу, оскільки збитки від здійснення цієї операції зменшують розмір власного капіталу банку.

Логічнішим шляхом захисту статутних капіталів від знецінення є надання можливості банкам хеджувати свій статутний капітал через зберігання його в іноземній валюті. В Україні частина (або вся сума) статутного капіталу банку, сплачена у вільно конвертованій валюті, з травня 1999 р. не враховується у розрахунку нормативів загальної відкритої валютної позиції та довгої відкритої валютної позиції у ВКВ за умови розміщення цих коштів на окремому рахунку в Національному банку України. Зазначимо, що ведення валютної позиції у вигляді залишків за депозитними рахунками у значних обсягах є недоцільним для банку, оскільки ці кошти відволікаються від активних операцій. Крім того, сьогодні банки мають змогу вести довгу відкриту валютну позицію, аби хеджувати статутний капітал у доларах США чи євро. Однак якщо статутний капітал сплачено не в цих валютах, ситуація залишається неврегульованою. За умови ведення банками класичної структурної валютної позиції немає значення, в якій валюті таку позицію вести, головним фактором має бути її стабільність. Якщо банки прагнуть захистити лише абсолютний рівень статутного капіталу в конкретній валюті, вони повинні додержуватися довгої валютної позиції саме в цій валюті.

Отже, доцільною видається пропозиція поставити в рівні умови банки з іноземним капіталом і вітчизняні банки, дозволивши останнім мати довгу відкриту валютну позицію на рівні всього (або частини) статутного капіталу з метою захисту його абсолютного рівня від знецінення. Доцільно також дозволити банкам здійснювати емісію власних акцій у вільно конвертованій валюті, а також підвищити нормативне значення загальної довгої відкритої валютної позиції банку у ВКВ до 45 %.

Характеризуючи статутний капітал банку, слід ураховувати особливості алгоритму його обчислення, зокрема емісійний дохід та акції, викуплені банком у своїх акціонерів.

Емісійний дохід — це сума перевищення доходів, отриманих банком від первинної емісії (випуску) власних акцій та інших корпоративних прав над номіналом таких акцій (інших корпоративних прав). Одержаний емісійний дохід використовується як власний капітал банку і не включається до складу його валового доходу з метою оподаткування. Для банків одержання емісійного доходу є вигідним, оскільки в такому разі його власний капітал збільшується значною мірою за рахунок складової, на яку не потрібно нараховувати дивіденди. Проте високий курс емісії акцій може призвести до ускладнення розміщення всієї емісії, ускладнює використання дрібними акціонерами своїх переважних прав і стимулює їх до продажу таких прав. Це дає змогу великим акціонерам придбати більшість акцій, оскільки в них є фінансові можливості збільшити свій пакет акцій та мати вплив (чи посилити його) на діяльність банку. Отже, великі акціонери можуть схилятися до високого курсу емісії, враховуючи при цьому можливість ускладнення розміщення всієї емісії.

У фінансовому обліку банку для відображення емісійного доходу використовується пасивний рахунок 5010 «Емісійні різниці». За цим рахунком (до квітня 2002 р.) відображалася також сума позитивної різниці між вартістю акцій за офіційним валютним курсом на дату підписання установчого договору (номінальна вартість) при формуванні статутного капіталу за участю іноземних інвесторів (а в разі збільшення статутного капіталу — на дату прийняття рішення про це) та вартістю акцій за офіційним валютним курсом на дату фактичного внесення (одержання) коштів. З квітня 2002 р. різниця (додатна чи від’ємна) відображається за рахунком 6204 «Результат від торгівлі іноземною валютою та банківськими металами».

Використання коштів з рахунка 5010 відбувається шляхом списання різниці між ціною викупу та номінальною вартістю акцій у разі викупу банком власних акцій у межах залишку. Згідно з чинним законодавством банки мають право придбавати власні акції або паї з наступним письмовим повідомленням Національного банку України про укладені угоди, яке має бути надіслане протягом п’яти робочих днів з дати укладення угод. Банкам не дозволяється таке придбання, якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за мінімальний рівень. Якщо банк має намір придбати загальну кількість власних акцій або паїв у розмірі 10 % і більше від загальної емісії, то він повинен повідомити НБУ за 15 календарних днів до укладення угод. У той же час НБУ має право заборонити банку купівлю власних акцій або паїв у разі, якщо це може призвести до погіршання фінансового стану банку. В Законі України «Про банки і банківську діяльність» конкретно не визначено, у чому проявляється це погіршання, що може призвести до невиправданої заборони банкам з боку НБУ здійснювати придбання власних акцій або паїв. Зауважимо, що в деяких випадках викуплення банком власних акцій пов’язане з метою реінвестування дивідендів. Суть полягає в тому, що, викупивши частину акцій, банк набуває можливості збільшити розмір прибутку на одну акцію, оскільки викуплені акції не враховуються за розподілу прибутку банку.

Підсумовуючи, зазначимо, що чинне законодавство передбачає право, а не обов’язок банків здійснювати викуп власних акцій або паїв. З метою вдосконалення операцій банків з купівлі-продажу власних акцій або паїв убачається за доцільне включення до складу емісійного доходу банку-емітента сум перевищення виручки від повторного розміщення власних акцій або паїв над ціною їх викупу.

Специфіка банківської діяльності проявляється в необхідності постійного збільшення розмірів статутного капіталу. Основні цілі збільшення статутного капіталу банку можна звести до таких:

1. мобілізація банківського капіталу для розширення, диверсифікації, подальшого розвитку та вдосконалення банківської діяльності;
2. збільшення частки власного капіталу, у межах якої власники банку відповідають за його зобов’язаннями перед кредиторами, спрямоване на зменшення банківських ризиків, підвищення платоспроможності та фінансової стійкості банку;
3. виконання вимог до власного капіталу банку з боку органів, що здійснюють регулювання банківської діяльності та нагляд.

Взаємозв’язки між основними методами та джерелами збільшення статутного капіталу банку унаочнює рис. 2.5.

Рис. 2.5. Джерела та методи збільшення статутного капіталу банку

Збільшення статутного капіталу банку здійснюється шляхом випуску нових акцій (паїв), збільшення номінальної вартості акцій (паїв) або обміну облігацій на них. В останньому випадку статутний капітал збільшується на загальну вартість облігацій, що обмінюються на акції (паї). Джерелами збільшення статутного капіталу є власні кошти учасників (акціонерів, засновників), які сформувалися переважно за рахунок нагромадження ними прибутку, а також реінвестиція банківського прибутку (дивіденди). В останньому випадку можуть бути використані цільові фонди, створені за рахунок прибутку після оподаткування або сам нерозподілений прибуток. Ідеться фактично про те, що джерелами формування та збільшення статутного капіталу банку виступають внутрішні джерела як самих учасників (акціонерів), так і банку. Використання внутрішніх джерел банку для збільшення його статутного капіталу фактично означає, що у такому разі розмір власного капіталу банку залишається незмінним. Зміни відбуваються лише всередині, між різними складовими власного капіталу. Змінюється частка власного капіталу, яка приносить дивіденди (статутний капітал), і капіталу, який їх не приносить (нерозподілений прибуток тощо). По суті, збільшення статутного капіталу за рахунок внутрішніх джерел банку є не чим іншим, як фінансування цього збільшення за рахунок дивідендів, невиплачених учасникам (акціонерам). Тому вимоги Національного банку України до власного капіталу банків фактично означають, що останні, вирішуючи питання щодо збільшення статутного капіталу, повинні віддавати (і фактично віддають) перевагу такому джерелу, як додаткові внески (вклади) учасників (акціонерів). Однак це не применшує ролі внутрішніх джерел у формуванні як статутного капіталу, так і (особливо) інших складових власного капіталу банку.

Зменшення розміру статутного капіталу здійснюється зниженням номінальної вартості акцій (паїв) або скороченням кількості акцій (паїв) шляхом викупу їх у власників з метою анулювання. За наявності заперечень кредиторів банку зменшення розміру статутного капіталу не допускається. У разі зниження статутного капіталу його розмір не може бути менше мінімального розміру, встановленого чинним законодавством. Отже, для українських банків на сучасному етапі розвитку банківської системи зменшення розміру статутного капіталу не є актуальним і фактично ними не практикується.

Підсумовуючи викладене, зауважимо, що удосконаленню механізму формування статутного капіталу, зростанню рівня капіталізації і захисту статутного капіталу від знецінення, на наш погляд, сприятиме таке:

1. Можливість створення банків у формі товариств з додатковою відповідальністю. Це підвищить відповідальність учасників (засновників, акціонерів) банків.

2. Урівнення в правах резидентів і нерезидентів з питання виду валюти, у якій здійснюються вклади до статутного капіталу, шляхом надання резидентам можливості здійснювати такі внески як у гривнях, так і у ВКВ (за умови наявності дозволу НБУ).

3. Розширення можливостей формування і збільшення статутного капіталу за рахунок оплати акцій (паїв) дорогоцінними металами.

4. Надання всім банкам дозволу мати довгу відкриту валютну позицію на рівні всього (або частини) статутного капіталу — з метою збереження від знецінення статутних капіталів. Підвищення нормативного значення загальної довгої відкритої валютної позиції банку у ВКВ до 45 %.

5. Надання банкам дозволу здійснювати емісію власних акцій у ВКВ.

6. Включення до складу емісійного доходу банку-емітента сум перевищення виручки від повторного розміщення власних акцій (паїв) над ціною їх зворотного викупу.