- Цветы и растения
- Аквариум и рыбы
- Для работы
- Для сайта
- Для обучения
- Почтовые индексы Украины
- Всяко-разно
- Электронные библиотеки
- Реестры Украины
- Старинные книги о пивоварении
- Словарь старославянских слов
- Все романы Пелевина
- 50 книг для детей
- Стругацкие, сочинения в 33 томах
- Записи Леонардо да Винчи
- Биология поведения человека
Главная Культурология Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М. |
Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.
КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ
1. Соціально-економічні та історичні умови виникнення держави Київська Русь та її соціокультурних засад.
2. Хрещення Русі і вплив християнства на подальший культурно-історичний розвиток слов’янських народів.
3. Культура Київської Русі як синтез язичництва та візантійського впливу:
а) розвиток писемності на Русі, поширення книжкової культури та освіти. Літописання. Усна народна творчість: билинний епос, думи, кобзарство;
б) стилістичні форми архітектури і мистецтва Київської Русі;
в) розквіт образотворчого мистецтва: давньоруські мозаїки, фрески, книжкова мініатюра, іконопис.
4. Значення культури Київської Русі в становленні і розвитку української культури.
Соціально-економічні та історичні умови виникнення держави Київська Русь
Київська Русь із самого початку свого існування (із 60—70 років VІІ ст.) заявила про себе у світі, стала однією з наймогутніших держав середньовічної Європи. Від братів Кия, Щека і Хорива, їх синів і племінників, влада згодом переходить до двох рідних братів Аскольда і Діра. Київська держава вийшла на міжнародну арену з прийняттям Аскольдом християнства, у світі вона постала поряд з Візантійською імперією. Київська Русь вела рівноправну політику щодо Візантії, Германії, Арабського халіфату. Перші згадки про Русь є в Баварському хронографі у 811 р. та в Рафальштинському митному статуті 811—821 рр., що свідчить про торгівлю з країнами Європи.
882 р. стався династичний переворот і влада в Київській державі переходить від династії Києвичів до Рюриковичів, зокрема до опікуна малолітнього князя Ігоря Олега.
Київська Русь зміцнювалася за часів княгині Ольги, Святослава, Володимира Великого і особливої могутності набула за правління Ярослава Мудрого. Держава сформувалася в територіальному трикутнику між Дніпром, Россю та Ірпенем. Згодом до полян, які проживали на цій території, приєдналися древляни, інші племена. Уже князі Аскольд і Дір здійснювали великі походи на Царгород, на кривичів, половців, болгар. Між Руссю і Візантією було укладено договір. Усе це є свідченням наявності вже в цей час могутньої руської держави. Тобто творення Української держави відбувалось одночасно з європейськими державотворчими процесами.
У процесі формування і розвитку українських міст у них стали переважати територіальні принципи над родово-племінними. Наприклад, у древлян, очевидно, було кілька князів, були волості — територіальні округи, які управлялись авторитетними в громаді людьми, діяло віче. З приходом варягів до князювання їхні військові дружини швидко розчинились у стихії руських племен, тому їх вплив на суспільний розвиток Русі, зміцнення її військової могутності не може розцінюватись як значний.
На території слов’янських племен здавна існувала надійна військова організація. Про це свідчить факт існування тисяцьких. Тобто в численних полянських городах (містах) був військово-територіальний устрій, населення розбивалось на десятки і на сотні. На чолі цих одиниць стояли десяцький, соцький і відповідно на чолі тисячі — тисяцький, тобто військовий державець землі чи князівства. Часто соцькі і тисяцькі виконували й адміністративні та господарські владні функції.
Така політично-військова організація суспільного життя слов’ян згодом замінюється князівсько-дружинною. Однак десяткова форма політично-адміністративного правління ще довго залишається, мало того, вона наслідується іншими землями, зокрема, запозичується німцями. Так, на полянській землі в кожному з міст — Києві, Вишгороді, Білгороді був свій тисяцький. Така організація існувала ще до сильного зміцнення влади київського князя. Тобто ми маємо наочний приклад, що вже в давні часи на території України окремі міста користувалися автономією і самоуправлінням. Зміцнивши свою могутність, київський князь підкорив ці міста, створивши єдину адміністративну цілісність. І це було вже у VIII ст. У відносинах Ігоря з греками посли посилаються від імені 25 князів. Це свідчить, що державне і політичне будівництво в Києві було справою тривалого часу. Цю думку ретельно доводить М. С. Грушевський.
Зрозуміло, що головним рушієм державно-політичної творчості і творення реального державного устрою в цей період і особливо в період родово-племінного розвитку українського суспільства була торгівля. Торговельні відносини, ринок, як ми тепер називаємо, був основним стимулом до творення нових форм суспільного ладу, політичної системи, яка б забезпечувала успіх, безпечність і надійність у їх дальшому розвитку і збагаченні краю. Київський князь призначав своїх представників у городи до непокірних племен і ті «примучували» (тепер ми кажемо — примушували) підкорятись і платити данину та контрибуції. Дружинники здійснювали близькі і далекі походи.
Таким чином, на території Київщини — України-Русі за часів Олега була створена державна система, яка служила інтересам торгових та військових груп.
Поступово в раді князів відбуваються зміни. Уже при Володимирі громадське віче відтісняється від управління, роль «старци градських» стає лише даниною традиції. Управління ж здійснюється здебільшого князем з дружиною. Тобто з допомогою чужинців — «варягів» стали руйнуватись давні слов’янські демократичні традиції. У цьому напрямі вплив варягів був однозначним. Громада не могла виділити багато коштів на збільшення дружини. Ці кошти добувались за рахунок походів і здобичі. А це, у свою чергу, зміцнювало князівську владу, давало змогу зменшувати вплив громадського управління. Похідні військові порядки переносилися на цивільну сферу шляхом призначення своїх посадників, намісників, представників, соцькі і тисяцькі стають урядниками. Так руйнувались первісні засади слов’янської (української) демократії, що існувала в антських племенах, забуті були і традиції древлянської конституції. Князь став уособлювати і громадську (законодавчу), і судову, і адміністративну владу.
У XI ст., коли княжа влада ослабла, знов роль громадського віча стала активнішою, але вона зводилася лише до контролю над князівським адміністративним управлінням.
Про широкий політичний світогляд руських князів свідчать такі історичні факти, як установлення дипломатичних відносин України-Русі з Царгородом. Так, у 839 р. посли князя були з візитом у візантійського імператора Теофіна з метою встановлення дружніх відносин. Після походу 800 р. візантійські власті були зацікавлені і шукали можливості налагодити дружні зв’язки з Руссю. Про це, як пише М. С. Грушевський, біограф імператора Василя розповідав, що імператору вдалося задобрити народ руський необорний і поганський (мається на увазі не християнський), роздаючи йому одежі золоті, срібні й шовкові, а завівши з ними приязнь, намовив прийняти хрещення.
Єпископ, посланий імператором на Русь, був прийнятий з порозумінням і багатьох охрестив.
Цікавими історичними документами української політики і культури є договори руських з греками.
У першій статті одного з них після вступу читаємо:
«1. Першим словом помиримось ми з вами, греки! Шануватимемо один одного від усієї душі, і не дамо нікому з усіх, хто під рукою світлих князів наших, зобижати вас; будемо прагнути, скільки можемо, завжди і неухильно тримати цю дружбу! Так само і ви, греки, бережіть завжди любов незворушну до наших світлих князів руських і всім підвладним світлого дня.
У випадку злочину і вини чинимо так:
2. Вина доводиться свідченням» [13, с. 383—393].
Далі описується, які види покарання передбачені за злочин, за порушення цього договору: за вбивство карається смертю, за поранення — 5 літрів срібла, а якщо це бідний, забирається одяг. Передбачено охорону човнів, викинутих на берег, допомога мореплавцям, що терплять аварію, обмін полоненими, їх викуп. За кожного вноситься 20 золотих.
Текст договору свідчить, що слов’янам-українцям притаманні святість честі, благородства, обов’язкового дотримання домовленості, що українці-руси вже керуються законами, народними традиціями, глибоко цінують власність, право спадщини, силу заповітів, що в них добре розвинена і внутрішня, і зовнішня торгівля. Тобто, що в них суспільно-культурне життя, відносини між ними регулювалися нормативними актами, що вже діяв добре організований адміністративно-управлінський апарат.
Два договори (907 і 911 рр.) дійшли до наших днів. Вони свідчать про перемогу киян. Греки заплатили велику контрибуцію, по 12 гривень срібла на човен, а також данину на Київ та інші міста. Київські купці мали право вести торгівлю без мита, а також безплатно утримуватись протягом півроку. Договори 907—911 рр. свідчать: у цей період Україна-Русь уже могутня держава, яка має власне право, культуру, письмову (літературну) мову.
Договори Олега з греками написані так званим Івановим письмом.
Україна-Русь VII—ХIII ст. успадкувала культурні здобутки протослов’янсьних племен і держав, увібрала в себе і східні, і античні, і європейські впливи, її культура стала видатним явищем середньовічної європейської культури. Особливого розвитку культура набула після хрещення України-Русі Володимиром 988 р. і за князювання Ярослава Мудрого.
Ще за сто років до офіційного прийняття християнства широку місіонерську роботу у 843—862 р. на півдні України вели Кирило і Мефодій. Вони були вихідцями з багатої сім’ї з м. Солунь (Салоніки в Македонії — нині Греція). Мефодій 10 років служив у війську, потім постригся в ченці, Костянтин (Кирило), учень відомого візантійського вченого Фотія, викладав філософію, був бібліотекарем, згодом вступив до монастиря. Папа Римський благословив їх на проповідування християнства серед слов’ян. Вони проповідували і також перекладали староболгарською (староцерковнослов’янською) мовою основні літургійні книги.
Місцем їх діяльності був Херсонес. Як вони свідчать, тут вже було Євангеліє і Псалтир, писані «руськими письменами». 860 р. Аскольд приймає християнство й отримує християнське ім’я Микола. У Києві було засноване єпископство. Пізніше, після смерті Аскольда, над його могилою було збудовано храм святого Миколи. Цікаво, що офіційними датами хрещення Болгарії вважається 864 р., Чехії — 928, Польщі — 966, України — 988.
Created/Updated: 25.05.2018