Главная Культурология Статьи Філологія. Методика. Педагогіка

Філологія. Методика. Педагогіка

Роль інтернаціоналізмів у формуванні української економічно-правової термінології

Г. Ю. Пастернак, ст. викладач

Загальновідомо, що запозичення іншомовних слів є закономірним процесом розвитку мови. У галузі термінології інтернаціоналізація словникового складу мови особливо помітна, адже сама наука дедалі більше інтернаціоналізується, і цей процес відбувається невпинно: кожна наука постійно вдосконалює свою термінологію в міру розвитку й поглиблення наукових знань [1].

У системі сучасної української економічно-правової термінології, що склалася на ґрунті широкого та всебічного використання всіх ресурсів загальнонаціональної мови, інтернаціональні терміни є її органічною частиною. Зафіксувати досягнення людської цивілізації, проаналізувати й узагальнити господарські явища та досягнення через виникнення нових понять допомагає досконала наукова термінологія, яка виходить за національні рамки. За традицією, інтернаціоналізмами називаємо лексичні одиниці, що становлять фономорфологічні варіанти слів або морфем, які поширюються із спільного джерела в неспоріднені мови й мають у цих мовах ідентичну або схожу семантику та графіку. З цього приводу цілком слушно зазначає В. В. Акуленко: «Створення міжмовних аналогів із подібною семантикою і мотивуванням (семантичним, морфологічним, а для сталих словосполучень семантично-граматичним) фактично є шляхом напівприхованої інтернаціоналізації лексики і термінології мов»[2].

Аналіз інтернаціоналізмів у сучасній українській економічно-правовій термінології показав, що найчисленнішою групою термінів є ті, що створювалися на основі запозичень з класичних мов — давньогрецької і латинської чи створені за допомогою грецько-латинських елементів і майже на 30—40 % базуються на цих мовах.

Серед економічно-правових термінів фіксуємо такі грецькі запозичення: автаркія, іпотека, криза, економія, агрономія, монополія, олігополія, монопсонія, хартія, поліполія, тезаврування. Латинських запозичень на позначення економічно-правових понять в українській мові значно більше, ніж грецьких, незважаючи на те, що проникли вони у словниковий склад значно пізніше. «Словник іншомовних слів» фіксує понад 300 термінів латинського походження на позначення соціально-економічних понять, зокрема: акція, актив, абсентеїзм, аукціон, бонус, віндикація, дебет, девальвація, декларація, дефіцит, дивіденд, дотація, інфляція, комерція, квота, конверсія, конкуренція, кооперація, компенсація, локо, латифундія, ліцензія, монетаризм, новація, номінал, негоція, облігація, оренда, пасив, посесія, продукція, пролонгація, реверс, ревізія, реінвестиції, рекламація, ремісія, санація, сервітут, суборенда, субституція, трансакція, фабрикат, фідуція, фіск, флуктуація, цесія, юриспруденція, юрисдикція та ін.

На сьогодні важливо визначити роль вказаних запозичень у формуванні української економічної термінології, прослідкувати початкові етапи входження їх до питомого словникового складу. Взаємодія грецької та української мов не припиняється протягом віків, особливо після прийняття християнства, в епоху Київської Русі, коли вплив грецької мови відбувався як усно, так і через писемність, а з ХVІ ст. (із збільшенням в Україні мережі навчальних закладів, де вивчалася грецька мова) з’являється багато наукових понять, наукових термінів. Запозичення передавалися вже не через грецькі писемні джерела, а найчастіше через латинську мову, з якої засвоювалися терміни грецького походження.

Проникнення латинських слів до української мови інтенсивно розпочинається з виділення її в самостійну мову української народності (ХІV—ХV ст.). Терміни-латинізми прийшли українські писемні пам’ятки двома шляхами. Один був пов’язаний з тим, що латинська мова стала на той час мовою науки й важливим навчальним предметом у братських школах та Києво-Могилянській академії, виконуючи роль посередника у запозиченні. Латиною були перекладені праці давньогрецьких філософів Ксенофонта, Платона, де зустрічаються міркування з економічних питань, зокрема в трактаті Аристотеля «Економіка» описано організацію багатства в маєтку рабовласника. Латиною писали свої твори такі визначні діячі, як С. Яворський, Ф. Прокопович, а пізніше Г. Сковорода. У працях Г. С. Сковороди ми зустрічаємо термін «економія», що свідчить про те, що наука про народне господарство була невіддільна від філософії: «... узнал, что ми в экономії крощечнаго мира нашего» [3]. Крім того, латинські терміни найширше були представлені в актових книгах української мови, і потрапили вони в українські ділові документи через посередництво чеської та польської мов. Про це свідчать «Волинські грамоти» ХVІ ст., де зустрічаються латинські терміни на позначення майново-правових понять. Так, поняття «духовний заповіт» передавалося терміном testamenta, «застава» — obligatio, «посаг» — dotalitium, «спадщина» — divisio, «збір податків» — exactio, «дарчі записи» — donatio та ін. Фіксують їх і «Словарь древнего актового языка северо-западного края и царства польского» М. Горбачевського (Вильно, 1874), і «Малороссийско-червонорусский словарь живого и активного языка» Ф. Пискунова (К., 1882), і «Словник староукраїнської мови ХІV—ХV ст. (наприклад, ревізія — лат. Revisio перегляд; контракт — лат. Contractum; концесія — лат. Concessio дозвіл, уступка та ін.).

Доба раннього капіталізму була й добою народження сучасних наук, зокрема політекономії, яка відчувала гостру потребу в науковій термінології. Особливо українській науковій мові бракувало абстрактної лексики, здатної обслуговувати різні сфери суспільного життя. На думку О. Г. Муромцевої, з 60-х р. ХІХ ст. по перше десятиріччя ХХ ст. включно в українську літературну мову ввійшло понад 100 лексем інтернаціонального походження для вираження понять суспільної, ідеологічної, економічної, філософської сфер [4]. Найбільш повне уявлення про обсяг запозиченої лексики дають «Словарик (Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів)» В. Доманицького (К., 1906) та «Словар чужих слів» З. Кузелі і М. Чайковського (Чернівці. 1910), де зафіксовано близько 200 тогочасних економічних термінів. Базові терміни-інтернаціоналізми, що стосувалися економіки та права власності, відображені також у працях І. Франка, М. Драгоманова, С. Подолинського, М. Грушевського, Лесі Українки. Наприклад, економіка, економічний, індемнізація, кризи (у фонетичних варіантах кризис, крізіс), конфіскація (конфіската), монополія (монополь), експропріація, латифундія, локація та ін.

Разом з тим у цей же період відбуваються бурхливі дискусії щодо чистоти української літературної мови, в яких дуже гостро ставиться питання про вживання іншомовних слів. Пуристи-реформатори прагнули очистити українську термінологію від інтернаціоналізмів, замінивши їх питомими еквівалентами: кризи — перелом; дивіденд — подільний бариш; дебет — довг, винне; дамно — збиток; гарантія — забезпека; конкуренція — навперегінка; кредит — позичання; функції — відправи та ін. Частина іншомовних слів подавалася в народній трансформації: контрахти замість контракти, дзбанок — банк, рандарство — орендарство та ін.

І. Я. Франко виступив з гострою критикою пуристів, дотримуючись принципу поміркованого поєднання національних та інтернаціональних елементів. Він заперечував як невмотивоване запозичення іншомовних номенім, так і діаметрально протилежне явище вузько національного пуризму, вважаючи, що для всіх термінів (як власне українських, так і запозичених) необхідним є «... приноровлення їх до духу і звукових правил рідної мови» [5], тобто її відповідність фонетичним, дериватологічним, морфологічним, синтаксичним, орфографічним і стилістичним нормам.

Ці міркування стосуються й української економічно-правової термінології, яка, формуючись на національній основі, постійно поповнюється й іншомовними запозиченнями, що органічно ввійшли до її складу. Зокрема:

• У системі економічно-правової термінології спостерігаємо випадки паралельного вживання термінів-інтернаціоналізмів та суто українських термінів: економіка — господарство, акумуляція — нагромадження, індустрія — виробництво, віндикація — відчуження (майна), аукціон — торги, експлуатація — визискування, оптація — право вибору, репродукція — відтворення, цесія — передання прав, юриспруденція — правознавство.
• Українські відповідники мають латинську основу без флексій: агент, бонус, інвентар, номінал, актив, абсентеїзм, дефіцит, дивіденд і т.п.
• Грецькі та латинські терміни набули українізованої граматичної форми: економіка, іпотека, емісія, індексація, контрибуція, оренда, квота і т. п.
• Чимало термінів латинського походження потрапило до української економічної термінології через німецьку, французьку, італійську, англійську мови. Наприклад, капітал (нім. kapital, лат. capitalis), інвестиція (нім. investition, лат. investio), акциз (франц. accise, лат. accisia), акредитив (франц. accreditif, лат. accrediter), валюта (італ. valuta, лат. valeote), експорт (англ. export, лат. exportare), імпорт (англ. import, лат. importare), каса (італ. cassa, лат. capsa), арбітр (франц. arbitre, лат. arbiter — посередник, посадова особа арбітражного суду, яка розв’язує майнові спори).
• Наявні термінологічні одиниці змішаного типу: мікроекономіка, макроекономіка, суборенда, квазігроші та ін.

Основну масу термінів цього розряду становлять терміни-словосполучення, що з’явилися в українській економічній термінології переважно на сучасному етапі і свідчать про усталеність в українській мові цих лексичних одиниць: економічна експансія, економіка виробничої сфери, емісійний прибуток, курс облігацій, золоті аукціони, інвестиційні цінні папери, нуліфікація грошей та ін.

Проаналізовані терміни-інтернаціоналізми свідчать про те, що в українській мові вони добре адаптувалися відповідно до її фонетичних та граматичних законів, що наявність іншомовних слів збагачує мову, оскільки «інтернаціональне не протистоїть національному, а втілюється в ньому» [6].

Можна стверджувати: сила мови полягає в тому, що вона, запозичуючи чуже слово, адаптує і використовує як власне, автохтонне, пристосовуючи до своїх парадигм [7].

Отже, запозичення з давньогрецької та латинської мов за кілька століть свого функціонування в економічній термінології відіграли лише позитивну роль у формуванні словникового складу, міцно утвердилися в українській мові і становлять її невід’ємну частину.

Завдяки інтернаціоналізації національної термінології мова виходить на міжнародну арену, дає можливість народові глибше оволодіти кращими зразками світової культури [8].

Література

1. Національні та інтернаціональні компоненти в сучасних терміносистемах. — К., 1993. — С. 146.

2. Акуленко В. В. Науково-технічний прогрес і мова. К., 1978. — С. 5.

3. Сковорода Г. С. Повне зібрання творів. — Т. 1. — С. 433.

4. Муромцева О. Г. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. — Харків, 1985. — С. 76—77.

5. Франко І. Я. Повне зібрання творів. — Т. 29. — С. 72.

6. Акуленко В. В.Интернациональные элементы в лексике и терминологии. — Харьков, 1980. — С. 42.

7. Полюга Л.М. Українська абстрактна лексика ХІV — першої половини ХVІІ ст. — К., 1991. — С. 51—52.

8. Булыка А. М. Лексычныя запозычанні у беларускай мове ХІV—ХVІІІ ст. — Мінск. — С. 3.