special

Інвестування - Щукін Б. М.

Технологія роботи фінансового інвестора

Технологію роботи фінансового інвестора можна представити такою узагальненою послідовністю дій:

1) вибір інвестиційної стратегії;

2) аналіз та прогнозування ситуації на ринку цінних паперів;

3) вибір найпривабливіших (з точки зору обраної стратегії) цінних паперів. Для пошуку на фондовому ринку недооцінених цінних паперів інвестор має постійно аналізувати інформацію щодо стану фондового ринку, динаміки цін, прогнозувати стан справ у емітентів цінних паперів;

4) формування портфеля цінних паперів здійсненням операцій купівлі та продажу цінних паперів на ринку: переговори з продавцем цінних паперів, оформлення договору купівлі цінних паперів, перереєстрація прав власності на придбані цінні папери;

5) організація постійного моніторингу за станом ринку та дохідністю інструментів інвестиційного портфеля;

6) оцінка ефективності інвестиційного портфеля;

7) перегляд (у разі потреби) складу інвестиційного портфеля.

Незалежно від процедури і розрахунків, які проводив інвестор, якщо портфель сформовано, то це є результатом багатокритеріаль-ної оптимізації, що відтворює суб'єктивне розуміння інвестором оптимального співвідношення між дохідністю і ризиком. Методи формування портфеля також є суб'єктивним процесом поєднання існуючих підходів (теорій або моделей), методичних рекомендацій щодо розрахунків дохідності й ризику, наявної в інвестора інформації (повної або неповної щодо ринку та емітентів фінансових інструментів), інтуїції інвестора і його менеджерів.

Критерій прибутковості, як цільове завдання інвестора, реалізується або зростанням поточних доходів (дивідендів, наприклад) від капіталу, або через зростання вартості самого капіталу. У першому випадку маємо портфель доходу, у другому - портфель росту.

"Консервативний портфель" складається з проектів, які мають мінімальну ризикованість (а отже, невелику дохідність). "Агресивний портфель" об'єднує інструменти з високою очікуваною дохідністю і високим ризиком.

Інвестування як процес розвивається у часі, який є таким самим ресурсом інвестора, як грошовий або матеріальний ресурс. Інвестор планує терміни щодо часу володіння об'єктом інвестування, часу окупності, початку отримання прибутку, часу припинення проекту тощо.

Розрізняють активне та пасивне управління портфелем. Пасивні інвестори нечасто змінюють склад портфеля, орієнтуються на серед-ньоринкові показники дохідності й ризику, не воліють обіграти ринок, досягти приросту дохідності. Вони вважають, що на ринку майже немає недооцінених інструментів.

Пасивне управління проявляється в придбанні цінних паперів на довгострокову перспективу. Інструменти добираються такі, щоб за цей час, особливо не змінюючи складу портфеля, досягти поставленої мети у вигляді якогось рівня дохідності.

Навпаки, активне управління передбачає постійний пошук інвестором найкращих на ринку цінних паперів і їх придбання. Такі активні дії дають змогу інвестору постійно поліпшувати показники дохідності, які планувалися з початку інвестування.

Отже, результативність інвестування за пасивного управління формується при виборі базового портфеля, а за активного - протягом всього періоду володіння портфелем.

Ризик додає інвесторові відчуття реальності в його природному намаганні досягти максимальної прибутковості використання капіталу.

Ризиковане чи неризиковане інвестування є чи не найголовнішою ознакою обраної інвестором стратегії. Ризик може виникати через безліч чинників, які краще поділити на зміни в зовнішньому (для проекту) середовищі та помилки в управлінні ресурсами проекту (внутрішнє середовище).

Важливим заходом протидії ризику є ліквідність активів інвестора, яка визначає потенційну спроможність його швидко і без втрат перетворювати активи проекту знов у грошові кошти. В інвестиційній діяльності слід ураховувати рівень ліквідності й долучати його до інших критеріїв, вирішуючи питання про доцільність інвестування.

Відповідність фінансовим ресурсам є головним обмеженням для планів інвестора. Недостатні власні ресурси можуть бути доповнені іншими джерелами, однак це підвищує ризикованість і потребує більш ретельного фінансового планування. Чим більшою є частка інвестованого капіталу, яка не належить інвестору, тим більш підозрілим буде проект для партнерів.

Важко досягти найвищих показників одразу за всіма критеріями. У практичній діяльності інвестор опікується найважливішими для нього характеристиками використання капіталу (рис. 9.3).

 Критерії формування портфеля

Мал. 9.3. Критерії формування портфеля

Якість управління портфелем, як і при виборі окремого фінансового інструмента, визначається за параметрами дохідності та ризику. Вони, у свою чергу, залежать від дохідності та ризику кожного цінного папера, що ввійшов до складу портфеля, та їх взаємовпливу.

Дохідність портфеля в цілому (D) може бути розрахована як середньозважена величина дохідності кожного інструмента (Dі):

де Рі - питома вага вартості придбання і-го інструмента (Ц) в усьому інвестованому в портфель капіталі (К):

Nj - кількість цінних паперів і-го виду.

Ризик портфеля в цілому також залежить від ризику кожного інструмента портфеля, але визначається з урахуванням ще й взаємоза-лежностей між ризиком окремих інструментів. У загальному випадку вважають, що ризик портфеля складається з власного (індивідуального) ризику, який залежить від ризику включених до портфеля цінних паперів, і ринкового (систематичного) ризику, який однаково загрожує всім економічним суб'єктам і всім інструментам.

Чим більше інструментів із непов'язаними тенденціями дохідності має портфель, тим він більш диверсифікований і тим більше його систематичний ризик наближається до середнього рівня ризику ринку. Середньоринковий ризик визначається за мінливістю дохідності умовного портфеля, в який увійшли б усі інструменти, що є на ринку.

Диверсифікацією зменшити ризик портфеля нижче рівня ризику всього ринку неможливо. Водночас диверсифікація зменшує власний ризик портфеля. У будь якому разі диверсифікація є основним методологічним принципом зниження ризику інвестиційного портфеля.

Кожен інвестор з багатьох можливих варіантів інструментів, що є на ринку, бажає сформувати найприйнятніший для нього "ефективний" портфель. Такий портфель забезпечить максимальну дохідність при обмеженні за рівнем прийнятного ризику або забезпечить мінімальний ризик за умови, що дохідність не менша за прийнятну для інвестора. Таких ефективних портфелів може бути безліч - їх сукупність називається "ефективною" множиною прийнятних для інвестора портфелів.

Зважаючи на розвиненість фінансових ринків і складність аналітичної роботи з обґрунтування фінансових інвестицій, управління портфелями цінних паперів у цій сфері сформувалася система фінансових посередників.

У законодавстві України визначено, що посередницьку діяльність, пов'язану з випуском і обігом цінних паперів, можуть провадити "спеціальні акціонерні" товариства та банки, об'єднані терміном "торговці цінними паперами", для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їхньої діяльності.

Торговці цінними паперами вправі здійснювати:

а) діяльність, пов'язану з випуском цінних паперів;

б) комісійну діяльність по цінних паперах;

в) комерційну діяльність по цінних паперах.

Діяльністю, пов'язаною з випуском цінних паперів, визнається виконання торговцем цінними паперами операцій щодо їх придбання або продажу за дорученням, від імені і за кошти емітента.

Комісійною діяльністю по цінних паперах визнається купівля-про-даж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за кошти іншої особи.

Комерційною діяльністю по цінних паперах визнається купівля-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій кошт.

Здійснення діяльності, пов'язаної з випуском та обігом цінних паперів, як виключної діяльності, допускається на основі дозволу, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Перелік документів, необхідних для отримання дозволу на здійснення діяльності, пов'язаної з випуском та обігом цінних паперів, а також перелік відомостей, які торговець цінними паперами має подавати протягом терміну дії цього дозволу, визначаються Міністерством фінансів України.

У розвинених економіках фінансове інвестування є розгалуженою спеціалізованою сферою діяльності, що потребує спеціальних та універсальних знань і досвіду роботи. Для прикладу, загальна кількість людей, які працюють у сфері фінансового інвестування у США, досягає 7 % чисельності всіх зайнятих. Вони консультують, збирають і аналізують інформацію, обирають об'єкти для інвестування, проводять переговори, готують купівлю-продаж цінних паперів, шукають перспективні цінні папери, оформляють перехід прав власності на цінні папери, управляють коштами своїх клієнтів за договором, консультують тощо.

Найбільш інтелектуальна частина робіт у фінансово-інвестиційному менеджменті пов'язана з фінансовим аналізом цінних паперів. Завдання фінансових аналітиків - пошук "недооцінених цінних паперів", реальна вартість яких перевищуватиме їх поточну ринкову ціну. Обирати доведеться з кількох мільйонів інструментів (цінних паперів та їх похідних), що обертаються на ринку. Застосовуються спеціальні математизовані методи аналізу поведінки ринку, динаміки цін на цінні папери, стану справ у емітентів цінних паперів, поведінки їх дирекцій, міжнародної ситуації і т. ін.

Діє спеціальна система підготовки і сертифікації фінансових аналітиків. У розвинених ринкових країнах обсяги капіталів у сфері фінансового інвестування перевищують обсяги реального інвестування, хоча ці сфери й пов'язані, а потоки капіталів взаємозалежні.

Основним полем фінансового інвестування є вторинний ринок цінних паперів, хоча і первинний ринок відіграє певну роль у сфері фінансового інвестування. Але головним є вторинний ринок через те, що саме на ньому фінансові інструменти вільно обертаються, стають об'єктом вільної купівлі-продажу, дістають ринкову оцінку з боку попиту і пропозиції, отримують ринкове визнання і ринкову ціну, а також таку важливу інвестиційну якість, як ліквідність. Саме на ринку діють механізми, що дають змогу інвесторам вільно, відповідно до інвестиційних намірів, обмінюватися фінансовими активами.

Ринок цінних паперів поділяється на біржовий та позабіржовий. На останньому розрізняють ринок операцій з цінними паперами, що зареєстровані на біржі, і ринок прямих операцій з великими пакетами акцій між інституціональними інвесторами. Комісійні, які отримують брокери, обслуговуючи інтереси інвесторів на фондовому ринку, становлять 1-5 % вартості операції купівлі або продажу цінних паперів. Тому при всій важливості посередницьких функцій для функціонування фондового ринку зрозуміла привабливість можливості прямих операцій між інвесторами без посередництва.

Біржовий ринок базується на функціонуванні фондових бірж. Це організаційно оформлений, постійно діючий ринок, на якому здійснюється визначена в часі й просторі торгівля цінними паперами, зосереджується попит і пропозиція цінних паперів, формується ринкова ціна (біржовий курс).

Фондова біржа створюється у формі акціонерного товариства, без мети отримання прибутку і займається винятково організацією укладання угод купівлі та продажу цінних паперів і їх похідних.

Біржовий ринок за умовами свого функціонування є найконсерва-тивнішою частиною фондового ринку. На ньому діє звід спеціальних правил, що жорстко регламентують:

а) види угод, що укладаються на фондовій біржі;

б) порядок торгівлі на фондовій біржі;

в) умови допуску цінних паперів на фондову біржу;

г) умови і порядок передплати цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;

д) порядок формування цін, біржового курсу та їх відкритої публікації;

е) перелік цінних паперів, що котируються на фондовій біржі;

є) обов'язки членів фондової біржі щодо ведення обліку та інформації, внутрішній розпорядок роботи комісій фондової біржі, порядок їхньої діяльності;

ж) систему інформаційного забезпечення фондової біржі;

з) види послуг, що надаються фондовою біржею, і розмір плати за них;

и) правила ведення розрахунків на фондовій біржі;

У сфері фінансового інвестування за часом обігу фінансових активів слід також виокремити ринок короткострокових позикових капіталів - грошовий ринок (час обігу боргових зобов'язань - до року) і ринок довгострокових позикових капіталів - ринок капіталів.

Інвестиційна вартість цінного папера - це так звана справедлива ціна, що визначена найбільш обізнаними і найбільш кваліфікованими фахівцями ринку на основі всієї можливої інформації, з урахуванням прогнозів майбутньої дохідності цінного папера. Поточна ринкова ціна і інвестиційна ціна не обов'язково однакові в кожен момент часу. їх різниця характеризує "ефективність" ринку.

На "ефективному ринку" ринкова ціна цінного папера відповідає його інвестиційній вартості. Це можливо, якщо всі учасники ринку (вони формують пропозицію і попит, а отже, й ціну) володіють всією інформацією щодо кожного цінного папера. Ринок тим ефективніший, чим більш професійно досконалі, інформаційно обізнані, фахово підготовлені аналітики на ньому працюють. Тоді на ринку всі поточні ціни в кожен момент часу точно збігаються зі "справедливою" ціною, немає ні переоцінених ринком, ні недооцінених ним цінних паперів. Але таких ситуацій майже не буває, як би добре аналітики не намагалися працювати. Завжди є прихована інформація, конкурентна боротьба між акціонерними товариствами, випадкові обставини, майбутня невизначеність, міжнародні ускладнення, політичні події і т. ін.

Чим більшою є різниця на ринку між поточними ринковими цінами і інвестиційною вартістю, тим менш ефективним є ринок. Абсолютно ефективним буде ринок, де є постійна рівність поточної ціни і інвестиційної ціни кожного цінного папера. Вважається, що ринок буде малоефективним, якщо учасникам ринку доступна лише цінова інформація (щодо цін на ринку), середньоефективним - якщо доступна інформація щодо цін та стану емітентів цінних паперів, високоефективним - якщо доступна вся потенційно можлива інформація (відкрита та закрита), що може вплинути на майбутні доходи власника цього цінного папера і його майбутню ціну.

Для ілюстрації того, яке значення має достовірна інформація у сфері операцій з цінними паперами, наведемо умови охорони прав інвестора, що містяться в Законі України "Про цінні папери і фондову біржу" Особа, яка передплатила або купила цінні папери до опублікування інформації про зміни в господарській діяльності емітента, що впливають на вартість цінних паперів або розмір доходу по них, може протягом 15 днів з моменту публікації цієї інформації розірвати договір в односторонньому порядку. Емітент зобов'язаний відшкодувати їй витрати й можливі збитки, пов'язані з передплатою або купівлею цінних паперів. У разі невиконання умов передплати на цінні папери емітент зобов'язаний повернути передплатникам на їхню вимогу всі отримані від них кошти із сплатою відсотків за весь строк їх тримання. Емітент несе відповідальність щодо відшкодування збитків, завданих недостовірною інформацією про цінні папери.

Державний контроль у сфері фінансового інвестування (за випуском та обігом цінних паперів) здійснюють згідно із законодавством Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, її територіальні відділення та Антимонопольний комітет України.
Особливим видом фінансового інвестування є арбітражні операції. Арбітражем називається проведення операції одночасної купівлі та продажу цінного папера на географічно різних ринках, де спостерігаються відмінності в ціні на однакові цінні папери. Арбітражні операції базуються на наявності різних цін на однакові інструменти. Інвестування в арбітражні операції, як правило, є безризиковою операцією, і тому інструменти для здійснення комерційного арбітражу з цінними паперами мають пріоритети у фінансових інвесторів.

Контрольні питання.

1. Поясніть термін "інвестиційний портфель".

2. Поясніть зміст фінансового інвестування.

3. Хто є фінансовим інвестором?

4. Як працює фінансовий інвестор?

5. У чому відмінність між портфельним і стратегічним інвесторами?

6. Як ви розумієте термін "структура портфеля"?

7. Як управляти структурою портфеля?

8. Управління портфелем.

9. Диверсифікований портфель.

10. Консервативний портфель.

11. Пасивний портфель.

12. Керований портфель.

13. Активний портфель

14. Збалансований портфель.

15. Агресивний портфель.

16. Мета формування портфеля.

17. Принципи формування портфеля.

18. Фінансові інструменти.

19. Інвестиційна привабливість фінансових інструментів.

20. Комерційний арбітраж у фінансовому інвестуванні.

21. Інституційні фінансові інвестори.

22. Брокерська діяльність на фінансовому ринку.

23. Комерційна діяльність на фінансовому ринку.

24. Первинний і вторинний фондові ринки.

25. Учасники фондового ринку.

26. Інститути спільного інвестування.

27. Консультаційні послуги на ринку фінансових інвестицій.

28. Довірче управління капіталом.

29. Визначення результативності керування портфелем.

30. Роль фінансових аналітиків у процесі інвестування.

31. Технічний аналіз фінансових інструментів.

32. Фундаментальний аналіз фінансових інструментів.

33. Визначення дохідності фінансового ринку.

34. Визначення середньої ризикованості фондового ринку.

35. Кон'юнктура ринку фінансових інвестицій.

36. Технологія дослідження інвестиційної привабливості цінних паперів.

37. Технологія проведення операції фінансового інвестування.

38. Функції інвестиційної компанії на українському ринку.

39. Мета придбання цінних паперів.

40. Спільне й відмінне у фінансового "спекулянта", "інвестора" і "гравця".

41. Сформулюйте вашу потенційно можливу власну інвестиційну стратегію на фінансовому ринку.

42. Якою ви вважаєте середню дохідність фінансових інвестицій на українському ринку?

43. Хто і як присуджує інвестиційні рейтинги корпораціям?

44. Поясніть термін "корпорація".

45. Показники інвестиційної привабливості акцій.

46. Показники інвестиційної привабливості облігацій.

47. Дивідендна політика і її вплив на вартість цінних паперів.

48. Від чого залежить поточна ціна цінних паперів?

49. Яке значення має інформація для фінансового інвестора?

50. Які чинники впливають на поточну ціну фінансового інструмента?

Література [2, 6, 7, 8, 12, 13].



 

Created/Updated: 25.05.2018