special

Риторика - Гриценко Т.Б.

Логіка та емоції в промові

Система логічних доказів − авторитетних посилань, статистики, різноманітних прикладів і висновків − працює на переконання слухачів. У мисленні здавна виділяють два методи − індукцію та дедукцію. Індукція − це хід думки від часткового до загального. Дедукція, навпаки, − хід думки від загального до часткового.

Часто на практиці оратори при використанні індукції вдаються до доказу за аналогією, тобто висновком від часткового до часткового. Аналогія − це висновок, що базується на схожості суттєвих ознак явища. Обов’язковою умовою при наведенні аналогій є порівняння за суттєвими ознаками (а не випадковими).

Існують закони логіки, які не слід порушувати оратору. Саме слово „логіка” (від грец. побудований на міркуванні) означає науку про форми та засоби висловлення думки. Цей термін пов’язаний з відомим поняттям „логос” − слово, зміст, основа, наука. Антична та середньовічна наука вивела такі закони логіки:

1. Закон тотожності (всяка суть збігається сама із собою). На практиці це означає, що ми дотримуємося певного значення слова, уникаючи варіантів.

2. Закон протиріччя (ніяке судження не може бути водночас істинним і помилковим). Якщо вислови суперечать один одному, вони не можуть бути істинними.

3. Закон виключеного третього (істинним може бути або вислів, або його заперечення). Із двох висловів, що суперечать один одному в один і той самий час у відношенні до одного і того самого предмета (явища, особи) лише один − істинний.

4. Закон достатньої підстави (всяке судження, що приймається, має бути належним чином обгрунтоване). Достатньою підставою для оратора можуть бути: фактичний матеріал, цитати, наочність.

Знання законів логіки і типів логічних помилок допоможе промовцеві уникнути смішного й незграбного положення, коли його докази нікого не переконують, оскільки їх недоведеність чи штучність, або й неконкретність буде легко викрита будь-якою людиною, яка може поставити лекторові запитання.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';