Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

5.3. ПРОБЛЕМА ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ В ГУМАНІЗМІ ВІДРОДЖЕННЯ

Творчість мислителів найтісніше пов'язується з сучасністю. Вплив їхньої вільної думки на глибинні процеси еволюції буття і свідомості безсумнівний, він часто відіграє вирішальну роль у спрямуваннях епохи.

• Нікколо Макіавеллі (1469-1527 рр.) - приклад людини дії і мислителя, практика і теоретика Його девіз: «Спочатку жити, потім філософствувати». Він не мав знатного походження, блискучої освіти. Проте багате на події життя цієї талановитої людини, як-от служба секретарем при дворі Медічі у Флоренції - «лабораторії політичного досвіду», виконувані політичні та дипломатичні доручення, безцінні спостереження, неочікуваний крах кар'єри, а після цього - визнання, його літературна і філософська діяльність, популярність у наступних століттях - все це вимагає з увагою проаналізувати основні ідеї теоретичної спадщини Макіавеллі.

Пафосом практичної думки пройнято у Макіавеллі пошук істини про людину. Але він віддає перевагу дійсним істинам суспільної практики перед істинами, досягненими за допомогою моральних факторів Людськими ідеями керує інтерес, який є їх наймогутнішим стимулом. Його прояви різноманітні, проте найчастіше він визначається бажанням зберегти свою власність. Макіавеллі вважає, що «люди швидше пробачать смерть батька, ніж втрату власності». Лише за власницькими інтересами йде людська турбота про моральні почесті та цінності.

Егоїзм людської природи невикорінюваний, тому виникає необхідність державної організації як вищої сили, яка змогла б довести людину до норм моральної поведінки. Для Макіавеллі реально здійснені події існують окремо від їх відображення у свідомості людей: істина досягається дією, в якій вона реалізується. У зв'язку з цим вводиться концепція «фортуни» і встановлюється її співвідношення з діяльністю людини. «Фортуна» (доля, щастя) розпоряджається половиною наших вчинків, другою половиною дозволяє управляти нам самим. Тобто володіння свободою волі дає можливість активних дій, і людина виступає «ковалем самої себе». Він пише, що «краще бути сміливим, ніж обережним», оскільки «фортуна - жінка, і хто хоче з нею порозумітися, повинен її бити і штовхати», бо вона, як жінка, -«подруга молодих, а вони не такі обачні, більш відважні та з більшою силою її приборкують».

Здатність людини до діяльності, спрямованої тверезим розумом, волю, загартовану ним, особливо волю, націлену на здійснення великих задумів, Макіавеллі визначає як «вірту», тобто доблесть. Справжня реалізація «вірту» - справа занадто велика, недоступна для більшості Як правило, люди, не будучи ні повністю добрими, ні повністю поганими, «обирають середні шляхи, які є найбільш згубними». Діяльність видатних людей, що залишають слід в історії, принципово відмінна Мойсей, Кір, Ромул, Тезей та інші йдуть шляхом максимальної доблесті в досягненні великих цілей. Але велич особистості визначається і тим, наскільки вона проникає в потреби свого часу. Благополуччя досягають ті, чий спосіб дій відповідає особливостям часу, і втрачають його в противному разі.

Головна проблема творчості Макіавеллі - успіх політичного діяча. У своїй праці «Правитель» він виводить ідею «нового правителя». Згідно з нею, вирішальним критерієм політики є успіх. Тому кожне насильство виправдане, якщо йдеться про державне добро. Він пише, що «мудрий правитель держави повинен по змозі не віддалятися від добра, але при потребі не віддалятися від зла». Він повинен поєднувати в своїй особі та своїх діях якості лева, здатного розправитися з будь-яким зі своїх ворогів, а також лисиці, здатної ошукати найхитрішого хитруна Мудрість правителя полягає в тому, щоб діяти по-різному, згідно з обставинами вибирати спосіб поведінки. Правитель - кентавр, напівлюдина, напівтварина, лев і лисиця, все, що завгодно.

Н. Макіавеллі розглядає способи створення сильної держави в умовах, коли у народу не розвинута громадянська свідомість. До них належить:

• ставлення правителя до підданих і союзників;

• уникнення тих вад, які можуть позбавити його держави;

• слава щедрого правителя;

• подолання такої слабості (від якої важко вберегтись), як лестощі Правитель може прислухатися до порад, але всі рішення повинен приймати сам. Макіавеллі підводить до висновку, що для досягнення політичної мети всі засоби дозволено, і хоча правитель повинен керуватися загальноприйнятими нормами моралі та поведінки, але з ними в політиці можна не рахуватися, якщо це сприятиме зміцненню державної влади.

«Не варто нікому давати поради і користуватися чужими порадами, крім загальної поради -правила для кожного: слідувати велінням душі та діяти сміливо».

Н. Макіавеллі

Згодом ці ідеї, втілені в політичну практику, дістали назву макіавеллізму. Але Макіавеллі не винаходив ці способи, він їх побачив і узагальнив. Необхідно віддати шану інтелектуальній чесності Макіавеллі, який іде назустріч

«Добрі приклади народжуються добрим вихованням, добре виховання - гарними законами, а гарні закони — тими самими непорядками, що їх багато хто безрозсудно засуджує ».

Н. Макіавеллі

проблемі до кінця, ґрунтуючись на своєму розумінні та знанні епохи. Так, мета виправдовує засоби, оскільки добро завжди слабше за зло. «Адже Бог і природа віддали людям у власні руки їх долю, але благополуччя доступніше для хижацтва, ніж для чесної праці, для злих справ частіше, ніж для добрих, тому люди використовують чужі соки... Хто через дурість або наївність уникає цього, той залишається навічно в рабстві, а добрі

люди завжди бідні; з рабства допомагає вийти тільки зрада або відвага, з бідності - гонитва за наживою і обман... Слід застосувати силу, якщо трапляється випадок».

Новизна етики Макіавеллі полягає у повній відсутності в ній Бога. В пошуках особистості культура Відродження вводить поряд з поняттям «різноманітність» серед людей «різноманітність» сутності самої людини. Цим стверджується індивідуалізм, який вимагає природного і вільного (в кожний даний момент) вибору шляху та долі

• Важливий вклад у розвиток гуманізму вніс Еразм Роттердамський (1469-1536 рр.). Позашлюбний син священика і його служниці, в молодості чернець, завдяки наполегливій праці він здобув блискучу філософсько-гуманітарну освіту. Здобув славу найвидатнішого латиніста епохи Відродження, лідера загальноєвропейського гуманізму. Загальне визнання було настільки великим, що Карл V, Франціск І, Генріх VIII, Папа Римський прагнули уваги і підтримки Еразма Роттердамського.

Своє вчення Роттердамський називає «філософією Христа». Допускає гармонійну єдність античних і християнських морально-філософських ідеалів і тому ототожнює Сократа з Христом. Закликає до відродження ідей та ідеалів первісного християнства, забутих католицькою церквою. Його тезу - «назад до Христа!» зумовлено думкою, що людина, наслідуючи Христа, здатна підноситись до ідей, зафіксованих у Святому письмі. Еразма Роттердамського називають Вольтером XVI століття.

Своє розуміння взаємовідносин людини і суспільства він висловлює у праці «Похвала Глупоті». Він пише, що в людському суспільстві все наповнено дурістю, все робиться дурнями і серед дурнів. «Більшість людей є дурні, і кожний дуріє на свій лад». Кількість проявів дурості нескінченна. Дурість багата на колективні прояви, найбільший з них - війна, приваблива для тих, хто ЇЇ не знає. Дурістю керуються всі люди, всі нації. Віра також споріднена з деякими видами дурості; з мудрістю вона несумісна Отже, тут Еразм Роттердамський відходить від теологічної ортодоксальності в питанні про пріоритет віри над розумом

Чому дурість могутніша від мудрості? Тому, що сфера чуттєвості, пов'язаної зі всім тілом людини, набагато ширша і складніша від сфери її розуму, сконцентрованого тільки в голові. Могутність чуттєвості непоборна, і нема сенсу думати про моральні принципи, повністю звільнені від неї. У виявленні універсальних посягань дурості велику роль відіграє природа, яка «ніколи не заблукає». Еразм Роттердамський висміює чудеса, адже чудом є природа у всій її цілісності та зі всіма її законами, бо в цьому аспекті вона така ж непізнаванна, як і сам Господь Бог.

Розмірковуючи над соціальним становищем людини, він вважає, що істинна знатність полягає в активності та постійній боротьбі за моральне удосконалення. Природна обдарованість не є вирішальною в досягненні людського благополуччя і шляхетності; вирішальним мусить бути виховання й освіта (пізніше це твердження стане головною ідеєю епохи Просвітництва).

З позицій індивідуалізму Еразм Роттердамський вважає, що народ -це гігантський, багатоголовий звір, змушений здебільшого звертатися до безмежної прихильності дурості. «Фортуна, - пише він, - любить людей не занадто великорозумних, але відважних, які повторюють «Будь що буде!». А мудрість робить людей боягузливими, і тому на кожному кроці бачимо мудреців, які живуть у бідності, в голоді, всюди зустрічаючи презирство і ненависть. До дурнів же пливуть гроші, вони тримають у своїх руках владу і всіляко процвітають».

Вихід - у свободі волі, свободі вибору, адже початок і кінець людського життя - в руках Бога, хоча шлях цей неможливий без вільно-вольових діянь Людина згідно з почуттям міри здатна обрати правильний шлях. Принцип «нічого понад міру» неможливо розглядати без тяжкої повсякденної праці, тому «намагайся жити, начебто ти жив завжди». Далі він додає: «І коли смерть знайде тебе, то краще, якщо ти будеш у заняттях, а не в бездіяльності».

«Є дві найголовніші перешкоди на шляху пізнання речей: сором, що, мов дим, застилає душу, і страх, який сам усього боїться й інших відлякує. Але Глупота великодушно звільняє людину від того й другого. Не всі смертні, на жаль, розуміють, як вигідно й зручно ніколи нічого не соромитись і бути завжди відважним».

Еразм Роттердамський