Главная Экономика Конспекты лекций Економічний аналіз (конспект)

Економічний аналіз (конспект)

9.3. Оцінка виробничо-фінансового леверіджу

Процес оптимізації структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку у фінансовому аналізі називають леверідж. Розрізняють три його види: виробничий, фінансовий і виробничо-фінансовий.

Факторну модель чистого прибутку можна подати таким чином:

ЧП = ВР – ВВ – ФВ,

де ЧП – чистий прибуток;

ВР – виручка;

ВВ – виробничі витрати;

ФВ – фінансові витрати.

Витрати виробничого характеру – це, у даному випадку, витрати на виробництво і реалізацію продукції, тобто повна собівартість. Відносно обсягів виробництва продукції ці витрати поділяють на постійні і змінні. Взаємозв’язок між обсягами виробництва, постійними і змінними витратами характеризується показником виробничого леверіджу.

Виробничий леверідж– це потенційна можливість впливати на прибуток підприємства шляхом зміни структури собівартості продукції та обсягів її випуску. Його рівень розраховують як відношення приросту валового прибутку П(%) ( за період до виплати відсотків за кредитами та податками) до темпів приросту обсягів продажу у натуральних або умовно-натуральних одиницях Vрп(%):

Кв.л. = Ο(%) / Vрп(%).

Він показує ступінь чутливості валового прибутку до зміни обсягів виробництва. При високому його значенні навіть незначний спад або збільшення виробництва продукції спричиняє істотні зміни прибутку. Більш високий рівень виробничого леверіджу характерний для підприємств з високим рівнем технічної оснащеності виробництва. При підвищенні рівня технічної оснащеності збільшується частка постійних витрат і рівень виробничого леверіджу. У зв’язку з цим збільшується ступінь ризику недоотримання виручки, необхідної для відшкодування постійних витрат.

Другою складовою формули чистого прибутку є фінансові витрати (витрати на обслуговування боргу). Вони залежать від суми позичкових коштів та їхньої частки в загальній сумі інвестованого капіталу. Як зазначалося, збільшення плеча фінансового важеля (співвідношення позичкового і власного капіталу) може призвести як до збільшення, так і до зменшення чистого прибутку.

Взаємозв’язок між прибутком і співвідношенням власного та позичкового капіталу складає поняття фінансового леверіджу. Фінансовий леверідж у сучасній літературі визначається як потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу і структури власного та позичкового капіталу. Він розраховується таким чином:

Кф.л.= ΧП(%) / П(%),

де ЧП – темп приросту чистого прибутку;

П – темп приросту валового прибутку.

Цей коефіцієнт показує, у скільки разів темпи приросту чистого прибутку перевищують темпи приросту валового прибутку. Таке перевищення забезпечується за рахунок ефекту фінансового важеля, однією із складових якого є його плече, що розраховується як відношення позичкового капіталу до власного. Збільшуючи або зменшуючи плече важеля залежно від наявних умов, можна впливати на прибуток і прибутковість власного капіталу.

Зростання фінансового леверіджу супроводжується підвищенням ступеня фінансового ризику, пов’язаного з можливою нестачею коштів для виплати відсотків за довгостроковими кредитами. Незначна зміна валового прибутку і рентабельності інвестованого капіталу в умовах високого фінансового леверіджу може призвести до значної зміни чистого прибутку, що є небезпечним при спаді виробництва.

Якщо підприємство фінансує свою діяльність тільки за рахунок власних коштів, коефіцієнт фінансового леверіджу дорівнює 1, тобто ефект важеля відсутній. У даній ситуації зміна валового прибутку на 1% призводить до такого ж збільшення або зменшення чистого прибутку. При зростанні частки позичкового капіталу підвищується розмах варіації рентабельності власного капіталу, коефіцієнта фінансового леверіджу і чистого прибутку. Це свідчить про підвищення ступеня фінансового ризику інвестування при високому плечі важеля.

Виробничо-фінансовий леверідж – узагальнюючий показник. Він є добутком виробничого і фінансового леверіджу. Цей показник відображає загальний ризик, пов’язаний з можливою нестачею коштів для відшкодування виробничих витрат і фінансових витрат щодо обслуговування зовнішнього боргу.