Главная Финансовое право Книги Фінансове право - Віхров О.П.

Фінансове право - Віхров О.П.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Тема 4. БЮДЖЕТНЕ ПРАВО ТА БЮДЖЕТНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ

План

1. Поняття і значення бюджету для функціонування держави.
2. Бюджетне право. Бюджетні правовідносини.
3. Бюджетний устрій в Україні.
4. Склад доходів і видатків бюджетів в Україні.

1. Поняття і значення бюджету для функціонування держави

Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава, територія її в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та й гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Це визначила Конституція держави Україна.

Для виконання державних функцій, визначених Конституцією України, потрібні матеріальні засоби, які в умовах товарногрошових відносин ринкової економіки мають грошовий характер. Ресурси для покриття видатків, пов’язаних із виконанням своїх функцій, кожна держава отримує шляхом формування і використання централізованого фонду коштів свого бюджету.

Після утворення самостійної, незалежної держави України її бюджет також змінився. Конституція України встановила, що її бюджетна система будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Стаття 2 Бюджетного кодексу України, прийнятого 21.06.2001 року дає таке визначення бюджету: “Бюджет план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду”.

Державний бюджет України це загальнодержавний фонд коштів, з якого органи державної влади отримують кошти для матеріального опосередкування свого функціонування. Але це визначення бюджету застосовується, коли йде мова про фінансування державних потреб. На практиці величезна маса коштів, про яку йдеться в Законі України "Про Державний бюджет України", ніколи в цілісному вигляді не існує, оскільки відразу після надходження коштів на бюджетний рахунок вони використовуються на фінансування державних потреб. Бюджет це лише форма утворення, план формування централізованого фонду коштів і його використання. Це великий кошторис, розпис доходів і видатків, який повинен бути узгоджений по термінах надходження й використання коштів. Тобто бюджет будь-якої держави це її фінансовий план. Але це не просто фінансовий план. Це її основний фінансовий план, оскільки в державі існує багато фінансових планів, але бюджет як фінансовий план, відіграє координуючу роль по відношенню до них. Так, будь-яке міністерство має свій фінансовий план (кошторис), але він залежить від бюджету, з якого надходять асигнування, або в нього відраховуються платежі.

Для успішного функціонування кожній державі необхідно запланувати можливе одержання доходів для покриття першочергових видатків. Можливості планування на далеку перспективу обмежені, тому фінансовий план повинний бути пристосований до певного проміжку часу. Складання періодичного плану достатньо повного, доволі чітко і правдиво складеного, дає можливість привести в рівновагу доходи і видатки, зібрати заплановані доходи і ефективно фінансувати витрати, необхідні для виконання завдань, які Конституцією покладені на державу. Все це стосується бюджету як економічної категорії.

Бюджет у кожній державі відіграє і правову роль, оскільки він всюди затверджується законом. Законом про бюджет на орган виконавчої влади покладається обов’язок зібрати певну суму коштів і дозволяється витратити ці кошти на видатки, пов’язані з безперервним її функціонуванням. Правове призначення бюджету полягає в тому, що він надає владі, яка його затверджує, вище і постійне керівництво у веденні фінансового господарства, а також попередній періодичний нагляд і контроль над діяльністю органів виконавчої влади. Постійнодіючі закони, що регулюють видатки, податки, збори, мито, самі по собі не дають можливості забезпечувати нагляд і контроль над діяльністю органів виконавчої влади, оскільки вони не встановлюють межі, якої треба досягти при зборі коштів, і можливості їх витрачання. Бюджет надає фінансовій діяльності органів виконавчої влади обов’язковий характер, оскільки приписи закону про бюджет мають в основному конкретноадресний характер і зобов’язують ці органи їх виконувати. Закон про бюджет періодизує результати ведення фінансової діяльності і надає їм форми звітності по бюджету, а це робить можливим контроль над їх доцільністю. В правовому призначенні бюджету полягає і одна з важливіших гарантій закономірності і необхідності управління в країні, оскільки виконання будь-якої дії, будь-якого управлінського рішення вимагає витрачання коштів. Правового значення бюджет набуває тільки в країнах, де існує волевиявлення представницького органу влади, де парламент може затверджувати бюджет у формі закону.

Бюджет має і політичне значення, оскільки законодавчий орган за своїм волевиявленням затверджує об’єм видатків і доходів бюджету на планований рік і цим ставить уряд під свій контроль. Те ж саме слід сказати і про місцеві бюджети, які затверджуються, згідно з статтею 143 Конституції України, територіальними громадами або через утворені ними органи місцевого самоврядування. Районні і обласні бюджети затверджують районні і обласні ради.

Сутність бюджету будь-якої країни визначається її соціально-економічною будовою, завданнями і функціями держави.

Головна мета економічного розвитку України подолання кризових явищ і зупинення спаду виробництва, зміцнення фінансово-кредитної і грошової системи. У соціальній сфері держава намагається не допустити подальшого спаду життєвого рівня населення, поступово запровадити нові елементи соціального забезпечення, удосконалити форми надання допомоги малозабезпеченим громадянам. Суверенна держава піклується про оборону країни і фінансує витрати, пов’язані із здійсненням цієї функції. Держава фінансує видатки, пов’язані з існуванням правоохоронних органів, органів державної виконавчої влади.

Для виконання цих завдань потрібні величезні суми коштів, які держава в першу чергу може одержати з бюджету. Ці завдання визначають витрати бюджету. Перехід до ринкової економіки робить основним доходним джерелом бюджету податкові платежі, особливо надходження податку на добавлену вартість, акцизного збору, податку на прибутки підприємств, на прибуток населення, а також інших обов’язкових платежів.

Виходячи з вищевикладеного, бюджет держави можна визначити як установлений нормами закону, прийнятого Верховною Радою або рішеннями місцевих рад, план утворення і використання централізованого (для держави або певної території) фонду коштів, необхідного для здійснення їх завдань і функцій держави в цілому і органів місцевого самоврядування.

У більшості країн бюджет установлюється на один рік. Період дії бюджету має назву бюджетного періоду. Подовження періоду дії бюджету за межі одного року зменшує його достовірність, послабляє вплив і контроль за ним законодавчого органу.

Стаття 96 Конституції України встановила, що Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а з особливих обставин на інший період, тобто бюджетний період в Україні збігається з календарним роком.

У більшій частині європейських держав (Франція, Іспанія, Австрія, Греція тощо) початок бюджетного періоду і кінець його збігаються з початком і кінцем календарного року, але, наприклад, в Англії, Данії бюджетний період продовжується з 1 квітня по 31 березня, в Італії, Норвегії, Японії з 1 липня по ЗО червня. Вибір для початку і кінця бюджетного періоду строків, які не збігаються з початком і кінцем календарного року, пояснюється строками бюджетних парламентських сесій. Палати не встигають розглянути бюджет до початку календарного року, тому бюджетний період починається після прийняття закону про державний бюджет.

Не всі бюджетні рахунки можуть бути зведені за час бюджетного періоду, особливо по капіталовкладеннях, тому законодавство багатьох країн дозволяє використовувати бюджетні асигнування минулого року на протязі певного періоду, який має назву пільгових строків. Час, який складається з бюджетного періоду і пільгових строків, має назву рахункового періоду.