Главная Финансовое право Книги Фінансове право - Віхров О.П.

Фінансове право - Віхров О.П.

Тема 2. ФІНАНСОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

План

1. Поняття, предмет, метод, система та джерела фінансового права. Місце фінансового права в системі права України. Фінансове право і наука фінансового права.
2. Фінансово-правові норми: зміст, особливості та види.
3. Фінансово-правові відносини, їх зміст і особливості. Суб’єкти фінансового права і фінансових правовідносин.

1. Поняття, предмет, метод, система та джерела фінансового права. Місце фінансового права в системі права України. Фінансове право і наука фінансового права

Основним об’єктивним критерієм поділу права кожної держави на окремі галузі є матеріальний зміст тих суспільних відносин, які регулюються правовими нормами цих галузей, тобто предметом правового регулювання.

Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають в процесі фінансової діяльності держави. Ця діяльність є об’єктивною за своєю сутністю, являє собою процес планомірного збирання, розподілу, перерозподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів грошових коштів, що забезпечують виконання державою своїх завдань і функцій.

До предмету фінансового права належать державні фінанси, які відіграють провідну роль в системі суспільних відносин. Тому й велика його роль в системі права України. З іншими ланками фінансової системи ця галузь права зв’язана настільки, наскільки регулює відносини, зумовлені акумуляцією коштів в грошові фонди публічної влади, а також використанням цих коштів (наприклад, податкові платежі з фінансових ресурсів підприємств, які засновані на приватній власності).

Для усвідомлення сутності різноманітності і багатства предмету фінансового права можна класифікувати фінансові відносини за їх змістом, суб’єктним складом, методами фінансової діяльності, роллю фінансів в житті суспільства тощо. Наприклад, за матеріальним змістом фінансові відносини є суспільними відносинами, які виникають при встановленні бюджетної системи, розподілі доходів і видатків між її ланками, складанні, розгляді, затвердженні і виконанні Державного бюджету і звіту про його виконання; збиранні податків і інших обов’язкових платежів до бюджету і позабюджетних державних цільових фондів з підприємств, установ, організацій різних форм власності і населення; фінансування і кредитування; обов’язкового державного майнового і особистого страхування, державних позичках і організації ощадної справи; регулюванні грошовокредитної і валютної системи.

Підхід з цієї сторони до розкриття змісту предмету фінансового права дозволяє побачити, що фінансовим правом регулюються тільки організаційномайнові відносини, що випливають з владної діяльності держави в особі уповноважених її органів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів коштів. В цих відносинах завжди проявляється владноорганізуюча роль держави в розподілі і перерозподілі внутрішнього валового продукту і національного доходу, оскільки дані відносини мають владномайновий (грошовий) характер.

Однак не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями, є фінансовими. Частина з цих відносин регулюється іншими галузями права. Так, відносини Ощадного банку (фінансово-кредитної установи, що бере участь в управлінні фінансово-кредитними відносинами) з населенням щодо зберігання вільних коштів громадян регулюються цивільним правом. Установи банку, що прийняли кошти громадянина на зберігання, використовують їх для формування фонду кредитних ресурсів, тобто на основі цивільноправових стосунків, що мають грошовий характер, виникають фінансові правовідносини.

За порушення адміністративноправових приписів (скажімо, порушення правил дорожнього руху) стягується адміністративний штраф, тобто виникають адміністративноправові відносини. Сума штрафу, стягнута адміністративним органом, передається для зарахування до бюджету, тобто на базі адміністративноправових відносин, що носять грошовий характер, виникають фінансово-правові відносини, оскільки гроші, стягнені за порушення правил дорожнього руху, спрямовуються на формування централізованого фонду коштів. В об’єктивній реальності суб’єктний склад фінансових правовідносин не обмежується вищенаведеними прикладами. Він значно багатший і змінюється в часі.

Між тим, навіть наведені приклади, що входять до предмету фінансового права, засвідчують велику різноманітність і складність об’єкту правового регулювання. Це обумовлено багатоланцюговістю і динамічністю самої фінансової системи, її зв’язку зі всіма структурами суспільного виробництва. У виникненні і реалізації фінансових правовідносин завжди особливу роль відіграє держава. Вона забезпечує планомірність і безперервність акумуляції фінансових ресурсів, найбільш доцільне їх застосування в інтересах суспільства, послідовний контроль за правильним використанням фінансових ресурсів.

Нормами фінансового права закріплюються загальні принципи і форми фінансової діяльності держави, методи акумуляції коштів до державних грошових фондів, види обов’язкових платежів, що використовуються для формування цих фондів, порядок одержання і використання державних грошових засобів, джерела утворення фінансових ресурсів державних підприємств, організацій, установ і т.д. Регулюючи цю діяльність, держава, в свою чергу, також повинна дотримуватись правил і вимог права. Інакше неминучі колізії надбудови і базису, негативні наслідки для суспільства і держави.

Таким чином, зміст предмету фінансового права в процесі корінних перетворень і будівництва української держави суттєво змінився. З одного боку, значна частина фінансових відносин відійшла від державних в сферу приватних фінансів і стала регулюватись нормами цивільного права. Причому питома вага цієї частини фінансів в Україні у зв’язку з приватизацією буде зростати. Внаслідок цього значно скоротився розмір державного бюджету. Хоч це не означає, що державні фінанси зникають. Поки залишається суспільна потреба в державі г неминуче будуть існувати і державні фінанси як неодмінна умова виконання нею свого призначення.

З другого боку, в громадянському суспільстві, яке формується в Україні, в порівнянні з тоталітарним, що йому передувало, до сфери державних фінансів за допомогою обов’язкових платежів і внесків залучаються і приватні фінанси, розширяючи таким чином сферу впливу фінансів держави. Одним із яскравих свідчень цього процесу стало виникнення в Україні всіляких централізованих і децентралізованих позабюджетних фондів, до яких спрямовуються обов’язкові відрахування. Це розширення предмету фінансового права пов’язане з динамікою фінансових відносин взагалі, але в першу чергу з їх перехідним характером в даний час.

Другою ознакою відгалуження однієї галузі права від іншої, як відомо, є метод правового регулювання відповідного виду суспільних відносин. Основним методом фінансово-правового регулювання тут виступає метод владних приписів. За своєю структурою це органічно цілісна система безперервного впливу на учасників фінансово-правових відносин з метою реалізації ними своїх функцій.

Вона уособлює в собі цілісність юридичних фактів, з якими пов’язане виникнення фінансових правовідносин, правовий статус їх суб’єктів, розподіл прав і обов’язків між ними, види санкцій за порушення приписів правової норми і порядок їх застосування. Інакше кажучи, під методом фінансово-правового регулювання мається на увазі органічна система прийомів і способів безперервного правового впливу на поведінку учасників фінансових відносин, на характер взаємозв’язків між ними.

Метод владних приписів притаманний і іншим галузям публічного права конституційному, адміністративному, кримінальному.

В них також обсяг прав і обов’язків учасників відповідних правовідносин встановлюється державою. Наприклад, стаття 160 Кодексу України про адміністративні правопорушення за торгівлю з рук у невідведеному місці передбачає попередження або штраф, який накладається особою, уповноваженою застосовувати покарання в залежності від врахування багатьох факторів. Ця особа наділена правом оперативної самостійності.

У фінансових правовідносинах їх суб’єкти таким правом не наділяються. Коло Їх прав і обов’язків чітко визначене законодавцем, а санкції фінансово-правових норм завжди носять точно визначений каральний фінансовий характер. Не буває у фінансовому праві і рівності сторін правовідносин. В них держава в особі органа законодавчої або виконавчої влади приписує іншій стороні фінансових відносин однозначно визначену і абсолютно обов’язкову міру поведінки, вказуючи одночасно чіткий характер і міру покарання з боку держави у разі невиконання припису другій стороні відносин. Цей принцип нерівності сторін фінансових правовідносин, правда, не виключає можливості оскарження дій органу, наділеного владними повноваженнями, в разі перевищення ним цих повноважень, а також одержати відстрочку або розстрочку платежу, якщо з незалежних від суб’єкта фінансових правовідносин причин він не може бути внесений у визначений термін. Однак подання прохання про відстрочку, розстрочку або скарги не призупиняє стягнення аж до самого моменту прийняття уповноваженим на це органом відповідного рішення.

Специфіка методу владних приписів у фінансовому праві проявляється і в самому змісті конкретних правовідносин, в колі органів, що уповноважені державою на владні дії. За своїм змістом фінансово-правові владні приписи стосуються: порядку і розмірів стягнення податків, інших обов’язкових платежів і внесків до бюджету, позабюджетних державних централізованих і децентралізованих фондів; напрямків використання державних коштів; порядку і розмірів їх використання і т.д. Такий метод сприяє планомірному наповненню державної казни, цільовому розподілу і використанню державних фінансових ресурсів у відповідності з визначеними державою пріоритетами, розробленими програмами і планами.

Метод владних приписів реалізується і під час формування державою своїх ресурсів за рахунок платежів добровільного характеру державних позик, казначейських зобов’язань, лотерей тощо. Так, держава встановлює умови проведення державної внутрішньої позики, випуску державних казначейських зобов’язань, проведення лотерей, які не можуть бути змінені за угодою сторін і є обов’язковими для суб’єктів, що вступили у ці відносини.

Яскраво проявляються відмінності основного методу регулювання фінансово-правових відносин і в переліку державних органів, які уповноважені давати владні приписи суб’єктам фінансових відносин. В силу усталеного у всіх державах розподілу компетенції між державними органами основну частину таких приписів видають органи, що спеціально створені для управління державними фінансами. Учасники фінансових відносин, яким ці органи адресують свої розпорядження, в переважній більшості випадків знаходяться у взаємозв’язку з цими органами і залежні від них тільки по лінії фінансової діяльності. Це не виключає правового регулювання фінансових відносин методом владних приписів і по вертикалі (наприклад. Міністерство освіти України університет). Але в цілому для фінансово-правового регулювання найбільш характерним є використання владних приписав саме в функціональних взаємозв’язках з органами спеціального управління фінансами держави.

Крім методу владних приписів, фінансово-правовому регулюванню властиві і інші методи: метод субординації, метод погодження, метод рекомендації і т.д. В даний час вони набувають все більшого застосування. Це обумовлено ускладненням суспільних взаємозв’язків, зростанням рівня самостійності суб’єктів фінансових відносин. Наприклад, в законодавстві України міститься перелік місцевих податків і зборів, з числа яких органи місцевого самоврядування мають право вводити платежі на своїй території. Найчастіше ці методи застосовуються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основним методом фінансово-правового регулювання методом владних приписів.

Таким чином, фінансове право це самостійна галузь публічного права, що регулює суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів держави з метою забезпечення виконання нею своїх завдань і функцій.

Фінансове право суверенної України ще остаточно не сформувалось. В ньому, як і в самій українській державі, українському суспільстві в цілому, є чимало залишків минулого (перш за все надмірний фіскальний ухил), основ теперішнього (внутрішня незбалансованість, суперечливість норм, що переростає часто у взаємовиключення), паростки майбутнього (рівність суб’єктів права усіх форм власності, посилення матеріальної відповідальності за правопорушення в галузі фінансів і інше). Останнє поки що проявляється переважно у формі напрямків, тенденцій у розвитку фінансового права України, що потребують всілякої їх підтримки з боку громадянського суспільства і правової держави.