Главная Налоги Податкова політика - Литвиненко Я.В.

Податкова політика - Литвиненко Я.В.

3.4. Податкове регулювання у системі податкового менеджменту

У будь-якій державі, в тому числі з розвиненою ринковою економікою, однією з основних функцій є регулювання. Державне регулювання здійснюється в двох напрямах:

1. Регулювання товарно-грошових відносин. Його сутність полягає в розробці законів, нормативів, що визначають взаємовідносини між суб'єктами, які діють на ринку, тобто між державою та юридичними і фізичними особами, роботодавцями та найманими працівниками. Це регулювання здійснюється через прийняття законів, постанов, інструкцій або інших документів, які встановлюють порядок дій та правила поведінки. Воно визначається як організаційно-правове.

2. Регулювання розвитку загальногосподарського комплексу держави на основі дії об'єктивних економічних законів суспільства, насамперед законів вартості. Воно здійснюється здебільшого економічними методами, завданням яких є вплив держави на інтереси громадян і підприємств з метою спрямування їх діяльності у вигідному для суспільства напрямі. Тобто потрібно досягти збігу інтересів особистих з громадськими. При цьому основними є методи економічного примусу, спонукання та матеріального зацікавлення.

В умовах ринкової економіки головними методами державного регулювання стають економіко-фінансові: оподаткування, ціноутворення, фінансові, банківсько-кредитні методи тощо.

Маневруванням податковими ставками, пільгами, змінами умов оподаткування, зміною різних видів податків держава створює умови для прискорення розвитку певних галузей, територій, виробництв, підприємств, сприяє вирішенню актуальних для суспільства проблем. Податкова система є досить суттєвим важелем впливу на економіку з метою розвитку її в необхідних напрямах. Так, держава, завдяки вмілому регулюванню податкової системи, може стимулювати розвиток сільськогосподарського виробництва та окремих сільськогосподарських культур, малого та середнього бізнесу, експорт окремих виробів.

Однією з головних частин податкового менеджменту є податкове регулювання. Воно являє собою комплекс практичних дій щодо розробки загальної структури дохідної частини бюджету держави, досягнення оптимальності податкових платежів. На державному рівні під податковим регулюванням розуміють якісні зміни податкової політики та здійснення таких податкових заходів, які дають змогу досягти повноти та своєчасності виконання бюджетів усіх рівнів. На рівні підприємства податкова тактика — це дії підприємства щодо прийняття оперативних рішень, пов'язаних зі змінами в законодавчій базі, а також реагування на зміни умов господарювання.

Податкове регулювання має свої особливості, які відрізняють його від регулювання господарської діяльності. Основною вимогою до податкового регулювання є здійснення економічної діяльності та виваженості його проведення.

Крім того, податкове регулювання — наймобільніша частина податкового менеджменту. Його стрижнем є система економічних та організаційних заходів оперативного втручання в хід регулювання податкових обов'язків, причому особлива увага приділяється економічним методам.

Як і податкова політика, податковий менеджмент базується на чинній законодавчій базі держави — Податковому кодексі держави, законах про податки тощо. Податкове регулювання являє собою найскладнішу частину в загальній системі податкових правовідносин, тому що воно стикається з інтересами не тільки платників податків, а й різних рівнів управління (наприклад, при розгляді повноважень в стягненні та розподілі податків на державному та місцевому рівнях).

Мета, завдання та зміст податкового регулювання визначаються регулюючою функцією податків, тобто цей процес необхідний і від нього залежить стан не тільки податкової політики, а й економічний стан держави. Значення цього складного елементу податкового менеджменту зростає ще й у зв'язку з тим, що воно дає змогу зменшити суперечності з фіскальною функцією податків. Велике значення мають конкретні методи, якими здійснюється податкове регулювання. Вони визначаються різними чинниками, насамперед метою податкового регулювання, його завданням, типом податків, суб'єктом оподаткування тощо. Серед методів, які застосовуються, найпоширенішими є такі:

• інвестиційні податкові кредити;

• податкові канікули;

• податкова амністія;

• відстрочка сплати податку;

• укладання угод між державами щодо уникнення подвійного оподаткування.

Конкретне податкове регулювання здійснюється різними способами, які умовно поділяються на дві групи:

• надання пільг щодо оподаткування;

• застосування різних штрафних санкцій.

Необхідність податкового регулювання через систему пільг і санкцій пояснюється динамічним характером процесів відтворення. В економічній ситуації, яка склалася в державі, коли приймається той чи інший податковий закон упродовж дуже короткого часу, податкове регулювання може відігравати суттєву роль. Адже ситуація, яка складається на початок фінансового року, може бути зовсім іншою в кінці року. Для врахування усіх змін, що впливають або можуть вплинути на економічний стан, і потрібне відповідне податкове регулювання.

Найефективнішим напрямом податкового регулювання є надання пільг. Воно являє собою частину загальної податкової політики держави і найімовірніші можливості скоротити податкові платежі для підприємства. Податкові пільги встановлюються чинним законодавством по кожному податку.

Застосування пільг щодо оподаткування повинне проводитись відповідно до певних принципів. До головних з них належать (рис. 23):

Рис. 23. Принципи надання податкових пільг

1. Рівномірність надання. Надання податкових пільг не повинне мати вибірковий характер і залежати від власності підприємства (у тому числі і державної), виду діяльності, типу підприємства (товариства різних форм), суб'єктивної оцінки, ступеня взаємодії з різними політичними партіями тощо.

2. Необов'язковість застосування. Надання пільг не повинне мати примусовий характер і обов'язковість застосування. Воно має бути цілком добровільним і застосовуватись тільки при бажанні платника податку.

3. Вільний характер застосування. За своїм змістом і характером надання пільг не може мати адміністративно-командний характер застосування.

4. Спрямованість надання. Надання пільг повинне бути цільовим. Так, надання пільг або податкових інвестиційних кредитів повинне спрямовуватись на поліпшення інвестиційного клімату в державі, забезпечення її загальних і соціальних програм. Надаються такі пільги тим підприємствам, які можуть забезпечити нормальне й ефективне використання отриманих інвестицій.

5. Економічність. Надання пільг повинне приносити ефект. Неприпустима ситуація, коли наноситься шкода бюджету будь-якого рівня або підприємствам, які отримали ці пільги. Надання пільг має спрямовуватись на досягнення єдності інтересів усіх учасників цього процесу.

6. Законодавчий рівень затвердження пільг. Порядок надання пільг затверджується законодавчим органом — Верховною Радою України. Вона може встановлювати податкові пільги, причому це стосується всіх законів і всіх пільг щодо податків незалежно від їх виду. На місцевому рівні надання пільг не може виходити за межі чинного законодавства.

Загалом податкові пільги мають бути спрямовані на зацікавленість підприємств у виробництві тієї продукції, яка потрібна державі, розвитку тих регіонів, які визначаються державою як регіони переважного розвитку, а також на підвищення конкурентоспроможності продукції та підприємств.

Пільги надаються, згідно з чинним законодавством, органами виконавчої влади, податковими органами в межах їх компетенції. При наданні пільг враховується багато чинників. До головних належать:

• джерела отримання податку;

• розмір об'єкта оподаткування;

• форма власності об'єкта оподаткування;

• категорія платника податку;

• держава, яка є територією суб'єкта оподаткування;

• вид виробу;

• розмір бюджетного дефіциту;

• пріоритети в розвитку економіки;

• можливі наслідки для соціальних витрат тощо.

Податкові пільги залежно від сфери застосування поділяються на:

• загальні, які надаються всім платникам певного податку без будь-яких винятків (наприклад, неоподатковуваний мінімум встановлюється для всіх громадян України незалежно від розміру доходу, соціального статусу, національності, віку тощо);

• особливі, що надаються тільки окремим платникам податків (як юридичним, так і фізичним особам). Здебільшого вони мають суб'єктивний характер, залежать від тих, хто їх надає, і при цьому можливе використання їх у корисливих цілях окремими платниками.

Форми надання податкових пільг показані на рис. 24.

Пільги у формі зниження податкових ставок спрямовані на скорочення податкової бази. Так, при визначенні податкової бази при сплаті прибуткового податку з громадян, ставка оподаткування може бути знижена на певний розмір матеріальної допомоги або при наявності дітей віком до 18 років тощо.

Рис. 24. Форми надання податкових пільг

Податкові знижки бувають двох видів:

• лімітні, коли розмір знижки обмежується;

• нелімітні, коли можна зменшувати базу оподаткування без будь-яких обмежень.

Розрізняють також пільги:

1. Стандартні. Вони надаються всім платникам податків і можуть виражатися в твердих розмірах або у відсотках. Так, при оподаткуванні громадян застосовуються такі знижки:

• базисні. Наприклад, неоподатковуваний мінімум;

• сімейні. Вони поширені за кордоном, коли пільги надаються залежно від сімейного стану платника;

• знижки для фізичних осіб, які мають особливі умови (наявність неповнолітніх дітей, інших осіб, які перебувають на утриманні платника тощо);

• знижки фізичним особам залежно від віку, стану здоров'я, інвалідам.

2. Нестандартні. їхній розмір залежить від витрат платника податку на різні доброчинні цілі, охорону навколишнього середовища тощо.

Податкові вилучення. Сутність цих пільг полягає в тому, що від оподаткування звільняються деякі об'єкти або окремі елементи чи види діяльності (наприклад, пільги при оподаткуванні прибутку релігійних організацій тощо).

Податковий кредит. Сутність цієї пільги полягає в зміні строку оплати податку від одного місяця до одного року. Особливого значення ця пільга набуває при наданні інвестиційного кредиту, коли головною метою стає стимулювання інвесторів у вкладання коштів у вітчизняне виробництво.

Умовно всі пільги можна поділити на дві групи: прямі та непрямі.

До прямих пільг належать ті, що регулюють ставки оподаткування. Серед найважливіших з них можна зазначити:

• зниження ставок оподаткування по окремих податках (наприклад, на податок на прибуток діють дві ставки: 30 % та нульова);

• надання підприємству податкового кредиту (але це належить до компетенції податкових органів);

• встановлення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (при розрахунку прибуткового податку з громадян);

• повне звільнення платників податків (як юридичних, так і фізичних осіб) від сплати податку (наприклад, звільнення від сплати податку на прибуток підприємств, які утворені інвалідами, або звільнення від сплати деяких податків підприємця, який перейшов на спрощену систему оподаткування — на єдиний або фіксований податок).

До непрямих податкових пільг належать ті, що надаються залежно від видів діяльності або інших умов:

• окремим видам підприємств;

• при здійсненні певних господарських операцій;

• при реалізації деяких видів товарів;

• на певні види витрат підприємства.

Іншим способом податкового регулювання є застосування до порушників податкового законодавства різних штрафних санкцій — штрафів, пені, дорахування.

Як система надання пільг, так і система застосування штрафних санкцій повинні бути в будь-якій державі, але ефективність податкового регулювання визначається співвідношенням між цими двома типами. Найефективніша вона там, де більша питома вага надання пільг.

Усі податки, які сплачуються в державі, поділяються на дві групи: державні та місцеві. Але в деяких випадках загальна сума податків розподіляється у відповідних частках у державний та місцеві бюджети.

Важливе місце в системі податкового регулювання належить перерозподілу дохідної частини бюджету та різних податкових надходжень між бюджетами різних рівнів. Так, при нестачі коштів для покриття витрат місцевими бюджетами їм надаються різні дотації та допомога з державного бюджету, що також є одним із методів впливу на економіку регіону.

При проведенні податкового регулювання особливого значення набувають відносини власності, тобто відносини, що складаються між різними суб'єктами — державою, підприємствами, громадянами. Від цього залежать і податкові відносини. Це пов'язано з тим, що значна частина податків стягується або з майна підприємств чи фізичних осіб, або з землі, яка є власністю, або з доходів від цієї власності. Особливе значення мають відносини держави з великими підприємствами, головним чином державних форм власності. Здебільшого вони є підприємствами-монополіста-ми, і надання їм будь-яких пільг, у тому числі й податкових, ставить ці підприємства в особливі умови й негативно впливає на розвиток ринкових відносин.

Сутність податкового регулювання, з теоретичного погляду, полягає в досягненні відносної рівноваги між головними функціями податків: фіскальною та регулюючою, тобто в досягненні найсприятливішого паритету. Це залежить передусім від градації податкових ставок. Процес оптимізації податкових ставок складний. Він починається з оптимізації державних витрат, встановлення співвідношення з можливостями реальної економіки. При визначенні загального валового продукту та державного бюджету враховують різні чинники (дефіцит бюджету, інфляцію, грошову готівку та її кількість тощо).

При визначенні методів податкового регулювання потрібен розрахунок соціальних наслідків проведення цього регулювання. Це дасть можливість державним органам прийняти обґрунтованіше управлінське рішення і вийти на створення раціональнішої податкової системи, а також своєчасно вносити необхідні корективи.

Податкове регулювання виконує не тільки поточні завдання, а може брати участь у майбутньому плануванні як окремих податків, так і цілих напрямів діяльності. Однією з найважливіших проблем для економіки України є розширення інвестиційної діяльності та залучення інвестицій з-за кордону. Для цього потрібно створити відповідний інвестиційний клімат, і насамперед податковий. Ефективним методом є надання інвестиційного податкового кредиту, що дає можливість оперативно керувати і визначати інвестиційний клімат країни.

Насамперед визначаються суб'єкти надання податкового кредиту. З урахуванням інтересів країни він надається тим іноземним підприємствам і кредиторам, які орієнтовані на найважливіші соціальні та економічні програми держави. Велике значення мають також довгострокові державні гарантії для підприємств-інвесторів. Ці гарантії повинні не тільки забезпечувати недоторканність інвестицій та їх повернення, а також створювати умови для розвитку цього напряму діяльності та адекватно реагувати на різні зовнішні чинники (інфляцію, зміну політичної ситуації, ринкової кон'юнктури тощо).

Важливим напрямом проведення інвестиційної державної політики має бути орієнтація її на середній та малий бізнес. При цьому постає проблема надання податкового інвестиційного кредиту. Підприємства малого та середнього бізнесу перебувають здебільшого у підпорядкуванні та податковій підзвітності місцевим органам самоврядування, які, як звичайно, отримують недостатні податкові надходження у свої бюджети. Тому виникає проблема з наданням податкових інвестиційних кредитів цими податковими органами.

У країнах з розвиненою ринковою системою надання податкового інвестиційного кредиту є одним із найважливіших методів податкового регулювання.

Суттєвим методом податкового регулювання виступає також податкове регулювання лізингових операцій. Ті підприємства, які займаються лізинговими операціями, можуть звільнятися від оподаткування, наприклад, своїх доходів, прибутку, отриманого від проведення цих операцій. Від сплати податку на додану вартість можуть звільнятися операції, пов'язані з наданням лізингових послуг. Якщо підприємство здійснює операції, пов'язані з міжнародним фінансовим лізингом, то йому можуть надаватися пільги при сплаті мита або інших податків.

Значного поширення в інших державах набула така форма інвестиційних податкових стимулів, як створення пайових інвестиційних фондів. Виділяють два типи податкових інвестиційних фондів:

• відкритого типу, для якого основною вимогою є те, що паї викуповуються у інвестора на першу вимогу;

• інтервальний тип, сутність якого полягає в тому, що паї викуповуються один раз на рік. Його економічна перевага в тому, що оподаткуванню підлягає майно.

Загалом надання пільг по окремих податках — це дуже ефективний важіль впливу на економічний стан регіону. Але потрібно визначитися з цільовим наданням пільг. У більшості країн податкові пільги мають переважно підприємства-виробники, що дає змогу стимулювати виробництво тієї чи іншої продукції, підвищувати її конкурентоспроможність, збільшувати та розширювати питому вагу на ринку. Крім того, завдяки пільгам підприємство може не тільки вижити в складних умовах, а й налагодити серійне виробництво продукції.

Треба також мати на увазі, що територія держави неоднорідна за своїми природними умовами, розвитком промисловості або сільського господарства тощо. Податкове законодавство дає змогу державі порівняти ці території та вирівняти їх економічно або наблизитись до цього.

При проведенні податкового регулювання — визначенні ставки оподаткування, податкової пільги або надання податкового кредиту — необхідно враховувати зовнішні чинники, основним з яких є інфляція.

На розмір конкретного податкового стягнення впливає багато чинників, найважливіші з яких:

• вартість наданих кредитів і динаміка її змін;

• зміна та динаміка курсів як національної валюти, так і валюти країн — фінансових партнерів;

• наявність та зміни рівня безробіття;

• загальні зміни економічного зростання держави. Ставки кредитів розраховуються у двох видах:

• у національній валюті, виходячи зі ставок рефінансування національного банку, темпів інфляції, динаміки зміни цін на різну продукцію;

• в іноземній валюті. При наданні міжнародних кредитів ставки їх розраховуються, виходячи з темпів інфляції передусім в Україні та темпів інфляції валюти тієї держави, яка надає кредит, або в прив'язуванні до валюти США.

Виходячи з розрахованих сум кредитів і ставок за користування ними, визначається інфляційний податковий коефіцієнт. Його зміна дає можливість мати уяву про зміну реального податкового тягаря.

Значне місце в податковому регулюванні будь-якої держави, і України зокрема, посідає відкриття вільних економічних зон (ВЕЗ), так званих офшорних зон. Вони створюються з метою демократизації зовнішньоекономічної діяльності, а також активізації роботи підприємств на різних напрямах економічної діяльності. Такі зони мають широкий ступінь відкритості для іноземних інвестицій, а всередині зони утворюються найсприятливіші митний, податковий та інвестиційний режими.

Вільні економічні зони відкриваються, якщо держава не може забезпечити повне відкриття ринку для будь-якого типу діяльності. Робиться це на обмеженій території, де створюється особливий економічний клімат, сприятливий як для іноземних, так і для вітчизняних інвесторів. Ці зони дуже поширені в усьому світі. У міжнародній термінології вони називаються офшорними зонами. Цей термін з'явився в Сполучених Штатах Америки в 50-х роках XX ст. Поява його пов'язана з публікацією в періодичній пресі про те, що одна американська фінансова компанія вперше зареєструвалась і почала свою діяльність в іншій країні, де ставки оподаткування та розміри податків були значно меншими, ніж в США, тобто ця компанія знайшла територію зі сприятливішим податковим середовищем. Тому цей термін має не стільки юридичний, скільки економіко-географічний зміст. Такі офшорні зони відкриваються в більшості країн світу, причому як у економічно розвинених країнах (США, Великобританія, Німеччина), так і в слаборозвинених (Гватемала).

Вільна економічна зона не є відокремленою територією держави. Це частина національної території, на якій діють особливі економічні та правові умови і стимули, спрямовані на її розвиток, проведення спеціальної державної політики, створення особливого інвестиційного клімату з відповідними державними гарантіями.

В Україні вільні економічні зони створюються на підставі Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 р. Цей закон визначає загальноправові умови та порядок створення, ліквідації, функціонування таких зон, їх статус і порядок регулювання діяльності. Але створювати вільні економічні зони можна тільки після прийняття відповідного закону щодо кожної окремо, в якому визначаються статус території, строки дії цієї зони. В інших країнах порядок створення ВЕЗ більш спрощений. Наприклад, для Казахстану достатньо рішення Верховної Ради, для Польщі — Кабінету Міністрів.

Вільні економічні зони залежно від завдання мети та можуть бути різних типів. В Україні існують такі:

• вільні митні зони (сухопутні та порти);

• експортні та транзитні зони;

• митні сховища та технічні парки;

• технологічні та комплексні виробничі зони;

• туристські зони;

• фінансові, страхові та банківські зони.

У деяких випадках утворюються ВЕЗ, які поєднують усі напрями. Внутрішні параметри вільних економічних зон визначаються залежно від мети, завдання, функцій, структури, повноважень органів управління, а також кількості жителів і працівників на цій території.