Главная Прочие дисциплины Криміналістика - Біленчук П.Д.

Криміналістика - Біленчук П.Д.

13.4 МЕТОДИ Й ЗАСОБИ ФІКСАЦІЇ ОЗНАК ЗОВНІШНОСТІ ЛЮДИНИ

Уявний образ зовнішності людини є основою різних її матеріальних відображень, які застосовують для ідентифікації цієї людини під час розслідування злочинів, розшуку тих, хто пропав безвісти, та ідентифікації невпізнаних трупів. До таких матеріальних відображень у габітології належать опис методом словесного портрета, суб'єктивний портрет, пластичні реконструкції обличчя за черепом (скульптурний портрет).

Опис методом словесного портрета — найпоширеніша система відображення ознак зовнішності людини за допомогою спеціальної термінології. Опис здійснюють зверху до низу у двох положеннях обличчя (анфас і правий профіль). Кожна ознака зовнішності характеризується розміром, формою чи контуром, положенням відносно інших частин тіла, кольором.

Опис виконують за схемою класифікації анатомічних ознак. Таку саму методику опису ознак зовнішності людини застосовують під час постановки її на кримінальний облік (реєстрації).

Опис методом словесного портрета застосовують для пошуку та впізнання злочинця, пошуку особи, яка зникла безвісти, або впізнання трупа. Слідчий або оперативний працівник зі слів потерпілого чи свідка-очевидця складає словесний портрет злочинця за згаданою схемою і використовує його для орієнтування у процесі пошуку.

Опис ознак зовнішності здійснюють на основі даних, одержаних у результаті безпосереднього спостереження загального вигляду особи, яка описується; зі слів інших осіб, які бачили цю людину чи знають її (потерпілих, родичів, знайомих); за різними документами, де зафіксовано дані про розшукувану особу (матеріалами криміналістичного обліку, історією хвороби, особовою справою тощо); за результатами вивчення виявлених предметів, які відображають зовнішні ознаки людини (фотознімків, одягу, взуття та ін.); під час огляду трупа чи його частин.

Якщо зовнішність людини описують особи, не обізнані з методом опису словесного портрета й навичками його застосування, такі описи мають суттєві недоліки: вони несистемні, багатослівні, розмиті.

Перевага словесного портрета перед іншими описами ознак зовнішності людини полягає в тому, що він забезпечує системне й однакове визначення ознак елементів зовнішності людини, дає можливість формалізувати ознаки її зовнішнього вигляду, зашифрувати їх символами, скласти код і формулу зовнішності, як це роблять під час заповнення реєстраційних карток на невпізнані трупи й осіб, які пропали безвісти, і введення даних про зовнішність у пам'ять комп'ютера та бази даних автоматизованих інформаційно-пошукових систем.

Успішність пошуку злочинця за словесним портретом залежить передусім від якості складеного опису ознак зовнішності, їх відповідності суб'єктивному образу, який запам'ятав очевидець. Для точнішого складання словесного портрета застосовують розроблені криміналістами технічні засоби й тактичні прийоми.

Суб'єктивний портрет — це матеріалізований уявний образ об'єкта, що зберігається в пам'яті людини, яка раніше вже спостерігала цей об'єкт (предмет, людину). Матеріалізація, тобто закріплення уявного образу, здійснюється різними способами: малюванням, композицією (складанням) фотознімків, композицією малюнків технічними засобами.

Уявний образ у пам'яті завжди суб'єктивний. Його малювання чи композиція зі слів очевидця — також суб'єктивний процес, адже в ньому беруть участь дві особи: слідчий і очевидець, що утримує в уяві образ. Одержані в такий спосіб портрети називають суб'єктивними.

Мальований суб'єктивний портрет можуть виготовити безпосередньо особа, пам'ять якої зберегла уявний образ; спеціаліст; безпосередньо слідчий. Методика одержання мальованих портретів така:

• якщо особа, у пам'яті якої утримується уявний образ, уміє малювати, слідчий під час допиту пропонує їй намалювати злочинця. Такі випадки на практиці зустрічаються рідко;

• для виготовлення мальованого портрета слідчий запрошує спе-ціаліста-художника, який бере участь у допиті потерпілого чи свідка і з його слів малює портрет;

• слідчий під час допиту використовує посібник "Типи та елементи зовнішності"; Альбом-реєстр із комплекту приладу "Портрет". Він показує свідку чи потерпілому мальовані елементи — ознаки зовнішності з названих посібників: загальний вигляд обличчя, форму зачіски, лоба, брів, очей, носа тощо. Ті ознаки, які будуть визнані схожими, слідчий копіює на прозорий папір (цигарковий або кальку). По черзі копіюючи ці ознаки починаючи із загального вигляду, слідчий складає мальований портрет. Виготовлений у такий спосіб портрет більше схожий зі злочинцем.

Для ідентифікації використовують також мальовані портрети, виконані не зі слів свідків або потерпілих, а безпосередньо з натури.

Фотокомпозиційний портрет (фоторобот) — це суб'єктивний портрет, складений з пам'яті за допомогою набору елементів випадкових фотознімків. Методика складання фоторобота полягає у виконанні таких дій: потерпілому чи свідку показують фотознімки різних осіб, виконані в одному масштабі, і пропонують вибрати такі, на яких зображено осіб з ознаками зовнішності, подібними до образу злочинця. Потім слідчий вирізує на фотознімках ці ознаки і монтує з них "портрет", а дефекти склеювання ретушує. Одержаний у такий спосіб складений з частин фотознімків портрет називається фотороботом. Уперше такий спосіб суб'єктивного портрета у 1952 р. застосував французький криміналіст П. Шабо. Для відтворення зовнішності злочинця, який розшукувався, він застосував набір фотознімків різних осіб.

Для виготовлення фоторобота використовують також технічні засоби (наприклад, прилад ПКП-2 — пристрій композиційного портрета), планшети, альбоми, які називаються планшетними фотороботами. Необхідно зазначити, що методика виготовлення фоторобота складна для безпосереднього використання слідчим і має певні недоліки (наявності значного набору готових фотознімків, складність їх композиції через різноманітність елементів тощо).

Композиційно-мальовані (синтетичні) портрети — найнадійніший засіб матеріалізації уявних образів і їх використання у слідчій та розшуковій практиці. На відміну від фотокомпозиційних портретів композиційно-мальовані виготовляють з попередньо заготовлених стандартних малюнків елементів обличчя відповідно до свідчень очевидців. Мальовані елементи зовнішності виготовляють в одному масштабі на прозорій плівці у вигляді діапозитивів, що дає змогу сполучати їх на просвіт і отримувати (синтезувати) у цілому зображення уявного образу розшукуваної особи. Вперше ідентифікаційний комплект мальованих портретів був запропонований у США у 1959 р. Мак-Дональдом і названий "Айденті Кіт". Для складання композиційних портретів застосовують спеціальні технічні засоби: у країнах СНД — ІКМ-2 (ідентифікаційний комплект малюнків), прилад "Портрет"; у Польщі — ІМК-2 (ідентифікаційний мальований комплект); у США — "Мімік"; в Японії — багатоканальний проектор. Кожний прилад складається з демонстраційного пристрою, альбому-реєстру мальованих ознак зовнішності чи їх слайдів на плоскій плівці.

За конструкцією названі пристрої для композиції суб'єктивних портретів поділяють на роздільні, в яких демонстраційний пристрій відокремлено від альбому-реєстру мальованих ознак зовнішності (ІКМ-2, ІМК-2, "Портрет", багатоканальний японський проектор), і компактні, в яких вони об'єднані в одне ціле. Методика складання композиційного портрета за допомогою названих приладів полягає в тому, що на екрані демонструють по черзі типи елементів (ознак) зовнішності, а свідок чи потерпілий порівнює їх з тими, що запам'яталися, і відбирає схожі. Оскільки елементи зовнішності виконані в одному масштабі, то на екрані слідчий або спеціаліст має можливість конструювати суб'єктивний портрет, який поступово уточнюється. Складений на екрані портрет фотографують; якщо потрібно, ретушують згідно із зауваженнями свідка чи потерпілого і використовують для пошуку.

Останнім часом в органах внутрішніх справ розроблено автоматизовану систему для використання композиційно-мальованих портретів. Вона складається з комп'ютера, графопобудовника та дисплея. До пам'яті комп'ютера вводять зображення малюнків елементів зовнішності, які там постійно зберігаються, а потім за допомогою цієї інформації складають потрібні портрети на екрані дисплея.

Для складання суб'єктивного скульптурного портрета (пластична реконструкція обличчя за черепом) використовують кісткові залишки черепа людини. Методику виготовлення скульптурних портретів розробив академік М. Герасимов і вдосконалили А. Джигорян і Ю. Дубягін. Одержаний скульптурний портрет фотографують, а знімки використовують для пошуку осіб, які пропали безвісти, та ідентифікації невпізнаних трупів.

До найпоширеніших матеріальних видів відображень зовнішності людини, які використовують в оперативно-розшуковій і слідчій практиці, належать фотознімки (фотокартки, фотопортрети). Крім фотографічних зображень і їх репродукцій у слідчій практиці застосовують й інші різновиди відображень зовнішності людини — кінофільми, відеозаписи, рентгенівські знімки, друкарські репродукції та ін.