Главная Финансы Книги Фінанси (теоретичні основи) - Грідчіна М.В.

Фінанси (теоретичні основи) - Грідчіна М.В.

7.2. Державний фінансовий контроль

Державний контроль здійснюється в багатьох напрямках. Система контролю передбачає різні типи контролю — адміністративний, фінансовий, архітектурний, санітарний, технічний, екологічний, пожежний та ін. Державний фінансовий контроль є окремою самостійною складовою загальної системи державного контролю і результатом практичного використання державою контрольної функції фінансів.

Наведемо визначення сутності державного фінансового контролю: це система заходів забезпечення ефективного використання державних фінансових ресурсів в інтересах суспільства, які охоплюють усі операції, пов'язані з рухом державних коштів, і здійснюються у відповідних формах за допомогою спеціальних методів.

Об'єктами державного фінансового контролю є грошові, розподільчі процеси при формуванні й використанні державних фінансових ресурсів в усіх рівнях і складових економіки України. До сфери державного фінансового контролю належать усі господарські операції, що здійснюються з використанням державних коштів.

В умовах ринкових відносин зберігаються передумови існування державного фінансового контролю. Жодна держава не може від нього відмовитись, оскільки такий контроль є однією з необхідних умов існування держави незалежно від того, які економічні відносини в ній панують.

Мало того, дослідження економічних передумов існування державного фінансового контролю дають підстави стверджувати, що у процесі розвитку ринкової економіки обсяги, сфера застосування, роль державного фінансового контролю не зменшуються, оскільки не зменшується його економічна база, тобто державні фінансові ресурси і грошові фонди (бюджетні та позабюджетні), які мають використовуватись в інтересах суспільства.

Контроль за збереженням і використанням власності — невіддільне право власника, тому об'єктивною умовою і економічною базою існування системи державного фінансового контролю є державна власність. В Україні державна власність загальнодержавна і комунальна. Державний фінансовий контроль не обмежується перевіркою виконання зобов'язань перед державою зі сплати податків і обов'язкових платежів юридичними та фізичними особами. Це лише один напрямок контрольної діяльності. Аналіз зарубіжного і вітчизняного досвіду розвитку фінансової системи держави свідчить, що в умовах ринку і приватної власності обсяги коштів і майна, що є державною власністю, не тільки не зменшуються, а й інколи збільшуються разом зі збільшенням національного багатства і ВВП. Через бюджетну систему й державні позабюджетні фонди в Україні акумулюється і розподіляється майже половина вартості ВВП. За статистичними даними, в Україні через бюджетну систему і Пенсійний фонд у 1990 р. розподілялось 26,2 % ВВП, у 1993 р. — 38,6, у 1995 р. — 46,3, у 1996 р. — 35,8, у 1997 р. — 46,6, у 1999 р. — 35,4 %. Тому в нових економічних умовах необхідно зміцнювати правову базу, удосконалювати організацію, методи і прийоми державного контролю, а також підвищувати його ефективність.

Роль, завдання й масштаби державного фінансового контролю безпосередньо пов'язані з поняттям економічної безпеки України, рівень якої необхідно підвищувати. Економічна безпека — це комплексний показник, що складається з таких елементів, як бюджетна безпека, боргова, зовнішньоекономічна, валютно-грошова, фінансово-кредитна, податкова, структурно-виробнича, господарсько-правова, інвестиційна, паливно-енергетична та продовольча. Можна навести багато існуючих нині загроз економічній безпеці України, але звернемо увагу тільки на такі, які можна або усунути, або принаймні зменшити за допомогою ефективної системи державного контролю. Такими загрозами насамперед є недосконалість фінансово-бюджетної системи; неефективність системи контролю за використанням бюджетних коштів, податкової системи, що пригнічує виробництво і призводить до масового ухилення від сплати податків; недосконалість системи державного управління приватизаційними процесами, масові зловживання в цій сфері, вивезення за кордон дефіцитної стратегічної сировини; нелегальне вивезення з України капіталу; приховування значних валютних коштів за кордоном суб'єктами господарювання та фізичними особами; збільшення масштабів тіньової економіки; посилення процесів криміналізації; поширення корупції в управлінських структурах; збільшення кількості шахрайсько-економічних злочинів; недосконалість (іноді відсутність) законів, пов'язаних з регулюванням тих чи інших нових економічних процесів і відносин, що виникають в умовах ринкового реформування.

Без дієвого державного контролю неможливо підвищити найважливішу складову поняття "економічна безпека" — бюджетну безпеку, під якою слід розуміти реальний рівень забезпечення платоспроможності держави з урахуванням балансу доходів і видатків державного та місцевих бюджетів.

Бюджетна безпека має підтримуватись досконалою системою бюджетного обліку і контролю, ретельною перевіркою видатків, оскільки через бюджетну систему перерозподіляються значні кошти.

В установах і організаціях, які фінансуються за рахунок бюджетних коштів, контролюючі органи часто виявляють такі порушення, як нецільове використання, нестача та привласнення коштів і матеріальних цінностей. Перевірки свідчать, що в умовах гострого дефіциту бюджетних коштів практикується надання з місцевих бюджетів безвідсоткових позик суб'єктам господарської діяльності, передавання в оренду приміщень без справляння орендної плати і покриття витрат, пов'язаних з користуванням комунальними послугами; трапляються численні порушення при здійсненні взаємозаліків заборгованості; надмірність у використанні бюджетних коштів внаслідок завищених обсягів і вартості виконаних ремонтних робіт і наданих послуг.

Стан державних фінансів потребує систематичного контролю за дотриманням органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування режиму жорсткого обмеження бюджетних видатків та інших державних витрат.

Посилення і вдосконалення державного фінансового контролю мають бути забезпечені на рівні законодавчої і виконавчої влади.

Як свідчить зарубіжний досвід, незалежно від рівня економічного розвитку і політичного устрою держави в багатьох країнах створені органи державного контролю. На рівні законодавчої влади — це різні інститути парламентського контролю, на рівні виконавчої — система урядових контрольно-ревізійних органів. Органи державного контролю в зарубіжних країнах здійснюють контроль за витрачанням державних коштів і використанням державного майна. Вони контролюють витрачання органами управління коштів, виділених на їх утримання та реалізацію державних програм, перевіряють виробничо-фінансову діяльність приватних фірм з виконання урядових замовлень. Наприклад, у Німеччині федеральна рахункова палата контролює також усі федеральні підприємства, страхові установи федерації, приватні підприємства з п'ятдесятивідсотковою часткою участі держави, решту організацій, якщо вони розпоряджаються державними коштами. Висока ефективність бюджетно-фінансового контролю в зарубіжних країнах зумовлена різними чинниками і насамперед тим, що керівники вищих органів державного фінансового контролю призначаються і затверджуються парламентами на триваліший час, ніж терміни повноважень цих парламентів (у США — на 15 років, у Канаді — 10 років, у Німеччині, Австрії, Угорщині — на 12 років), і можуть бути звільнені з посади лише за рішенням парламенту через професійну невідповідність чи здійснення певних зловживань; витрати на утримання контролюючих органів затверджуються окремою статтею державного бюджету [46].

Державний фінансовий контроль в Україні також здійснюється на рівні законодавчої і виконавчої влади. Органом парламентського контролю є Рахункова палата, що підпорядковується Верховній Раді України. Виконавча влада здійснює контроль через державні органи влади — Державну контрольно-ревізійну службу (ДКРС), Державну податкову службу, Державне казначейство, Митну службу, контрольно-ревізійні підрозділи міністерств та інші центральні органи виконавчої влади, а також через місцеві органи влади — місцеві державні адміністрації. Бюджетний контроль, який виконують законодавчі й виконавчі органи влади, сприяє оптимізації фінансової та бюджетної політики держави, стабільному надходженню коштів до бюджетної системи, раціональному і ефективному використанню цих коштів в інтересах суспільства.

Державний фінансовий контроль має базуватися на принципах законності, об'єктивності, регулярності, системності, скоординова-ності та гласності (рис. 7.2).

Рис. 7.2. Принципи державного фінансового контролю

Суб'єктами державного фінансового контролю є контролюючі органи, наділені контрольними функціями згідно із законодавством України. Спеціалізованими органами контролю, що виконують виключно контрольні функції, є Рахункова палата, ДКРС, контрольно-ревізійні підрозділи міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

Крім того, багато державних органів зобов'язані контролювати тільки окремі операції й напрямки діяльності; вони здійснюють фінансовий контроль разом з іншими покладеними на них функціями. До таких органів належать Державна податкова служба, Державне казначейство, Державна митна служба, Антимонопольний комітет, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна, Державна інспекція з контролю за цінами.

Розглянемо докладніше функції державного фінансового контролю окремих суб'єктів.

Рахункова палата — це орган контролю, який утворюється законодавчим органом — Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй, діє самостійно і незалежно від інших органів держави.

Згідно із Законом України "Про Рахункову палату" [21] основне завдання Рахункової палати полягає в організації і здійсненні контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, а також у контролі:

• за витрачанням бюджетних коштів за обсягами, структурою та цільовим призначенням;

• за утворенням і погашенням внутрішнього та зовнішнього боргу України, визначенням ефективності та доцільності видатків державних коштів, валютних і кредитно-фінансових ресурсів;

• за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;

• за дотриманням законності щодо надання Україною позик і економічної допомоги зарубіжним державам, міжнародним організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;

• за законністю та своєчасністю руху коштів Державного бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах Національного банку України та уповноважених банках.

До функцій Рахункової палати належать контроль за виконанням законів України та прийнятих Верховною Радою України рішень, за виконанням Державного бюджету України, за фінансуванням загальнодержавних програм, використанням за призначенням коштів загальнодержавних цільових фондів та позабюджетних фондів органами виконавчої влади; ефективністю управління коштами Державного бюджету Державним казначейством України, законністю і своєчасністю руху цих коштів у НБУ, уповноважених банках і кредитних установах України; інвестиційною діяльністю органів виконавчої влади, виконанням рішень Верховної Ради України про надання Україною зовнішніх позик і економічної допомоги; за дорученням Верховної Ради України перевірка кошторису витрат, пов'язаних з її діяльністю, а також діяльністю допоміжних органів і служб Президента та апарату Кабінету Міністрів України; підтримання зв'язків з контрольними органами зарубіжних держав і укладення з ними угоди про співробітництво.

Рахункова палата має такі повноваження:

• здійснює експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, позабюджетних фондів, а також за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів при реалізації загальнодержавних програм;

• здійснює фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, НБУ, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також у місцевих державних адміністраціях та органах місцевого самоврядування, на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності в тій частині їх діяльності, що стосується використання коштів Державного бюджету України;

• організовує і здійснює оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;

• здійснює комплексні ревізії і тематичні перевірки за окремими розділами та статтями Державного бюджету України;

• має право вимагати від керівників установ і організацій, що перевіряються, будь-яку інформацію про фінансово-господарську діяльність.

Рахункова палата не має територіальних органів, тому в межах своєї компетенції може залучати до контрольно-ревізійної діяльності решту державних контролюючих органів та їх представників, а також має право на договірний основі залучати до ревізій і перевірок недержавні аудиторські служби та окремих висококваліфікованих спеціалістів.

Державна контрольно-ревізійна служба — це контролюючий орган, який утворюється виконавчою владою держави, діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується йому.

Ця служба виконує контрольні функції, які полягають у здійсненні ревізій і перевірок:

• фінансової діяльності, стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності в міністерствах, відомствах, державних комітетах та інших органах державної виконавчої влади, у державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюджету та державних валютних фондів;

• правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів державної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордоном і фінансуються за рахунок державного бюджету;

• повноти оприбуткування, правильності витрачання і збереження валютних коштів.

Нині діяльність органів ДКРС зосереджується переважно на контролі за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів та їх збереженням, максимальним відшкодуванням збитків за рахунок винних посадових осіб, мобілізації платежів до Державного бюджету та інших надходжень, що не були відображені в обліку та звітності і встановлені перевірками (разом з правоохоронними органами) діяльності суб'єктів господарювання недержавної форми власності. У середньому більш як у 40 % випадків загальної кількості ревізій і перевірок виявляються факти незаконних витрат, недостач і розкрадань.

До складу ДКРС входять Головне контрольно-ревізійне управління (ГоловКРУ) України, контрольно-ревізійні управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві, Севастополі, а також контрольно-ревізійні підрозділи (відділи, групи) у районах, містах, районах у містах (рис. 7.3).

До контрольно-ревізійних управлінь адміністративно-територіальних утворень обласного рівня входять як відділи з контролю за певною сферою діяльності (освіта, охорона здоров'я, матеріальне виробництво тощо), так і територіальні відділи (районні та міжрайонні).

В інструкції ГоловКРУ України "Про порядок проведення ревізій і перевірок" [30] визначені основні завдання ревізій (перевірок) за такими групами установ, підприємств і організацій:

Рис.7.3. Структура ДКРС України

• фінансові органи і органи Державного казначейства АРК, областей, районів, міст Києва і Севастополя;

• бюджетні установи;

• міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

• підприємства і організації державної та комунальної форм власності;

• підприємства і організації недержавного сектора економіки.

За першою групою основне завдання полягає в перевірці дотримання чинних нормативних актів щодо виконання бюджетів відповідних рівнів, стану діяльності фінансових органів і органів Державного казначейства. Зокрема, ГоловКРУ України здійснює ревізію:

• поточних рахунків відповідних бюджетів, позабюджетних і валютних коштів органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у випадках, передбачених чинним законодавством;

• правильності витрачання коштів на утримання фінансових органів і органів Державного казначейства, апарату державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

За другою групою установ основне завдання полягає у перевірці:

• забезпечення керівництвом установи виконання чинних законодавчих актів та інших нормативних актів щодо фінансів і фінансової діяльності, зокрема указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України щодо підвищення ефективності витрачання бюджетних коштів, оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери, посилення фінансово-бюджетної дисципліни;

• правильності та обґрунтованості розрахунків кошторисних призначень, виконання кошторисів витрат і основних виробничих показників, використання коштів за цільовим призначенням, забезпечення ощадливого витрачання та збереження коштів і матеріальних цінностей, дотримання фінансової дисципліни, правильності і достовірності ведення бухгалтерського обліку та складання звітності.

При здійсненні ревізій та перевірок за третьою групою установ основне завдання полягає в перевірці:

• забезпечення виконання Загального положення про міністерство, інший центральний орган виконавчої влади України щодо реалізації державної політики у сфері фінансів і контролю, що стосується діяльності міністерств;

• законності й правильності утворення в міністерстві централізованих фондів, їх розмірів та витрачання коштів за цільовим призначенням, правильності спрямування та використання бюджетного фінансування, кредитних ресурсів та фінансової допомоги, отриманої за рішенням уряду чи за угодами з Міністерством фінансів України;

• правильності розрахунків витрат на утримання апарату міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, дотримання чинних нормативних актів при витрачанні коштів на їх утримання. За четвертою групою підприємств і організацій ГоловКРУ України перевіряє:

• дотримання чинних нормативних актів щодо цільового і ефективного витрачання коштів і матеріальних цінностей, забезпечення їх збереження, достовірності звітності та належного стану бухгалтерського обліку;

• правильність розрахунків з бюджетом, законність виконуваних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності, повноту відрахування коштів до галузевих державних фондів.

За п'ятою групою підприємств і організацій завдання ревізії (перевірки) визначається в кожному випадку окремо органами, яким доручили її проведення, зокрема правоохоронними.

Контрольно-ревізійна діяльність складається з таких етапів:

• організаційно-підготовчої роботи;

• здійснення ревізії (перевірки) за допомогою різних методичних прийомів;

• оформлення результатів ревізії (перевірки);

• реалізації матеріалів ревізії і організації контролю за виконанням її рішень.

Державна податкова служба є органом виконавчої влади, основне завдання якого полягає у здійсненні контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів, а також неподаткових доходів, установлених законодавством.

Органи Державної податкової служби виконують такі функції:

• контролюють додержання законодавства про податки, інші платежі, валютні операції;

• контролюють порядок розрахунків із споживачами з використанням електронних контрольних касових апаратів, комп'ютерних систем і товарно-касових книг;

• контролюють наявність свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій, патентів, інших спеціальних дозволів на окремі види підприємницької діяльності;

• контролюють своєчасність подання платниками податків податкових декларацій та інших документів, пов'язаних з визначенням суми податків;

• перевіряють достовірність документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків;

• ведуть облік і реєстрацію платників податків;

• застосовують і стягують фінансові санкції та адміністративні штрафи за порушення податкового законодавства;

• перевіряють факти приховування і заниження сум податків;

• передають відповідним правоохоронним органам матеріали за фактами правопорушень, за які передбачено кримінальну відповідальність;

• подають відповідним фінансовим органам та органам Державного казначейства звіт про надходження податків;

• контролюють наявність марок акцизного збору на пляшках алкогольних напоїв і на пачках тютюнових виробів;

• роз'яснюють через засоби масової інформації порядок застосування законодавчо-нормативних актів про податки.

Для виконання зазначених функцій Державна податкова служба України наділяється правами, закріпленими Законом України "Про державну податкову службу в Україні" [7]. Органи Державної податкової служби України мають право:

• перевіряти документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків, у всіх суб'єктів господарювання і громадян;

• викликати посадових осіб і громадян для пояснень щодо джерела отримання доходів, обчислення і сплати податків;

• обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, а також житло громадян, якщо вони використовуються як юридична адреса суб'єкта господарювання та для отримання доходів;

• вимагати від посадових осіб і громадян, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства і контролювати їх виконання;

• зупиняти операції платників податків на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах у випадках, передбачених законом, зокрема в разі відмови у здійсненні документальної перевірки, а також у разі недопущення податківців для обстеження приміщень, що використовуються для одержання доходів; неподання бухгалтерської звітності, податкових декларацій, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків; не-пред'явлення свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, спеціальних дозволів (ліцензій, патентів тощо) на її здійснення;

• застосовувати до юридичних осіб і громадян фінансові санкції;

• стягувати з юридичних осіб до бюджетів та державних цільових фондів донараховані за результатами перевірок суми податків, недоплат, штрафів у безспірному порядку, а з громадян — за рішенням суду або за виконавчими приписами нотаріусів;

• накладати адміністративні штрафи на посадових осіб і громадян;

• доручати органам ДКРС здійснювати ревізії в разі виявлення зловживань під час контролю за надходженням валютної виручки, виконання розрахунків зі споживачами з використанням товарно-

касових книг, а також за дотриманням лімітів готівки в касах та її

використання для розрахунків за товари (роботи, послуги).

Певні контрольні функції покладаються на Державне казначейство України. Насамперед це контроль за організацією виконання видаткової частини Державного бюджету України, а також за надходженням і використанням коштів державних позабюджетних фондів. Передбачено, що органи Державного казначейства України здійснюють попередній контроль за витрачанням коштів Державного бюджету шляхом виконання документальних перевірок доцільності та ефективності витрат бюджетних установ та організацій. Для цього відділи обліку лімітів видатків та контролю за виконанням кошторисів перевіряють документи, подані розпорядниками коштів для підтвердження необхідності здійснення оплати. У разі потреби перевірку виконують з виїздом на місце. Якщо під час документальних перевірок встановлено можливість неефективного використання матеріальних цінностей та коштів або неповне документальне підтвердження витрат, орган Державного казначейства України відмовляє в оплаті рахунку і повертає його розпорядникові коштів.

Державна податкова служба та Державне казначейство України мають територіальні органи, структура яких аналогічна структурі ДКРС.

Так, до Державної податкової служби України входять Державна податкова адміністрація України, підлеглі державні податкові адміністрації в АРК, областях, містах Києві та Севастополі й відповідно державні податкові інспекції в районах, містах, районах у містах.

Державне казначейство України складається з Головного управління і його територіальних органів-управлінь в АРК, областях, містах Києві та Севастополі з відділеннями у районах, містах і районах у містах.

Місцеві державні адміністрації на відповідних територіях контролюють збереження і раціональне використання державного майна, стан фінансової дисципліни, облік і звітність, виконання державних контрактів і зобов'язань перед бюджетом, належне і своєчасне відшкодування збитків, завданих державі.

Завдання Антимонопольного комітету України у сфері контролю полягає у здійсненні державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства та за економічною концентрацією. Антимонопольний комітет контролює дотримання антимонопольного законодавства у процесі економічної концентрації, зокрема при створенні, реорганізації, ліквідації суб'єктів господарювання, перетворенні органів управління на об'єднання підприємців, придбанні часток (акцій, паїв), активів господарських товариств та підприємств; при здійсненні господарської діяльності суб'єктами господарювання та реалізації повноважень центральних і місцевих органів державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування щодо суб'єктів господарювання. Уповноважені представники Антимонопольного комітету мають право виконувати перевірки та ревізії щодо дотримання антимонопольного законодавства і з цією метою безперешкодно відвідувати підприємства (установи, організації), вимагати необхідні документи та іншу інформацію, усні або письмові пояснення посадових осіб і громадян, складати протоколи і розглядати справи про адміністративні правопорушення, накладати адміністративні стягнення за порушення антимонопольного законодавства.

Антимонопольний комітет України розглядає справи про порушення антимонопольного законодавства і ухвалює рішення щодо цих справ у межах своїх повноважень; звертається до суду чи господарського суду з позивами у зв'язку з порушенням антимонопольного законодавства; надсилає правоохоронним органам матеріали про порушення законодавства, що мають ознаки злочину.

Контроль за додержанням митного законодавства є одним з основних завдань Державної митної служби України. Ця служба виконує функції з удосконалення митного контролю, митного оформлення і оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України; вживає заходів щодо запобігання порушенню митних правил; бореться з контрабандою; контролює додержання правил переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Фонд державного майна України як держаний орган, який здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна і є орендодавцем майнових комплексів, що перебувають у загальнодержавній власності, виконує такі функції: здійснює інвентаризацію загальнодержавного майна, що підлягає приватизації, і перевіряє використання цього майна; контролює виконання державних програм приватизації.

Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку — це державний орган, що підпорядковується Президентові України і підзвітний Верховній Раді України. Цей орган здійснює державне регулювання випуску і обігу цінних паперів та їх похідних на території України, а також їх контроль. До повноважень ДКЦПФР входять контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, а також за відповідністю цієї інформації встановленим стандартам; здійснення самостійно або спільно з іншими контролюючими органами перевірок та ревізій фінансово-господарської діяльності емітентів і осіб, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, фондових саморегулівних бірж і саморегулівних організацій; накладення адміністративних стягнень, штрафних та інших санкцій за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їх співробітників аж до анулювання дозволів на професійну діяльність на ринку цінних паперів або надсилання матеріалів до правоохоронних органів щодо фактів правопорушень, за які передбачена адміністративна та кримінальна відповідальність, якщо до компетенції розглядуваної комісії не входить накладення адміністративних стягнень за відповідні правопорушення, вилучення під час перевірок на строк до трьох діб документації, що підтверджує факти порушення актів законодавства про цінні папери.

Державна інспекція з контролю за цінами України у складі Міністерства економіки України так само виконує важливі контрольні функції у сфері фінансово-господарського контролю. Вона здійснює перевірки додержання законодавства щодо встановлення і застосування цін та їх економічного обґрунтування в усіх галузях народного господарства, може позбавляти суб'єктів господарювання права застосовувати вільні ціни в разі надмірного їх підвищення і скорочення виробництва товарів у натуральних показниках, а також скасовувати ціни і тарифи, затверджені з порушенням вимог законодавчих актів України з питань ціноутворення, з поданням відповідним органам управління пропозицій щодо встановлення фіксованих або регульованих цін та тарифів; застосовує до суб'єктів господарювання економічні санкції згідно з чинним законодавством за порушення порядку встановлення і застосування цін.

Залежно від того, які органи здійснюють контроль, він поділяється на позавідомчий і відомчий. Державні органи, контрольні функції яких було розглянуто, здійснюють позавідомчий контроль.

Відомчий контроль виконують контрольно-ревізійні підрозділи і міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, а також органи, що належать до сфери їх управління.

Основне завдання відомчого контролю полягає у здійсненні контролю за фінансово-господарською діяльністю, цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів, збереженням державного майна, економним використанням матеріальних і фінансових ресурсів, за виконанням планових завдань, правильністю ведення бухгалтерського обліку, а також виявлення та усунення фактів порушень фінансової дисципліни, завдання збитків, безгосподарності й марнотратства, перекручення звітності на підприємствах, в установах і організаціях, що належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Основним об'єктом відомчого контролю є фінансово-господарська діяльність державних підприємств, установ та організацій, підвідомчих відповідним організаціям вищого рівня. У 1998 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову (№ 1053), де затверджено Положення про відомчий контроль. Необхідність прийняття цього документа зумовлювалась тим, що на багатьох державних підприємствах було виявлено серйозні недоліки щодо забезпечення збереження державних коштів і майна, формальне виконання інвентаризації, недостачі і втрати матеріальних цінностей списувались за рахунок підприємства, а не стягувались з винних осіб; складське господарство на багатьох підприємствах перебувало в незадовільному стані, склади та цехи недостатньо забезпечувались вимірювальними приладами та діагностичною апаратурою, була відсутня якісна нормативна база витрачання і списання матеріальних цінностей та фінансових ресурсів. Органи відомчого контролю здійснюють на підпорядкованих їм державних підприємствах, установах і організаціях перевірку:

• дотримання фінансово-бюджетної, кошторисної дисципліни, ефективності і цільового використання бюджетних коштів;

• збереження коштів і матеріальних цінностей;

• ефективності використання матеріальних, фінансових і трудових ресурсів, своєчасності документального оформлення господарських операцій, повноти виявлення та мобілізації внутрішньогосподарських резервів, причин непродуктивних витрат і втрат;

• економічного стану підприємств, установ і організацій, виконання виробничих і фінансових планів, законності здійснення операцій;

• правильності та достовірності ведення бухгалтерського обліку і звітності, фінансових, кредитних і розрахункових операцій, повноти і своєчасності виконання зобов'язань перед бюджетом;

• додержання порядку встановлення та застосування цін і тарифів;

• виконання заходів щодо усунення недоліків, виявлених попередньою ревізією (перевіркою).

Оскільки державний контроль здійснюють багато контролюючих органів, необхідною умовою підвищення його ефективності є дотримання принципу скоординованості виконання ними контрольних функцій, запобігання дублюванню перевірок і зайвого відволікання працівників підконтрольних органів.

З метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність у 1998 р. було видано Указ Президента України № 817/98 "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності" [25], де визначено механізм здійснення перевірок фінансово-господарської діяльності органами виконавчої влади.

Згідно з цим указом контролюючі органи, уповноважені від імені держави перевіряти суб'єкти підприємницької діяльності, мають виконувати планові та позапланові виїзні перевірки.

Плановою виїзною вважається передбачена у планах роботи контролюючого органу перевірка фінансово-господарської діяльності суб'єкта підприємницької діяльності, яку виконують за місцем розміщення суб'єкта чи об'єкта власності, що перевіряється. Планову виїзну перевірку здійснюють не частіше як один раз на календарний рік одночасно всі контролюючі органи в день, визначений органом Державної податкової служби України.

Заборонено здійснювати планові виїзні перевірки за окремими видами зобов'язань перед бюджетами, крім зобов'язань за бюджетними позиками і кредитами, що гарантовані бюджетними коштами.

Планову виїзну перевірку здійснюють лише тоді, коли суб'єкту підприємницької діяльності не пізніше як за десять календарних днів надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати майбутньої перевірки.

Позаплановою виїзною вважається непередбачена у планах роботи контролюючого органу перевірка, яка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин:

• за наслідками зустрічних перевірок виявлено факти порушення суб'єктом підприємницької діяльності норм законодавства;

• суб'єкт підприємницької діяльності не подав у визначений строк документи обов'язкової звітності;

• виявлено недостовірність даних, заявлених у документах обов'язкової звітності;

• суб'єкт підприємницької діяльності подав у встановленому порядку скаргу про порушення законодавства посадовими особами контролюючого органу при виконанні планової чи позапланової виїзної перевірки;

• якщо потрібно перевірити відомості, отримані від особи, яка перебувала у правових відносинах з суб'єктом підприємницької діяльності, а він не надав пояснення на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом трьох робочих днів від дня отримання запиту;

• у разі реорганізації (ліквідації) підприємства.

Планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єктів підприємницької діяльності зобов'язані проводити такі контролюючі органи:

• Державна податкова служба — щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, неподаткових платежів;

• митні — щодо сплати ввізного мита, акцизного збору та ПДВ, які справляються в разі ввезення (пересилання) товарів на митну територію України в момент перетинання митного кордону;

• Державного казначейства і ДКРС у межах їх компетенції — щодо бюджетних позик, позик та кредитів, гарантованих коштами бюджетів, цільового використання дотацій і субсидій, інших бюджетних асигнувань, коштів позабюджетних фондів, а також щодо належного виконання державних контрактів, проавансованих за рахунок бюджетних коштів.