Главная Финансы Книги Фінанси (теоретичні основи) - Грідчіна М.В.

Фінанси (теоретичні основи) - Грідчіна М.В.

6.3. Інструменти фінансового ринку

Загальна характеристика основних інструментів фінансового ринку. Виконуючи операції на фінансовому ринку, його учасники вибирають відповідні фінансові інструменти — фінансові документи, що обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку. Фінансові інструменти, які обертаються на окремих сегментах фінансового ринку, на сучасному етапі дуже різноманітні.

За окремими видами фінансових ринків розрізняють певні інструменти, що обслуговують їх. Розглянемо основні з них.

Інструменти ринку позикових капіталів: гроші й розрахункові документи, які обертаються на грошовому ринку.

Інструменти ринку цінних паперів: різноманітні цінні папери, що обертаються на цьому ринку (склад цінних паперів за їх видами, особливостями емісії та обігу затверджується відповідними нормативно-правовими актами).

Інструменти валютного ринку: іноземна валюта, розрахункові валютні документи, а також окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Інструменти страхового ринку: страхові послуги, які пропонуються на продаж (страхові продукти), а також розрахункові документи та окремі види цінних паперів, які обслуговують цей ринок.

Ринок золота (срібла, платини) і коштовного каміння: зазначені цінні метали і коштовне каміння купують з метою формування фінансових резервів і тезаврації; це також розрахункові документи і цінні папери, що обслуговують цей ринок.

Інструменти ринку нерухомості: цінні папери та документи, що засвідчують право власності на той чи інший вид нерухомості.

За терміном обігу розрізняють такі фінансові інструменти:

• короткострокові (з періодом обігу до одного року), вони най-численніші й призначені для обслуговування операцій на ринку грошей;

• довгострокові (з періодом обігу понад рік) так звані безстрокові фінансові інструменти, кінцевий термін погашення яких не встановлюється (наприклад, акції); ці фінансові інструменти обслуговують операції на ринку капіталу.

За характером фінансових зобов'язань фінансові інструменти поділяються на такі:

• без подальших фінансових зобов'язань, тобто інструменти, за якими подальші фінансові зобов'язання не виникають; як правило, вони є предметом безпосередньо фінансової операції і при їх передаванні покупцеві продавець не несе щодо них додаткових фінансових зобов'язань (наприклад, валютні цінності, золото);

• боргові, що характеризують кредитні відносини між їх покупцем і продавцем й зобов'язують боржника погасити в передбачені терміни їх номінальну вартість і заплатити додаткову винагороду у вигляді відсотка (якщо ця винагорода не входить до складу номінальної вартості боргового фінансового інструменту, який погашається). Прикладами боргових фінансових інструментів є облігації, векселі, чеки.

Крім державних (див. підрозд. 6.2) в Україні випускаються облігації підприємств.

Облігації можуть випускатися підприємствами всіх передбачених законодавством України форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами. Акціонерні товариства можуть випускати облігації в розмірі, що не перевищує 25 % розміру статутного фонду і лише після оплати всіх випущених акцій.

Емісію облігацій можуть здійснювати практично всі юридичні особи, за винятком інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, яким це заборонено Законом України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди".

Вексельний обіг є невіддільною складовою ділового життя суспільства. Незалежно від того, яку функцію він виконує (засіб платежу, інструмент кредиту), взаємовідносини учасників вексельного обігу регулюються особливими нормами вексельного права.

Хоча вексель здавна використовували в міжнародних розрахунках, національні законодавства, що регулюють вексельний обіг у різних країнах, суттєво різняться. З огляду на це на Женевській конференції 1930 р. було уніфіковано норми вексельного права і вироблено Конвенцію, якою встановлено Єдиний вексельний закон про переказний і простий вексель.

Країни, що підписали Конвенцію або приєднались до неї, взяли на себе зобов'язання ввести в дію на своїх територіях Єдиний вексельний закон.

Згідно із ст. 21 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" векселем визнається цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселеутримувачу). Після прийняття цього Закону та постанови Верховної Ради України "Про застосування векселів у господарському обороті України" від 17 червня 1992 р. в Україні було запроваджено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 р. У 2001 р. набрав чинності Закон України "Про обіг векселів в Україні". Ним визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Отже, вексель — це боргове зобов'язання, що дає її власнику безумовне право вимагати при настанні терміну платежу від векселедавця простого і акцептанта переказного векселя сплати визначеної векселем суми. Іншими словами, вексель — це зобов'язання, в основу якого покладено виключно гроші. Предметом векселя не можуть бути інші зобов'язання, скажімо, розрахунок електроенергією, тобто "електричними грошима". Розрахунок яким-небудь майном з власником векселя можливий, але це виходить за межі вексельного права і обумовлюється в окремому порядку господарськими угодами.

Приклад реалізації механізму вексельного обігу наведено на рис. 6.3*.

Рис. 6.3. Взаємозв'язок суб'єктів вексельного обігу

Векселі бувають прості (соло-вексель) і переказні (тратта). У пере-казному векселі векселедавець призначає платника за векселем і пропонує йому заплатити визначену суму за вимогою того, на кого він

Внаслідок фінансової кризи "Запоріжсталь", не маючи можливості розрахуватись готівкою за поставлену руду, виписує вексель гірничо-збагачувальному комбінату. Останній, знаючи, що у "Запоріжсталі" гроші навряд чи з'являться, реалізує із знижкою (дисконтом) ці векселі через торговельну площадку підприємцям — споживачам металу. Цей покупець, у свою чергу, пред'являє вексель до сплати "Запоріжсталі", яка за відсутності коштів розраховується продукцією. Зрештою споживач купує метал дешевше, оскільки вексель він придбав зі знижкою.

виписав вексель. У простому векселі векселедавець призначає платником себе і не пропонує, а зобов'язується заплатити.

Пайовими фінансовими інструментами є акції. Такі фінансові інструменти підтверджують право їх власника на частку (пай) у статутному фонді їх емітента і на отримання відповідного доходу (у формі дивіденду).

Акція — це цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує майнову участь її власника у капіталі акціонерного товариства. Власники акції стають пайовиками акціонерного товариства, його співвласниками, тому не можуть вимагати від товариства повернення вкладених коштів. Проте вони можуть продати акції, але в цьому разі втрачають право співвласника.

Розрізняють такі акціонерні товариства (корпорації): закриті, акції яких розподіляються між акціонерами і не надходять у відкритий продаж, і відкриті (публічні), акції яких вільно продаються і купуються.

Акція має номінальну вартість (ціна, позначена на акції) і ринкову (курс) — ціна, за якою реально купується акція.

Прибуток за акціями сплачується у вигляді дивіденду, під яким розуміють частину чистого прибутку акціонерного товариства, що припадає на одну акцію і підлягає розподілу між акціонерами. Залежно від порядку виплати дивідендів і права участі в управлінні корпорацією акції поділяються на привілейовані (преференційні) та прості (звичайні).

Привілейовані акції з фіксованим дивідендом по суті близькі до облігацій. Такі акції надійні, однак практично виключають збільшення дивідендів, тобто нагромадження доходів. Різновидом привілейованих акцій є акції за участю, за якими передбачається додатковий дохід фіксованого дивіденду. Він оплачується за умови, що дивіденд за простою акцією досяг максимального рівня, передбаченого статутом корпорації, і в розпорядженні компанії ще залишився нерозподілений прибуток.

Привілейовані акції поділяються на зворотні й незворотні. Якщо корпорація випускає зворотні акції, вона залишає за собою право їх викупу (погашення) на певних умовах. Зворотність вигідна для корпорації, але не для власників акцій. Ціна, за якою викуповуються акції, не повинна перевищувати їх номінальної вартості та премії, що є своєрідною компенсацією за викуп. Незворотні акції не можуть бути оплачені доти, доки існує корпорація, що випустила їх.

Власники привілейованих акцій мають привілеї при отриманні дивіденду, фіксований розмір якого встановлюється під час випуску таких акцій. Оскільки комерційні інтереси утримувачів привілейованих акцій захищені фіксованими дивідендами, вони, як правило, не мають права голосу в акціонерному товаристві.

За характером розпорядження розрізняють іменні акції та на пред'явника. Іменні акції реєструються в реєстрах власників іменних акцій корпорації. Для передавання їх іншій особі необхідно внести відповідні зміни в реєстр. Акції на пред'явника емітуються без зазначення власника. У міру розвитку та поширення акціонерного підприємництва акції на пред'явника, що стали об'єктом купівлі-прода-жу на ринку цінних паперів, істотно потіснили іменні.

За черговістю розрізняють такі фінансові інструменти:

• первинні (фінансові інструменти першого порядку). Такі фінансові інструменти (як правило, цінні папери) характеризуються їх випуском в обіг первинним емітентом і підтверджують прямі майнові права або відносини кредиту (акції, облігації, чеки, векселі тощо);

• вторинні, або деривативи (фінансові інструменти другого порядку, похідні цінні папери), що характеризують виключно цінні папери, які підтверджують право або зобов'язання їх власника купити або продати первинні цінні папери, що обертаються, валюту, товари або нематеріальні активи за наперед визначеними умовами в майбутньому. Такі фінансові інструменти використовуються для здійснення спекулятивних фінансових операцій і страхування цінового ризику (хеджування). Залежно від складу первинних фінансових інструментів (або активів, до яких вони випущені в обіг) деривативи поділяються на фондові, валютні, страхові та товарні. Основними видами де-ривативів є опціони, свопи, ф'ючерсні і форвардні контракти. Опціон — це контракт на право купівлі або продажу певної кількості цінних паперів у будь-який момент протягом визначеного строку за фіксованою ціною.

В Україні опційні угоди дістають дедалі більшого поширення. Такими угодами торгують як на фондових біржах, так і на позабіржо-вому ринку.

Варант (різновид опціону) — це сертифікат, який дає право його власникові купити певний цінний папір за фіксованою ціною у визначений термін. Варанти випускаються в обіг не самостійно, а з іншими цінними паперами (наприклад, разом з привілейованими акціями або корпоративними облігаціями) для того, щоб зробити їх привабливішими.

Ф'ючерсний контракт (фінансовий ф'ючерс) — це стандартний документ на купівлю або продаж певної кількості визначених цінних паперів у зазначений час за встановленою ціною. Фінансові ф'ючер-си, що є також контрактом на операцію з цінними паперами у чітко встановлений час у майбутньому, відрізняються від опціонів тим, що передбачають зобов'язання, а не право на здійснення тієї чи іншої операції, яке бере на себе покупець ф'ючерсу. Обіг ф'ючерсів здійснюється виключно на організованому фінансовому ринку.

Форвардний контракт — це спеціально складений ф'ючерсний контракт, що відповідає потребам конкретного клієнта, не є стандартним, не укладається на організованому фінансовому ринку.

Своп (обмін) — двостороння угода про обмін у майбутньому серіями платежів у різних валютах.

За гарантованістю рівня дохідності фінансові інструменти поділяються на такі:

• з фіксованим доходом. Для них характерний гарантований рівень дохідності при погашенні (або протягом періоду їх обігу) незалежно від кон'юнктурних коливань ставки позикового відсотка (норми прибутку на капітал) на фінансовому ринку;

• з невизначеним доходом. їм властивий рівень дохідності, який може змінюватися залежно від фінансового стану емітента (прості акції, інвестиційні сертифікати) або у зв'язку із зміною кон'юнктури фінансового ринку (боргові фінансові інструменти, з плаваючою відсотковою ставкою, "прив'язаною" до встановленої облікової ставки, курсу певної "твердої" іноземної валюти тощо.

За рівнем ризику розрізняють такі фінансові інструменти:

• безризикові. До них належать державні короткострокові цінні папери, короткострокові депозитні сертифікати найнадійніших банків, "тверда" іноземна валюта, золото та інші дорогоцінні метали і коштовне каміння, придбані на короткий період. Термін "без-ризикові" певною мірою умовний, оскільки потенційний фінансовий ризик криє в собі будь-який з перелічених видів фінансових інструментів; вони призначені лише для формування точки відліку визначення рівня ризику для інших фінансових інструментів;

• з низьким рівнем ризику. До них належать, як правило, короткострокові боргові фінансові інструменти, що обслуговують ринок грошей, виконання зобов'язань за якими гарантоване стійким фінансовим становищем і надійною репутацією позичальника (характеризується терміном "першокласний позичальник");

• з помірним рівнем ризику. Вони характеризують фінансові інструменти, рівень ризику за якими приблизно дорівнює середньоринко-вому;

• з високим рівнем ризику. Це фінансові інструменти, рівень ризику за якими значно перевищує середньоринковий;

• з дуже високим рівнем ризику (спекулятивні). Такі фінансові інструменти характеризуються найвищим рівнем ризику і використовуються для здійснення найризикованіших спекулятивних операцій на фінансовому ринку. Прикладом високоризикових фінансових інструментів є акції "венчурних" (ризикових) підприємств, облігації з високим рівнем відсотка, емітовані підприємством з нестійким фінансовим становищем, опційні та ф'ючерсні контракти.

Наведена класифікація відображає розподіл фінансових інструментів лише за найсуттєвішими загальними ознаками. Кожна з розглянутих груп фінансових інструментів, у свою чергу, класифікується за окремими специфічними ознаками, які відображають особливості їх випуску, обігу і погашення.