special

Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

Додаток 4.5.1 Четверта влада й розбудова української державності

ЧЕТВЕРТА ВЛАДА Й РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

(Спроба політико-психологічного аналізу)

Не обов'язково проводити надзвичайно дорогі опитування громадської думки, аби дослідити тенденції і напрями еволюції суспільної свідомості. Дуже багато цінної інформації може дати аналіз передплати на засоби масової інформації.

Економічні труднощі, які спричинили падіння життєвого рівня населення, вдарили не тільки по хлібу насущному, а й по хлібу духовному. Внаслідок цього передплатні тиражі на газети і журнали в Україні впали з 63,5 млн примірників у 1992 році до 33.4 млн примірників у І півріччі і 17.5 млн примірників у II півріччі поточного року.

Якщо зробити розрахунки кількості примірників періодичних видань на 1000 чоловік населення, то у 1992 році їх було 1226, а в нинішньому, 1993, році — відповідно за півріччями — 637 і 338 примірників.

Можливо, ці дані не дуже показові, набагато більше інформації для роздумів може дати кількість видань, яку передплачує одна середньостатистична родина. Хоча, звичайно, є такі сім'ї, які отримують кілька газет і журналів, а є й такі, що не читають періодики взагалі.

Однак все-таки цікаво таку інформацію мати.

Отже, у 1992 році одна пересічна родина отримувала в середньому 4,5 примірника газет та журналів. А через рік ситуація кардинально змінилася: у І півріччі вона передплачувала 2,3, у ІІ півріччі — лише 1,2 примірника.

Загалом варто зазначити, що з часу проголошення незалежності України суспільна свідомість поступово повертає від беззаперечної орієнтації на московські видання до переважної орієнтації на українські газети і журнали.

Про це свідчить динаміка падіння тиражів газет за період, що аналізується (1992-1993 роки):

• українських національних: з 8,27 до 4,3 млн (52,0 відсотка);

• СНД (російських): з 15,2 до 1,39 млн примірників (9,1 відсотка).

Аналогічні тенденції зафіксовано і щодо передплатних тиражів журналів:

• України: з 6,25 до 1,81 млн (29,0 відсотка);

• СНД: з 20,61 до 1,19 млн примірників (5,8 відсотка).

Які причини? Насамперед політичні. Переважна більшість читачів України не бажає підтримувати своїми грошима російські видання, які в основному необ'єктивно висвітлюють події в Україні.

Аналіз показує, що "не тільки офіційні, а й опозиційні газети Російської Федерації хворіють на "імперський синдром" і тужать за "тимчасово втраченими територіями Росії", які належать суверенній Україні.

Однак цифри передплати на українські і російські періодичні видання промовляють самі за себе.

Розглянемо цю проблему ще з одного боку.

Якщо взяти загал передплатників на газети за 100 відсотків, то у 1992 році 22,6 відсотка передплачували українські національні газети, 35,8 — місцеві українські, а 41,6 — російські газети. За рік співвідношення змінилося радикально.

Нині російські газети передплачують лише 9,8 відсотка українських читачів, кількість передплатників центральних українських газет зросла до 30,4 відсотка, а місцевих видань — аж до 59,8 від загальної кількості передплачуваних газет (про рейтинг найважливіших газет в Україні можна довідатися з табл.).

Узявши до уваги, що нині одна родина в середньому отримує за передплатою лише одну газету, цілком справедливим є висновок: політичну свідомість в українському суспільстві нині формують переважно місцеві газети. І це треба неодмінно враховувати в роботі щодо державотворення і формування національної свідомості, гідності і гордості за свою Батьківщину — Україну, в якій рівні права поряд з українцями мають усі народи без винятку.

Разом з тим є регіони, де вплив російської преси поки що переважає. Насамперед це Республіка Крим, Севастополь, Донецька та Луганська області.

Однак і тут не треба однозначно тлумачити, що ці регіони бажають відокремитись від України.

Більшість людей з цих регіонів (не тих, що кричать на набридлих всім мітингах), на нашу думку, має здоровий глузд і розуміє, що повернення до минулого вже не буде. Водночас треба враховувати геополітичні, історичні та соціопсихологічні чинники.
Громадяни України, які проживають на згадуваних територіях, більше, ніж інші, зорієнтовані на проблеми своїх регіонів. Опосередковано про це можна судити знов-таки з тиражів передплати на газети.

Якщо загалом, нагадаємо, по Україні з кожних 100 передплатників читають в основному місцеві видання 59,8 відсотка, то у Донецьку їх 65,1, у Луганську — 69,9, у Криму — 79,2, у Севастополі — аж 86,0 відсотка.

Водночас російські видання передплачують усього 12,6 відсотка читачів-севастопольців і 15,4 відсотка передплатників Криму, українські відповідно — 1,4 і 5,4 відсотка передплатників.

Звичайно, прямо пов'язувати з орієнтацією на Москву чи Київ ці дані не варто, однак опосередковано вони дають певні підстави для аналізу політичної свідомості місцевих виборців.

Зрозуміло, Росія, яка, крім преси, має ще й колишнє всесоюзне телебачення, прагне принаймні не втратити своїх позицій у згадуваних регіонах. І діє, до речі, багато ефективніше за Україну.

Скажімо, "Российская газета" коштує в Україні "аж" 10 купонів, у той же час як українські видання — 50— 100 "купованців" і більше. Додайте до цього, що російські видання багато оперативніше потрапляють, напри

РЕЙТИНГ найвпливовіших газет в Україні (за станом на 23.07.93 року)

Таблиця

 

 

 

Кількість

Процент

Назва газети

 

передплатників

по відношенню

пор.

 

у III кварталі 1993 року (тис. примірників)

до I кварталу 1993 року

1

Фінансовий Київ*

 

1042,9

112,4

2

Голос України

 

777,1

109,2

3

Аргументы и факты

(Москва)

410,4

19,1

4

Киевские Ведомости

 

391,7

168,4

5

Урядовий кур'єр

 

187,1

161,7

6

Сільські вісті

 

184,4

25,1

7

Комсомольская правда

(Москва)

170,6

42,8

8

Робітнича газета

 

132,1

97,9

9

Україна молода

 

129,9

206,2

10

Труд

(Москва)

126,1

25,1

11

Вечірній Київ

 

99,4

91,0

12

Инфо-СПИД

(Москва)

92,9

19,0

13

Київський вісник*

 

83,5

106,4

14

Молодь України

 

83,5

28,8

15

Правда Украины

 

82,0

43,4

16

Демократична Україна

 

71,3

95,7

17

Літературна Україна

 

58,2

107,8

18

Известия

(Москва)

54,6

27,8

19

Профспілкова газета

 

52,8

113,1

20

Правда

(Москва)

52,0

42,8

21

Сельская жизнь

(Москва)

44,6

27,3

22

Независимость ("Коза")

 

38,9

23,2

У зв'язку з фінансовими труднощами протягом кількох місяців ці газети не виходили.

клад, до Криму та Севастополя, і вам усе стане зрозуміло.

А що ж наші урядовці? Як вони дбають про те, щоб допомогти українським (у тому числі й російськомовним) газетам утвердитись на власній території?

А хто ж цим займатиметься? Відповімо запитанням на запитання. У Президента Л. Кравчука, який все ж таки знайшов час зайнятися проблемами преси і видав відповідне розпорядження, до всього руки не доходять (додамо — і не повинні доходити). Навіть виконання Законів "Про інформацію" та "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" і то проблематичне. Хіба ж можна серйозно говорити про контроль, покладений на депутатську комісію Верховної Ради, яка складається з десятка осіб?!

На місцях абсолютно ніхто не дбає про реалізацію державної політики в галузі інформації. Не дбають, бо нема кому. Прес-служби представників Президента нечисленні і виконують інші функції, колишні управління по пресі також не мають ані кадрів, ані відповідних повноважень і можливостей.

Ще гірша ситуація з телебаченням. Практично поза межами правового державного контролю перебувають 870 телерадіокомпаній, студій, редакцій тощо, які не входять до системи Держтелерадіомовної компанії України. (Наприклад, тільки в Донецьку зареєстровано 180 таких організацій). Переважна більшість з них займається відеопіратством, нехтує Закон "Про мови" тощо.

Виходячи з цього, правомірною є думка про необхідність створення відповідної державної структури, яка ефективно й оперативно вирішувала б усі питання, пов'язані з реалізацією державної інформаційної політики незалежної України.

Валерій БЕБИК,кандидат психологічних наук, головний консультант прес-служби президента України



 

Created/Updated: 25.05.2018