Главная Менеджмент Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.

Розділ 4 Глобалізація масових комунікацій у сучасному світі

4.1.Сутність і феномен глобалізації

Термін "глобалізація" став одним з ключових слів сучасності. Одні вважають його наслідком "суміші геостратегічних землетрусів і соціальних, економічних, технологічних, культурних та етнічних факторів" (А. Кінг та Б. Шнайдер [97]), другі роблять наголос на потенційних і реальних можливостях інформаційних технологій реструктурувати суспільство (X. Моулана [103]), треті уявляють майбутній світ у вигляді "глобального села", де інформаційне повідомлення глибоко детермінується мас-медіа (М. Маклюєн [98, 99]).

На думку одного з авторів "Енциклопедії постмодернізму" В. Морера із США цей термін виник у 70-х роках минулого століття у літературі з менеджменту і бізнесу для позначення нових стратегій світового виробництва та розподілу; в суспільні науки, вважає цей автор, він увійшов через географію і соціологію, а в гуманітарні — через антропологію та культурні дослідження [23].

На пріоритетність своїх прав на термін "глобалізація" претендують також й економісти, які звернули увагу на факт формування єдиного світового ринку, зокрема американець Т. Левітт, який в "Гарвард бізнес ревю" 1983 р. надрукував статтю про феномен злиття ринків окремих продуктів, що виробляються крупними транснаціональними корпораціями (ТНК). Розширив це поняття японець К. Оме, який розглядав світову економіку в контексті взаємного впливу трьох силових центрів: ЄС, США і Японії, а також домінування на світовій економічній арені "глобальних фірм" [105].

Проблеми глобалізації (без використання цього терміна) ще в 60-х роках XX ст. досліджувалися насамперед у галузі екології і технологічних дисциплін. Згодом процеси, пов'язані з глобалізацією, пов'язувалися з такими термінами, як "постмодернізм", "постіндустріальна епоха", "техноглобалізм", "епоха інформаційної революції" тощо [31]. Приєдналися до цієї проблематики і соціологи. Одним з перших використав цей термін американський дослідник Р. Робертсон, який вивчав проблеми соціальної теорії і глобальної культури саме в контексті глобалізації [108]. А питанням глобальної соціальної політики присвятили увагу, зокрема, британські вчені Б. Дікон, М. Халс та П. Стабс [21].

Виокремлюють кілька підходів у дослідженні суті глобалізації. В одних дослідженнях акцентується на економічних аспектах, у других — на формуванні єдиного інформаційного простору, у третіх — на проблемах культури, в четвертих — на питаннях, пов'язаних із розвитком загальносвітових стандартів в усіх галузях суспільного життя тощо.

Глобальна економіка характеризується потужними транскордонними пересуваннями фінансів і робочої сили, розвитком транснаціональних корпорацій та банків, формуванням єдиного ринкового господарства, в якому відбувається значне зростання масштабів виробництва, забезпечується динамічне розповсюдження товарів, послуг, ресурсів, технологій, ідей і реалізація їх у найсприятливіших умовах.

У політичній сфері міжнародний контекст глобалізації розглядається у зв'язку із зменшенням повноважень і ролі в міжнародних відносинах держав-націй і одночасним зростанням впливу міжнародних урядових, неурядових і транснаціональних організацій.

Глобальна комунікація у вигляді супутникового телебачення та Інтернету кардинально змінює зміст географічних понять у контексті адміністративно-територіального устрою та міждержавних кордонів.

Радикальні зміни засобів ділового спілкування, обміну економічною, фінансовою, іншими видами інформації створюють умови для оперативного й ефективного вирішення виробничих, науково-технічних і бізнесових питань як всередині країни, так і за її межами.

У культурно-духовній сфері світ перетворюється на "глобальне село", в якому формується глобальна спільнота, глобальна громадська думка, що завдяки посередництву і підсиленню засобами масової комунікації все більше починає впливати на дії урядів і міжнародних інституцій, згаданих вище.

Отже, в рамках концепції гомогенізації і універсалізації світу дослідження ведуться насамперед в контексті глобального села, себто глобального уряду та "вестернізації" світу.

І тут варто звернути особливу увагу на проблеми нав'язування західних норм і цінностей з боку лідерів глобалізації.

В інформаційній та культурній сферах, зокрема, це проявляється в реалізації концепцій медіа-імперіалізму та культурного імперіалізму, які критично розглядаються Г. Шиллером та його колегами [112]. З їхньої точки зору комунікаційна діяльність, керована інтересами ТНК, призводить до негативних системних явищ в інформаційно-культурній сфері у світовому масштабі. Іншої точки зору дотримується Дж. Томлінсон, який заперечує однозначність і передбачуваність ідеологічних ефектів медіа-імперіалізму [102]. Але те, що ця проблема існує, здається, вже не заперечує ніхто.

Окрім того, варто згадати і соціологічний чинник глобалізації, який проявляється через ослаблення ролі традицій, соціальних зв'язків, подолання національної обмеженості, що сприяє мобільності людей в територіальному, духовному і психологічному аспектах і реалізується зрештою через міжнародну міграцію.

Екологічний чинник детермінує об'єднання зусиль світового співтовариства, консолідацію ресурсів і координацію дій у сфері екології, проблеми якої виходять далеко за межі національних кордонів.

Це, так би мовити, галузеві підходи в дослідженні глобалі-заційної проблематики. А з точки зору загальнофілософського підходу, сформульованого французом Б. Баді, глобалізація розглядається: по-перше, як постійний історичний процес, що розвивається; по-друге, як процес гомогенізації та універсалізації світу; по-третє, як транскордонні процеси взаємодії [63].

Заслуговує на увагу вивчення і аналіз проблем глобалізації в контексті розгляду її як останньої фази розвитку капіталізму. З точки зору Р. Харше [66], капіталізм, що є достатньо інтернаціональною системою, розглядається в довгостроковій перспективі як глобальне явище. Капіталізм і глобалізація в цьому аспекті дуже пов'язані між собою, оскільки глобалізація, окрім всього іншого, передбачає й формування світової свідомості в цілому.

Проте в науковому середовищі яскраво проявляється неоднозначність у дослідженні й оцінці глобалізації, зокрема в контексті інтерпретації її наслідків.

З одного боку, глобалізація торує шлях до формування єдиного світу у формі метадержави з єдиною світовою економікою, культурою тощо. У цьому випадку глобалізація веде до втрати багатоманітності світу, певної асиміляції.

З другого боку, глобалізація розглядається як формування цілісної системи самобутніх суб'єктів світового порядку, зв'язки між якими є такими, що взаємно доповнюють, а не руйнують самі суб'єкти — частини системи.

Наприклад, О. Вебер характеризує глобалізацію як "втягування більшої частини людства в єдину систему фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв'язків на основі найсучасніших засобів інформатики і телекомунікацій" [14].

Ґрунтуючись на дослідженні останніх підходів, російський вчений Е. Азроянц вважає глобалізацію цільовою функцією історичного процесу, що розглядається як розвиток соціальної системи, спрямований на досягнення її максимальної цілісності.

На думку цього вченого, процес глобалізації в часі ділиться на певні етапи, характерні форми яких дозволяють виокремити таку типологію глобалізації: родову, племінну, етнічну, давньоімперську, монархічну, колоніальну, національну та інтернаціональну.

За версією Е. Азроянца, глобалізація — мета історичного процесу; інтеграція і дезінтеграція — тенденції, які визначають її динаміку; інтернаціоналізація — сучасний етап глобалізації [1].

А І. Петров вважає, що глобалізація не означає виникнення гомогенного світового суспільства, а є процесом, який створює транснаціональні зв'язки і простори і водночас надає нового значення локальним культурам. Локальне розглядається ним як найважливіший аспект глобального, а глобалізація — як "інформаційна стиковка, з'єднання, синтез, тісні зв'язки різних культур, їхня взаємна толерантність" [43].

Семіотичний підтекст у глобалізації вбачає С. Удовік, який розуміє під глобалізацією становлення і гармонізацію багатомір-ного і багаторівневого світу, який взаємопов'язаний в одних вимірах і гетерогенний в інших [61].

На відміну від нього, американський дослідник Дж. Най визначає глобалізацію досить стисло, як "зростання світових мереж взаємозалежності" [104].

Нігерієць Клод Ейк, наприклад, розглядав глобалізацію як поширення процесів, практик і структур у просторі, особливо в національному, до глобальних масштабів. Головний феномен глобалізації, на його думку, полягає в незаперечній капіталістичній експансії, в її завоюваннях і підпорядкуванні інших способів виробництва й обігу, а також у гегемонізації її цінностей у світовому масштабі [75].

Л. Сморгунов розуміє під глобалізацією тенденцію економічного, соціального, політичного і культурного розвитку, яка виникає на перетині таких процесів, як "американізація", контрколонізація, екологізація, космізація та інформатизація. Остання, до речі, розглядається ним в контексті умовності політичного та науково-технічного розмежування держав у сучасному світі [57].

Характерними є також висловлювання македонської дослідниці Б. Ванковської, яка свідчить, що в її країні глобалізація — це ще одна назва для процесу створення "нового світового порядку", в якому Македонія теж бере участь. Це стало догмою, новою ідеологією, які, на думку тамтешньої правлячої еліти, не повинні піддаватися сумніву... "Глобалізація, яка, як передбачалося, сповістить про кінець держав, перетворилася на вихваляння однієї держави. Для багатьох аналітиків глобалізація — це просто інший термін на позначення гегемонії США у світі... За таких умов глобалізація набуває найвульгарніших форм, зокрема, стає нав'язаною гомогенізацією на міжнародному рівні [12].

Отже, ми з вами пересвідчилися, що проблеми і процеси глобалізації дуже строкато і неоднозначно оцінюються дослідниками. Це, своєю чергою, ставить перед сучасною наукою завдання подальшої класифікації її етапів та якісних параметрів, що характеризують сутність глобалізаційних перетворень в усіх сферах суспільного життя.

На нашу думку, глобалізацію потрібно розглядати як історичний процес від часу створення держав як таких поза просторовими і часовими межами, а не як феномен виключно кінця XX — початку XXI ст.

І тут можна погодитися з російським дослідником А. Уткіним, який вважає, що перша революційна (але не перша взагалі) хвиля глобалізації заполонила світ на рубежі XIX і XX ст. внаслідок бурхливого розвитку міжнародної торгівлі і завдяки появі пароплава, телефону і конвеєра. Теоретики першої хвилі глобалізації Р. Кобден, Дж. Брайт, Н. Ейнджел були переконані, що вільна торгівля стимулюватиме всесвітнє економічне зростання і взаємозалежність країн. Остання, своєю чергою, унеможливить конфлікти між країнами, а гарантом першої хвилі глобалізації має виступати Велика Британія, яка на той час здійснювала фізичний контроль над морськими комунікаціями і забезпечувала стабільність міжнародних фінансових розрахунків через фунт стерлінгів і Англійський банк.

Перша світова війна довела передчасність таких розрахунків, зафіксувавши примат геополітики і страху перед взаємною залежністю над вигодами глобалізації.

У 30-ті роки XX ст. процес глобалізації почав набирати обертів. Успіхи капіталізму пов'язуються з теорією Дж. Кейнса, яка робила ставку на здатність держави регулювати економічні і соціальні процеси в країнах світу. З посиленням глобалізації кейнсіанство здає позиції ліберально-монетаристській моделі М Фрідмена, оскільки, на думку Ю. Пахомова, "глобальні чинники дедалі виразніше переважали внутрішні, насамперед соціальні, що істотно обмежувало спроможність держав контролювати внутрішню ситуацію [41, с. 141].

Друге відродження глобалізації відбулося наприкінці 70-х років XX ст на основі кардинальних змін в інформатиці, телекомунікаціях і дигіталізації, які сприяли економічному зростанню. Капітал почав виходити з під контролю національних урядів, а транснаціональні корпорації (ТНК) і транснаціональні банки (ТНБ) з легкістю почали перетинати кордони і нав'язувати свою волю населенню малорозвинених країн.

Звичайно, від цього потерпають і високорозвинені країни Заходу, але оскільки ТНК базуються саме в них, "_ справжніми жертвами варіанту глобалізації економіки стають країни без конкурентних переваг, тобто малорозвинені країни [41, с. 143].

Якщо основою першого сучасного етапу глобалізації виступала глобальна Британська імперія, то на другому етапі сучасної глобалізації домінуючим чинником стали США та американський долар.

Але не варто обмежуватися аналізом лише економічної сфери суспільства, оскільки обмін соціокультурними та іншими цінностями, соціальним досвідом є не менш важливим для суспільного прогресу, ніж досвід господарювання.

Загалом науково-технічний прогрес, особливо в галузі комунікацій, постійно сприяє зростанню глобалізації, взаємозалежності світу, створює підґрунтя для формування єдиної світової системи економічних, політичних, соціокультурних зв'язків. Останнім часом ці процеси інтенсифікувалися внаслідок бурхливого розвитку інформаційно-комунікаційних технологій.

Підсумовуючи, мусимо зазначити, що генеза і феномен глобалізації ще не зовсім зрозумілі ні пересічним громадянам, ні науковцям, ні фахівцям з паблік рилейшнз, яким доручено цю глобалізацію "розкручувати" в мас-медіа.

З одного боку, глобалізація — це, певною мірою, віртуальний феномен (економічний, політичний, лінгвістичний), а з другого — реальність, об'єктивний історичний процес.

Одне ми можемо стверджувати однозначно: глобалізація нині стала найважливішою тенденцією сучасного світу, а її основою є інтеграція інформаційних систем в єдину світову систему. Інформаційна глобалізація необхідна для формування єдиного світового ринку, який потрібно регулювати економічними, політичними й маніпулятивними методами.

Відтак дослідження інформаційно-комунікаційних проблем суспільства, що глобалізується, набувають особливої актуальності і потребують розробки особливих методів управління глобальною, регіональними та національними комунікаційними моделями.