- Цветы и растения
- Аквариум и рыбы
- Для работы
- Для сайта
- Для обучения
- Почтовые индексы Украины
- Всяко-разно
- Электронные библиотеки
- Реестры Украины
- Старинные книги о пивоварении
- Словарь старославянских слов
- Все романы Пелевина
- 50 книг для детей
- Стругацкие, сочинения в 33 томах
- Записи Леонардо да Винчи
- Биология поведения человека
Главная Менеджмент Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M. |
Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві - Бебик В.M.
2.2. Пам'ять як об'єкт комунікаційної діяльності
Одним з базових понять, необхідних для розуміння особливостей інформаційного комунікаційного менеджменту (як всередині, так і за межами організації), є пам'ять.
Це поняття цікавить нас, по-перше, з точки зору впливу на суб'єкта комунікаційної діяльності (індивіда, групу, соціальну спільноту), по-друге, як операційний механізм сприйняття, зберігання та використання певної інформації. Виокремлюють біологічну, психічну і соціальну пам'ять.
Біологічна пам'ять
Біологічну пам'ять, у свою чергу, поділяють на генетичну, нейрофізіологічну і біохімічну.
Генетична пам'ять, як предмет дослідження генетичної психології (С. Д. Максименко) [37], є пам'яттю біологічного виду. Вона забезпечує в межах біологічного простору (тіло живого організму) та біологічного часу (термін життєдіяльності організму) наслідування генетичних програм, інстинктів, безумовних рефлексів і біологічних образів, властивих певному виду живих організмів.
Генетична інформація кодується за допомогою нуклеїнових кислот (ДНК і РНК) і сукупно утворює генофонд — матеріальне уособлення генетичної пам'яті.
Нейрофізіологічна пам'ять — забезпечує зберігання живим організмом інформації, набутої під час життєдіяльності останнього. Нейрофізіологічна інформація кодується за допомогою стійких зв'язків у нервовій системі — умовних рефлексів.
На відміну від генетичної пам'яті з її, наприклад, безумовними рефлексами, нейрофізіологічна пам'ять з її умовними рефлексами (і не тільки) не така консервативна, як перша.
Водночас не варто розглядати й генетичну пам'ять як дещо незмінне. Скажімо, під впливом радіації, агресивних хімічних сполук чи потужного електромагнітного впливу гени можуть деформуватися і продукувати чужорідні певному організмові генетичні програми. Йдеться в цьому випадку про такі небезпечні хвороби, як рак та ін.
Біохімічна пам'ять забезпечує збереження живим організмом інформації, набутої у вигляді біохімічних змін (індивідуальний імунітет, наркотична, алкогольна, тютюнова залежність тощо).
На перший погляд, з точки зору комунікаційної діяльності нас мала б цікавити лише генетична пам'ять, яка визначає узгоджені структури і якості індивідуальної людської пам'яті. Проте не можна забувати, що внаслідок використання ядерної, електромагнітної, хімічної, біологічної та інших видів психотропної зброї пам'ять людини може деформуватися на всіх рівнях: генетичному, нейрофізіологічному і біохімічному.
Відповідно до цього з певною вірогідністю можна прогнозувати, а відтак і керувати індивідуальною, груповою та масовою свідомістю.
Психічна пам'ять
Психічна пам'ять розглядається як субстанція збереження та подальшого використання людиною її досвіду: знань, умінь, емоцій, вольових стимулів (інтересів, цінностей, бажань) тощо.
Виокремлюють такі сегменти індивідуальної пам'яті:
Образний — відповідає за збереження явищ, подій, фактів з життя людини, отриманих через зір, слух, відчуття.
Семантичний — зберігає слова, поняття, висловлювання, ідеї.
Афективний— зберігає позитивні й негативні емоції.
Моторний — відповідає за збереження реакцій на певні стимули (що керують поведінкою), фіксованих установок (готовність діяти певним чином), психічних норм, власноручно набутих умінь, навичок, звичок, операцій.
Самосвідомість — збереження самоусвідомлення свого Я, персоніфікація власної особистості.
Механізм функціонування психічної пам'яті полягає в реалізації таких мнемічних (від грецьк."мнема"—"пам'ять") функцій:
Запам'ятовування (введення інформації) — сприйняття зовнішніх сигналів, стимулів, образів; ідентифікація і селекція їх (розпізнавання, порівняння через асоціацію із змістами і оцінками, які раніше розміщені в пам'яті); формування нового змісту зовнішніх сигналів, стимулів, образів, які "записуються" в той чи інший сегмент індивідуальної пам'яті (образний, семантичний, афективний, моторний, самосвідомості).
Процес запам'ятовування може здійснюватися природним (автоматично) або свідомим (цілеспрямовано організованим) шляхом. В останньому випадку говорять про заучування.
Збереження — динамічний процес певного узагальнення, систематизації і розміщення інформації в оперативній пам'яті (1-й етап) і довгостроковій пам'яті (2-й етап).
Для "переписування" інформації з оперативної пам'яті в довгострокову потрібно мати або потужне емоційно-мотиваційне забарвлення процесу введення інформації, або здійснення повторного акту запам'ятовування.
Відтворення (виведення інформації) — вибирання інформації з пам'яті і використання її в практичній діяльності (у нашому випадку комунікаційної)
Одним з видів відтворення змістів є спогади — результат автокомунікації, діалогу з власною пам'яттю.
Згадування (як і запам'ятовування) може здійснюватися як природно (автоматично), так і свідомо (цілеспрямовано).
Забування (очищення пам'яті) — процес вивільнення пам'яті від інформації, яка не використовується у практичній діяльності.
Процес забування реалізується при вивільненні як оперативної, так і довготермінової пам'яті. Проте нейрохірургам і психіатрам відомі випадки, коли у стресових ситуаціях (електрошок або емоційний стрес) у людей відновлювалися картини далекого минулого з особистого життя або й життя попередніх поколінь. Як і чому це відбувається, поки що достеменно не вивчено.
Відомо і зрозуміло лише одне: забування є процесом самозбереження пам'яті від інформаційного перевантаження, яке може втопити мозок в океані хаотично нагромаджених інформаційних блоків. Якби це сталося, було б неможливим власне запам'ятовування (введення) інформації життєво важливої для певного індивіда.
Саме завдяки такій самоорганізації пам'яті людина виходить за межі своєї біологічної спадковості (насамперед — генетичної) і засвоює соціальну спадщину суспільства, себто соціалізується.
Процес соціалізації відбувається в кілька етапів:
у сім'ї, яка сприяє оволодінню рідною мовою та первинними навичками поведінки;
у колі однолітків, що сприяє засвоєнню змістів і цінностей цієї соціальної групи;
у середній школі, яка організує вивчення соціально-культурної спадщини суспільства;
у професіональній школі (вищій і середній спеціальній), яка збагачує індивідуальну пам'ять знаннями й уміннями, що дають змогу людині стати фахівцем в тій чи іншій професії.
Окрім того, на усіх етапах соціалізації індивіда "працюють" структури громадянського суспільства: громадські та релігійні організації, політичні партії та ін.
Зрозуміло, що процес соціалізації (засвоєння соціального досвіду, опанування правовими, соціальними нормами, професійними навичками) визначається комунікаційною діяльністю.
У певному контексті реципієнтом (отримувачем) інформації виступає індивідуальна пам'ять, концентруючи знання, емоції, уміння, навички тощо.
Комунікантом (цілеспрямованим джерелом інформації) виступають такі суб'єкти комунікаційної діяльності:
• інші люди (мікрокомунікація);
• соціальні групи (мідікомунікація);
• суспільство в цілому (макрокомунікація).
Created/Updated: 25.05.2018