| | Глава 85
СПАДКУВАННЯ ЗА ЗАПОВІТОМ
Стаття 1233. Поняття заповіту
1. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на
випадок своєї смерті.
Стаття 1234. Право на заповіт
1. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною
дієздатністю.
2. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту
через представника не допускається.
Стаття 1235. Право заповідача на призначення спадкоємців
1. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або
кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими
особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників
цивільних відносин.
2. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на
спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому
разі ця особа не може одержати право на спадкування.
3. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які
мають право на обов'язкову частку у спадщині. Чинність заповіту
щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині,
встановлюється на час відкриття спадщини.
4. У разі смерті особи, яка була позбавлена права на
спадкування, до смерті заповідача, позбавлення її права на
спадкування втрачає чинність. Діти (внуки) цієї особи мають право
на спадкування на загальних підставах.
Стаття 1236. Право заповідача на визначення обсягу спадщини,
що має спадкуватися за заповітом
1. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки,
які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права
та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.
2. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини
або її частини.
3. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише
свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та
частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав.
4. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на
момент відкриття спадщини.
Стаття 1237. Право заповідача на заповідальний відказ
1. Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний
відказ.
2. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а
також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом.
Стаття 1238. Предмет заповідального відказу
1. Предметом заповідального відказу може бути передання
відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом
майнового права або речі, що входить або не входить до складу
спадщини.
2. На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок,
квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право
покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними.
Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим
або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх
власника.
Право користування житловим будинком, квартирою або іншим
рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом,
є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до
спадкоємців відказоодержувача.
Право користування житловим будинком, квартирою або іншою
будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для
проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено
інше.
3. Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний
відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості
майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів
спадкодавця, що припадають на це майно.
4. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу
відкриття спадщини.
Стаття 1239. Втрата чинності заповідальним відказом
1. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті
відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.
Стаття 1240. Право заповідача на покладення на спадкоємця
інших обов'язків
1. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних
дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими
паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання.
2. Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних
дій, спрямованих на досягнення суспільно корисної мети.
Стаття 1241. Право на обов'язкову частку у спадщині
1. Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти
спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки
спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка
належала б кожному з них у разі спадкування за законом
(обов'язкова частка).
Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений
судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та
спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.
2. До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість
речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість
заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має
право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та
майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.
3. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті
для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині,
дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його
обов'язкову частку.
(Стаття 1241 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2146-IV
(2146-15) від 03.11.2004)
Стаття 1242. Заповіт з умовою
1. Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у
особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як
пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших
спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини,
здобуття освіти тощо).
Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття
спадщини.
2. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона
суперечить закону або моральним засадам суспільства.
3. Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати
визнання умови недійсною на тій підставі, що вона не знала про
неї, або якщо настання умови від неї не залежало.
Стаття 1243. Заповіт подружжя
1. Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна,
яке належить йому на праві спільної сумісної власності.
2. У разі складення спільного заповіту частка у праві
спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя
переходить до другого з подружжя, який його пережив. У разі смерті
останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у
заповіті.
3. За життя дружини та чоловіка кожен з них має право
відмовитися від спільного заповіту. Така відмова підлягає
нотаріальному посвідченню.
4. У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону
відчуження майна, зазначеного у заповіті подружжя.
Стаття 1244. Підпризначення спадкоємця
1. Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на
випадок, якщо спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до
відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття
чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі
відсутності умов, визначених у заповіті (стаття 1242 цього
Кодексу).
2. Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа,
визначена у статті 1222 цього Кодексу.
Стаття 1245. Спадкування частини спадщини, що не охоплена
заповітом
1. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується
спадкоємцями за законом на загальних підставах. До числа цих
спадкоємців входять також спадкоємці за законом, яким інша частина
спадщини була передана за заповітом.
Стаття 1246. Встановлення сервітуту у заповіті
1. Спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо
земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого
майна для задоволення потреб інших осіб.
Стаття 1247. Загальні вимоги до форми заповіту
1. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням
місця та часу його складення.
2. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він
підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього
Кодексу.
3. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими
посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252
цього Кодексу.
Стаття 1248. Посвідчення заповіту нотаріусом
1. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем
власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
2. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів
власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і
підписаний ним.
Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати
заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття
1253 цього Кодексу).
Стаття 1249. Посвідчення нотаріусом секретних заповітів
1. Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без
ознайомлення з його змістом.
2. Особа, яка склала секретний заповіт, подає його в
заклеєному конверті нотаріусові. На конверті має бути підпис
заповідача.
Нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис,
скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший
конверт та опечатує.
Стаття 1250. Оголошення нотаріусом секретного заповіту
1. Одержавши інформацію про відкриття спадщини, нотаріус
призначає день оголошення змісту заповіту. Про день оголошення
заповіту він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо
їхнє місце проживання йому відоме, або робить про це повідомлення
в друкованих засобах масової інформації.
2. У присутності заінтересованих осіб та двох свідків
нотаріус відкриває конверт, у якому зберігався заповіт, та
оголошує його зміст.
3. Про оголошення заповіту складається протокол, який
підписують нотаріус та свідки. У протоколі записується весь зміст
заповіту.
Стаття 1251. Посвідчення заповіту посадовою, службовою особою
органу місцевого самоврядування
1. Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім
секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою,
службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Стаття 1252. Посвідчення заповіту іншою посадовою, службовою
особою
1. Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні,
госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також
особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів,
може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з
медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю,
іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником
госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб
похилого віку та інвалідів.
2. Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на
морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може
бути посвідчений капітаном цього судна.
3. Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій
експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.
4. Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації
військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних
закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії,
а також заповіт робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена
сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром
(начальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.
5. Заповіт особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення
волі, може бути посвідчений начальником місця позбавлення волі.
6. Заповіт особи, яка тримається під вартою, може бути
посвідчений начальником слідчого ізолятора.
7. Заповіти осіб, зазначених у частинах першій - шостій цієї
статті, посвідчуються при свідках.
8. До заповітів, посвідчених посадовими, службовими особами,
застосовуються положення статті 1247 цього Кодексу.
9. Заповіти, посвідчені посадовими, службовими особами,
визначеними у частинах першій - шостій цієї статті, прирівнюються
до заповітів, посвідчених нотаріусами.
Стаття 1253. Посвідчення заповіту при свідках
1. На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений
при свідках.
2. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої
статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як
двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою.
3. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною
дієздатністю.
4. Свідками не можуть бути:
1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує
заповіт;
2) спадкоємці за заповітом;
3) члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;
4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
5. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос
та ставлять свої підписи на ньому.
6. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
Стаття 1254. Право заповідача на скасування та зміну заповіту
1. Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.
2. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт.
Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт
повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
3. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює
заповіту, який заповідач склав перед ним.
4. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний
недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім
випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
5. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту
зміни.
6. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться
заповідачем особисто.
7. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у
порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту.
Стаття 1255. Таємниця заповіту
1. Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує
заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт
замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини
розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його
змісту, скасування або зміни заповіту.
Стаття 1256. Тлумачення заповіту
1. Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття
спадщини самими спадкоємцями.
2. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту
здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу.
Стаття 1257. Недійсність заповіту
1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а
також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та
посвідчення, є нікчемним.
2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт
недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не
було вільним і не відповідало його волі.
3. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у
заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
4. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим
заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на
спадкування за законом на загальних підставах.
| |
|
|
~600470+1120В особовому складі